Російська Федерація серйозно погрожує сусіднім країнам можливим військовим нападом на їхню територію. В російському парламенті - Державній думі зареєстровано проєкт закону про невизнання виходу із складу СРСР Литви, Латвії, Естонії й України. Балтійські країни завжди були метою Москви для можливого військового нападу. Але в 90-х роках минулого століття міць російської армії не була на відповідному рівні. В часи президентства Бориса Єльцина світові ціни на нафту та газ були на дуже низькому рівні. Це був вирішальний фактор розпаду ще Радянського Союзу, який був просто не в змозі фінансувати багато соціальних програм.
Читайте також: Цілі війни проти України: Путін програв по всім 5 пунктам
Державний бюджет не міг оплатити рахунки на утримання державних службовців, вчителів, військовослужбовців. СРСР вимушений був з фінансових причин прийняти рішення про повернення своєї величезної армії з центральної Європи, перш за все, зі східної Німеччини - НДР, де була розміщена найбільша військова радянська потуга за межами кордонів Радянського Союзу.
Це була Група радянських військ у Німеччині, яка нараховувала 360 тисяч радянських солдат і передову військову техніку. Вона контролювала усю НДР і була направлена на країни-члени НАТО, як головна ударна сила. Сто двадцять тисяч радянських солдатів було розміщено в Чехословаччині. Ця потуга мала назву Центральна група радянських військ. Ще сто двадцять тисяч радянських солдат було зосереджено в Угорщині. Ця потуга звалася Південна група радянських військ. І, нарешті, у Польщі, яка не мала безпосередній кордон з країнами західного світу, було розміщено дещо менший континент у вісімдесят тисяч радянських бійців, які підпорядковувалися Північній групі радянських військ.
Румунія та Болгарія, які теж належали до соціалістичного військового блоку країн Варшавського договору, не мали на своїй території радянських військ. Румунія, до речі, була у дуже натягнутих відносинах з Москвою. Місцевий комуністичний диктатор Ніколає Чаушеску не був схильним надто себе зв’язувати з Кремлем, вважаючи це небезпечним для майбутнього власної країни.
Коли Чаушеску був зміщений власним народом, який почав повстання у Темішоарі (1989 р.), там були також "вуха" радянськоі розвідки, які за наказом Кремля багато допомагали народній революції через несприйняття Москвою румунського комуністичного лідера.
Читайте також: Лінія війни: чому на Заході не вірили у готовність України дати відсіч
Болгарія навпаки була надто прив’язаною до Кремля політично, військово та економічно. Софія була готовою кожної миті виконати будь-яке завдання, поставлене Москвою. Тоді у складі СРСР було п’ятнадцять республік, які після розпаду Союзу стали самостійними державами, а от у цю добу соціалізму Болгарію називали шістнадцятою радянською республікою. Існувала тоді навіть поговірка: «курка не є птиця, а Болгарія не за границя», начебто ця країна не була іноземною для СРСР. Так що повернення радянськоі армії було не тільки політичним кроком комуністичної верхівки на чолі з Михайлом Горбачовим.
Процес політичної розрядки, який охопив відносини СРСР та США, а також країн Заходу був результатом не стільки переговорів щодо необхідності зменшення озброєнь та військ у Європі, скільки економічних проблем, в які потрапив СРСР. Це була вибудувана енергетична стратегія Вашингтону і західних союзників щодо зниження цін на нафту та газ, від продажу яких на міжнародні ринки Москва могла фінансувати більшість соціальних та економічних програм.
Через падіння цін на світових ринках навіть мусив повернути армію із Афганістану. Ця війна коштувала великих грошей, яких уже не було в державному бюджеті радянськоі країни, яка вимушена була в 1989 р. просто вивести свої війська, що за десять років війни вбили мільйон афганських громадян. Так, що американські та європейські стратеги добре розуміють, що для того, щоб зупинити Росію невійськовими засобами треба вдарити на головні джерела поповнення російського державного бюджету, який отримує великі кошти виключно від продажу нафти та газу.
Через падіння цін на нафту і газ на світових ринках Радянський Союз вимушений був повернути з Європи майже семисоттисячну армію зі східної Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Польщі, а також завершити криваву десятилітню війну в Афганістані. Москва почала напад на Афганістан, коли світові ціни на нафту та газ були на піку, а свої війська повернула, коли ціни повністю рухнули. Не дивно, що головними пунктами європейських санкцій щодо Росії є нафта та газ.
Якщо зуміти притиснути Москву і запобігти отримання російським бюджетом величезних європейських коштів, тоді Кремль буде просто вимушений припинити війну. Але про це добре знають і в Москві. Вона серйозно маневрує і не дає можливість впасти світовим цінам на нафту та газ. Свого часу Москва домоглася за допомогою куплених західних політиків поставити у велику залежність західне господарство від постачань російських нафти та газу. Ці політики зараз блокують введення газового ембарго РФ.
Але якщо не вдасться нав’язати газове ембарго Росії, то очевидно, що після нападу на Україну, РФ спробує атакувати сусідні європейські країни. Отже тоді залишається єдиним способом зупинити російську армію - це постачання Україні найсучасніших озброєнь і у великій кількості. Треба визнати, що це буде куди дешевше, ніж коли брудний чобіт російського військового прийде у західну Європу.
Читайте також: Егоїстичний світ політики має змінитись: війна закінчиться поразкою РФ
