Протистояння між США та Китаєм, двома наддержавами сучасного світу, є одним із ключових викликів для міжнародної стабільності. Ці країни борються за вплив у політиці, економіці, технологіях та військовій сфері. Але чи здатні вони уникнути відкритого військового конфлікту, чи суперництво перетвориться на ескалацію?
Для розуміння цього питання важливо врахувати історичні уроки та нинішні реалії, які впливають на поведінку сторін. Історія демонструє, що глобальні конфлікти між державами часто закінчуються, коли вони усвідомлюють необхідність співіснування. Наприклад, тривалі війни між Англією та Францією або протистояння Німеччини та Франції у 19–20 століттях завершувалися переговорами та створенням міжнародних інституцій для стабілізації ситуації.
Проте, у випадку США та Китаю, баланс сил, економічні інтереси й політичні системи настільки різні, що подібний мирний сценарій виглядає надзвичайно складним. Вашингтон і Пекін не лише мають різні політичні системи (демократія проти автократії), але й сприймають світ через протилежні призми: американський підхід до глобального лідерства базується на збереженні ліберального порядку, тоді як Китай через ініціативу «Один пояс, один шлях» прагне побудувати нову економічну та політичну ієрархію.
Останні публікації світових ЗМІ вказують на те, що обидві країни готуються до можливого військового протистояння. Так, у статті The New York Times (20 серпня 2024 року) йдеться про затвердження президентом США Джо Байденом нової ядерної стратегії, яка передбачає підготовку до протидії зростаючому військовому потенціалу Китаю. Американські аналітики стверджують, що вже до кінця десятиліття ядерний арсенал Пекіна може зрівнятися з арсеналом Вашингтона.
Зі свого боку, Китай нарощує військову потужність та проводить масштабні навчання. Як повідомляє агенція Xinhua (19 жовтня 2024 року), Сі Цзіньпін закликав посилити готовність армії до війни, не виключаючи можливість застосування сили у разі ускладнення ситуації навколо Тайваню.
Основні аспекти американо-китайського суперництва
1. Політичні моделі: демократія проти автократії
США підтримують демократію, свободу слова та ринкову економіку, які є основою їхньої глобальної стратегії. Своєю чергою, Китай демонструє модель централізованої автократії, де держава має повний контроль над економікою, медіа та суспільством.
Ці політичні моделі призводять до ідеологічного протистояння. Вашингтон відкрито критикує Пекін за утиски прав людини в Сіньцзяні, обмеження свободи в Гонконгу та переслідування опозиції. Натомість Китай звинувачує США у втручанні у внутрішні справи, підтримці «сепаратистів» на Тайвані та спробах підірвати стабільність у регіоні.
2. Економічна конкуренція
США довгий час утримували статус найбільшої економіки світу, але Китай активно їх наздоганяє. У 2021 році частка Китаю у світовому ВВП досягла 18,6%, тоді як США мали 24%. Прогнози свідчать, що до середини 2030-х років Китай може випередити США за цим показником.
Це викликає економічне напруження, особливо у сфері торгівлі. З 2018 року США запровадили численні митні тарифи на китайські товари, намагаючись зменшити торговельний дефіцит. У відповідь Китай скоротив імпорт американських продуктів, таких як соя, автомобілі та технології.
Окрім того, боротьба за технологічне домінування, особливо у сферах штучного інтелекту, квантових обчислень та 5G, стала новим фронтом протистояння. США звинувачують Huawei, китайського технологічного гіганта, у шпигунстві, тоді як Китай вважає це політично мотивованим кроком.
3. Військове напруження
Одним із найгостріших аспектів конфлікту є військова конкуренція. У 2024 році Пентагон опублікував звіт, де зазначалося, що Китай активно збільшує кількість ядерних боєголовок. Очікується, що до 2030 року їхній арсенал може зрівнятися з американським.
Особливу увагу привертає ситуація навколо Тайваню. США офіційно підтримують політику «єдиного Китаю», але водночас постачають Тайваню зброю та допомагають у зміцненні його обороноздатності. Китай, своєю чергою, проводить масштабні військові навчання поблизу Тайваню, демонструючи готовність до силового сценарію.
У жовтні 2024 року, під час з'їзду Комуністичної партії Китаю, Сі Цзіньпін заявив, що возз'єднання з Тайванем є «історичною місією», яка повинна бути виконана. Такі заяви лише посилюють тривогу у Вашингтоні.
Два можливі сценарії розвитку відносин
Аналітики та експерти поділяються на два табори, прогнозуючи розвиток американо-китайських відносин.
Сценарій 1: Конфронтація
Прихильники цього сценарію вважають, що конфлікт між США та Китаєм є неминучим через зростаючі протиріччя. Експерти, такі як Елбрідж Колбі (“The Strategy of Denial”), зазначають, що США повинні посилити свої військові позиції в Індо-Тихоокеанському регіоні, аби стримати Китай.
Майкл Мацца (Foreign Affairs) вважає, що США мають об'єднати союзників для стримування Китаю. На його думку, економічний тиск та військова перевага дозволять не лише стримати амбіції Пекіна, а й сприяти демократичним трансформаціям у Китаї, подібним до процесів, що відбулися в СРСР після Холодної війни.
Метт Поттінгер і Майк Галлагер у своїй статті “Ніщо не замінить перемогу” закликають до жорсткої політики щодо Китаю. Вони наполягають, що Китай, який підтримує авторитарні режими та порушує міжнародний правопорядок, має бути ізольований. Автори проводять паралелі з політикою США щодо СРСР у часи Трумена та Рейгана, вказуючи, що стримування і тиск можуть призвести до ослаблення китайського режиму.
Потенційні наслідки такого підходу можуть включати зростання військових витрат, розширення союзницьких відносин із країнами регіону (Японія, Південна Корея, Австралія) та ізоляцію Китаю. Однак такий сценарій ризикує призвести до нової холодної війни, яка матиме негативні наслідки для всієї глобальної економіки.
Сценарій 2: Співпраця
Помірковані аналітики пропонують альтернативу — співпрацю з Китаєм у стратегічно важливих сферах. Цей сценарій передбачає пошук компромісів між сторонами. Наприклад, США та Китай можуть співпрацювати у таких напрямах, як боротьба зі зміною клімату, глобальна безпека та пандемії. Прихильники цього підходу, такі як Генрі Кіссінджер, наголошують на необхідності діалогу між сторонами, який допоможе уникнути катастрофічних наслідків.
Зокрема, у сфері клімату Китай і США вже демонструють спільні зусилля. У 2023 році вони підписали угоду про скорочення викидів парникових газів. Така співпраця може стати прикладом того, як конкуренція може поєднуватися з кооперацією. Цей підхід дозволяє уникнути відкритої конфронтації та мінімізувати глобальні ризики.
Висновки
Майбутнє відносин між США та Китаєм залишається невизначеним. США та Китай перебувають у стані складного суперництва, що загрожує стабільності міжнародного порядку. Обидві країни мають усвідомити, що конфлікт не лише поставить під загрозу їхні національні інтереси, а й призведе до дестабілізації у світі.
Вибір між конфронтацією та співпрацею залежить від здатності політичного керівництва двох держав знайти баланс між своїми амбіціями та глобальною відповідальністю. Пошук спільних точок дотику, навіть у контексті конкуренції, може стати ключем до уникнення нової холодної війни.
Тож, чи здатні США та Китай подолати свої розбіжності й працювати разом? Відповідь на це питання визначить характер міжнародного порядку на десятиліття вперед.
Обрання Дональда Трампа 47-м президентом США у 2024 році викликає численні дискусії щодо можливих змін у відносинах між США і Китаєм. Як політик, відомий своїм жорстким підходом до КНР, Трамп, ймовірно, продовжить політику, спрямовану на обмеження зростання впливу Китаю на глобальній арені. Однак, як і будь-яка зміна керівництва, його повернення до Білого дому відкриває нові сценарії розвитку двосторонніх відносин.
З одного боку, історія першого терміну Трампа (2017–2021) дає підстави очікувати, що його адміністрація знову зосередиться на торговельній війні, економічній конкуренції та посиленні військової присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні. У рамках цієї стратегії ймовірним є повернення до високих мит на китайський імпорт, посилення санкцій проти технологічних компаній Китаю, таких як Huawei, а також збільшення підтримки союзників у регіоні, таких як Японія, Тайвань та Австралія.
З іншого боку, зміна адміністрації може створити умови для перегляду тактики у відносинах із Китаєм.
Микита Носік, асоційований експерт аналітичного центру «Обʼєднана Україна»
