Україна могла би стати своєрідним «лінком» між Китаєм та ринком ЄС. Про це в матеріалі для "The Gaze" повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», фінансовий аналітик Олексій Кущ. Ознайомитись зі згаданим текстом можна нижче.
Європейський Союз вперше в історії взаємовідносин з Китаєм, кинув йому рукавичку, піддавши сумніву важливість для Європи китайського проекту «Один пояс – один путь», який насправді є логістично-транспортним проектом лише за назвою, а за суттю – це проект з проекції китайського впливу по всьому світу.
ЄС провів саміт із 20 країнами Азії та Африки в рамках формування альтернативних китайському моделей розвитку. Напередодні Китай зібрав представників понад 130 країн на саміті, який був присвячений 10-ти річчю китайського глобального інвестиційного плану «Один пояс, один путь». Натомість, ЄС провів альтернативний Форум «Глобальних шлюзів» ЄС у Брюсселі, куди приїхали, зокрема, глави держав і урядів Бангладеш, Сенегалу, Намібії та Молдови.
За даними Європейської Комісії, «Глобальний шлюз» — це план ЄС загальною капіталізацією 300 мільярдів євро для розвитку міжнародних відносин у цифровому, енергетичному та транспортному секторах.
Керівник Китаю Сі Цзіньпін представив, натомість, власну інвестиційну програму, яка у ширшому геополітичному контексті стає майже альтернативою усталеного світового порядку з гегемонією США.
Цю позицію Китаю вже підтримав президент РФ Володимир Путін.
ЄС запізнилось із власною ініціативою приблизно на десять років. Конкурувати з китайським впливом зараз буде досить важко, особливо в країнах Африки та Азії.
Адже китайський проект транснаціональних впливів включає у себе, понад 150 країн і понад 30 міжнародних організацій.
За оцінками аналітичного центру Green Finance & Development Center, капіталізація проекту «Один пояс – один путь» вже сягнула 1 трильйон доларів за останнє десятиріччя.
На новому саміті, в Пекіні країни-учасники підписали угоди ще на 97,2 мільярда доларів у таких секторах, як: зелена енергія, логістика, промисловий розвиток.
Поки що цьому проекту протистоїть «сирий» європейський проект з 320 млрд дол та 20 країнами – учасницями.
Але у ЄС є потужний козир у рукаві – технології.
Саме тому, у європейському форумі взяли участь представники великих транснаціональних компаній, зокрема Orange, Allianz, Alstom, Danone, Enel, Siemens і Telefonica.
Серед тем обговорення: зелена енергетика, освіта та наука, критична сировина, транспортні коридори, виробництво товарів для здоров’я та цифрова інфраструктура.
Поки, ЄС підписав лише два меморандуми про взаєморозуміння з Демократичною Республікою Конго та Замбією, відповідно до яких, ЄС має отримати доступ до критичної сировини в рамках створення за участі Євросоюзу стратегічного Трансафриканського коридору, залізничного проекту, який має з’єднати Анголу, ДРК і Замбію для транспортування критичної сировини та мінералів через Атлантику (внутрішньоконтинентальні ДРК та Замбія отримають доступ до портів Анголи в Атлантичному океані).
Фактор України
До речі, Україна входить в програму «Глобальний шлюз» ЄС в рамках економічного та інвестиційного плану Східного партнерства, зокрема у частині «інвестицій в сталий транспорт, доступ до фінансування, інтеграцію торгівлі, стійку енергетику, декарбонізацію, клімат, навколишнє середовище, цифровий перехід, стійкість до здоров’я, людський капітал.
Флагман цього проекту - «підвищення енергоефективності інвестиції, які були мобілізовані для покращення енергоефективності громадських будівель і модернізації систем централізованого теплопостачання по всій країні як внесок у реагування на виклики зміни клімату та підвищення енергетичної безпеки».
Китайський задум
Якщо подивитися на карту, стає очевидним гігантський задум Китаю у Центрально- та Південно-Азіатському регіоні.
Встановлюючи контроль над Афганістаном, КНР з'єднує в єдиний пазл мережу свого впливу в Середній Азії, але ще важливіше — формує повноцінний регіональний конгломерат зі своїх найперспективніших союзників Пакистану та Ірану, отримуючи надійний сухопутний доступ до Перської затоки, включаючи її нафту.
І це вже не ризикові маршрути частково контрольованими територіями, а захищений від морських наддержав сухопутний конструкт. Крім того, Китай отримує вихід до Індійського океану через порти в Пакистані та максимально зручну логістику зі своїми проектами в Африці (Кенія, Ефіопія, Судан). Китайці також беруть у кліщі свого ключового суперника в Азії – Індію.
Поєднуючи цей геополітичний пазл, Китай із сухопутної імперії стає сухопутно-морською, а сам Афганістан у цій новій моделі паназіатського домінування Піднебесної стає серединною землею — Хартлендом, якщо використовувати термінологію британського історика Хелфорда Маккіндера.
На даний момент морські амбіції Китаю успішно стримуються американцями в Тихому океані за допомогою Тайваню, Японії та Південної Кореї. Пекіну залишається лише намивати острови у Південно-Китайському морі. Але з виходом китайців до Індійського океану відбувається глобальна перебудова всієї архітектоніки світової безпеки: євроатлантичний оборонний союз у вигляді НАТО стає вторинним і безпека самої Європи передається до осьової континентальної держави — Німеччини. Германоцентричний формат ЄС передбачає стабілізацію відносин Євросоюзу з РФ і віддалення від нього Великобританії.
А сам євроатлантизм змінюється на індо-тихоокеанську зону безпеки, яка стає ключовою як для США, так і для його основного союзника в Австралії. Із підключенням до цього союзу Великобританії. Саме цим пояснюється таке поспішне створення блоку AUKUS (США, Великобританія, Австралія). Як заявив прем'єр Великобританії Борис Джонсон, "це історична можливість для наших трьох країн та солідарних з нами союзників та партнерів захистити наші спільні цінності та підтримати безпеку та процвітання в Індо-Тихоокеанському регіоні". Варто очікувати на приєднання до цього формату Індії.
Україна як суперхаб і можливий компроміс
Чому варіант продовження нової гілки "Шовкового шляху" через Україну може бути важливим для ЄС?
В такому випадку, «останньою зупинкою» на шляху китайських товарів до Євросоюзу буде не авторитарна Білорусь, яка повністю знаходиться під впливом Москви, а Україна – демократична країна з євроінтеграційними перспективами.
Рано чи пізно, китайський маршрут «Один пояс – один путь» через РФ та Білорусь потрапить під дію санкції: США чи/та ЄС.
Але швидко переключитись на інші моделі розвитку світової торгівлі і мінімізувати фактор Китаю, в найближчій перспективі не вийде.
Запуск «Шляху спецій» щодо постачання індійських товарів до ЄС та Глобального шлюзу з Африки до ЄС, потребуватиме не одного десятиліття.
На цей період, Україна могла би стати своєрідним «лінком» між Китаєм та ринком ЄС.
Це той самий компроміс, який міг виникнути до 2050 року між ключовими світовими геополітичними гравцями: ЄС, США та Китаєм.
Умовно кажучи, гарантія збереження певного товарного потоку з Китаю до Європи, за умови, що роздатковим хабом на його фінішній стадії стане не Білорусь, а Україна.
У контексті диверсифікації торгових маршрутів, Китаю вигідно розвивати два напрямки: через Іран до Азербайджану і далі до Грузії та через порти цієї країни до України; через Іран до Туреччини і далі через Чорне море до Одеси та порти українського Причорномор'я. Морська частина логістики – поромне сполучення.
В цій системі координат, глобальний компроміс між ЄС та Китаєм, може стати ще й важливим безпековим фактором у Чорному морі для українських портів та дієвим інструментом мінімізації російської загрози у регіоні.
Джерело: Аналітичний центр "Об’єднана Україна"
Оригінал матеріалу: "The Gaze"
