Хоча деякі міжнародні альянси для України сьогодні здаються радше геополітичною фантастикою, їхнє втілення, навіть у частковому форматі, могло б кардинально змінити перебіг війни та наблизити справедливий мир. Про це пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
У часи, коли традиційні механізми безпеки дають збій, стратегічна уява стає не розкішшю, а інструментом виживання. Війна Росії проти України перейшла у фазу виснаження, де вирішальну роль відіграють не лише поставки зброї від традиційних партнерів, але й здатність Києва будувати нові, неочевидні коаліції. Розглянемо пʼять гіпотетичних, але не позбавлених логіки союзів, які могли б створити для Кремля непереборні перешкоди.
Стратегічний розворот: союз із Китаєм
На перший погляд, це найменш імовірний сценарій через декларовану «безмежну дружбу» Пекіна з Москвою. Однак інтереси Китаю набагато складніші.
Китай – єдина країна у світі, здатна вплинути на російську економіку без жодного пострілу. Навіть натяк на приєднання до санкцій або обмеження закупівлі російських енергоносіїв змусив би Кремль до негайного перегляду своєї стратегії, враховуючи зростаючу економічну залежність Росії.
Для Китаю роль миротворця, який зупинив найбільшу війну в Європі з часів Другої світової, стала б потужним аргументом у боротьбі за глобальне лідерство. Аналітики з U.S. Institute of Peace зазначають, що Пекін має унікальну позицію для тиску на Москву, хоча досі ухилявся від її використання. Це дозволило б Пекіну покращити відносини з ЄС та отримати доступ до українських ресурсів для повоєнної відбудови.
Поряд з цим варто враховувати й потенційні ризики та виклики. По-перше, Китай може використати свою роль для просування власного бачення світового порядку, невигідного для України та її західних партнерів. По-друге, надмірне зближення з Пекіном може викликати напруження у відносинах зі США та ЄС – ключовими союзниками України. По-третє, Пекін може в будь-який момент повернутися до підтримки Москви, якщо це відповідатиме його інтересам, залишивши Україну у вразливому становищі.
Технологічний стрибок: військово-технічний пакт з Індією
Індія, яка традиційно підтримує тісні звʼязки з Росією у військовій сфері, поступово диверсифікує свої партнерства, прагнучи статусу великої світової держави.
Індія – це величезний ринок та країна з потужним ІТ-сектором і ВПК. Співпраця могла б надати Україні доступ до нових технологій, зокрема у сфері дронів та кібербезпеки.
Своєю чергою Україна володіє критичними для Індії технологіями, наприклад, у виробництві авіаційних та морських двигунів. Спільні проєкти дозволили б Делі зменшити залежність від Росії. Потенціал для співпраці існує також у реформуванні ООН та повоєнній відбудові.
Поряд з цим варто враховувати й потенційні ризики та виклики. По-перше, історичні звʼязки з РФ – глибока інерція у військових та політичних колах Індії, орієнтованих на співпрацю з Росією. По-друге, Індія уникає формальних військових альянсів, віддаючи перевагу гнучким партнерствам, що може обмежити рівень зобовʼязань. По-третє, бюрократичні процеси в Індії можуть значно уповільнити реалізацію будь-яких домовленостей.
Енергетична та фінансова фортеця: коаліція з Туреччиною та монархіями Перської затоки
Туреччина вже зарекомендувала себе як важливий посередник, що виконує складний балансуючий акт. Поєднання її впливу з фінансовими ресурсами Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару могло б створити потужний блок. Країни Затоки мають колосальні фінансові резерви, які могли б бути спрямовані на підтримку України. Вони також є ключовими гравцями на енергетичному ринку. Для країн Затоки Україна є гарантом продовольчої безпеки. Atlantic Council зазначає, що інвестиції в український агросектор, логістику та технології є стратегічним кроком для диверсифікації їхніх економік.
Поряд з цим варто враховувати й потенційні ризики та виклики. По-перше, як Туреччина, так і країни Затоки підтримують контакти з Росією і можуть використовувати співпрацю з Україною як важіль у своїх відносинах з Москвою. По-друге, фінансова допомога може бути повʼязана з політичними вимогами, які можуть не відповідати національним інтересам України. По-третє, загострення конфліктів на Близькому Сході може миттєво змінити пріоритети цих країн.
Вісь інновацій: технологічний союз із Японією та Південною Кореєю
Ці країни, будучи технологічними гігантами, є природними союзниками у протистоянні авторитарним режимам, хоча й діють обережно.
Співпраця з Токіо та Сеулом могла б забезпечити Україні доступ до найсучасніших розробок у галузі робототехніки, ШІ та електроніки. Підтримка з боку Південної Кореї вже надається, хоч і нелетального характеру. Для Японії та Південної Кореї підтримка України – це інвестиція у світовий порядок. Ослаблення Росії, ключового союзника Китаю, відповідає їхнім довгостроковим інтересам безпеки, особливо на тлі зміцнення звʼязків Москви з Пхеньяном.
Поряд з цим варто враховувати й потенційні ризики та виклики. По-перше, географічна віддаленість. Пріоритетом для цих країн залишається безпека у Східній Азії (загрози з боку Китаю та КНДР). По-друге, обидві країни є вразливими до економічного тиску з боку Китаю, який може виступити проти їхньої активної підтримки України. По-третє, існують конституційні та законодавчі обмеження на надання летальної військової допомоги.
Нові горизонти: північний безпековий альянс та коаліція нейтральних
Цей напрямок передбачає формалізацію співпраці з країнами, які вже надають значну підтримку, та залучення тих, хто традиційно стоїть осторонь.
Північний альянс (країни Балтії, Нордичні країни, Польща, Велика Британія). Ці держави сприймають російську загрозу як екзистенційну. Ідея Балто-Чорноморського союзу має історичне підґрунтя і набуває нової актуальності.
Дипломатичний фронт нейтральних (Швейцарія, Австрія, Ірландія). Порушення Росією міжнародного права є прямою загрозою для моделі існування нейтральних країн. Їхнє обʼєднання для просування української формули миру та посилення санкційного тиску створило б потужний фронт, змінюючи традиційне розуміння нейтралітету.
Для «Північного альянсу» це посилення власної безпеки. Для нейтральних країн – це шанс захистити міжнародний порядок, який гарантує їхній суверенітет.
Поряд з цим варто враховувати й потенційні ризики та виклики. По-перше, створення регіональних безпекових альянсів може бути сприйнято як підрив єдності НАТО та ЄС, що потенційно може послабити загальну підтримку. По-друге, нейтральні країни, попри політичну волю, мають обмежені військові ресурси та сильний внутрішній спротив будь-яким крокам, що можуть бути розцінені як втягування у війну.
Шлях до справедливого миру для України лежить через сміливість – не лише на полі бою, але й у дипломатії. Представлені альянси, хоч і виглядають на сьогодні малореальними, демонструють, що простір для маневру існує. Кожен із цих векторів має власну логіку взаємної вигоди, яка за певних обставин може переважити поточні геополітичні розклади. Завдання української дипломатії – шукати ці можливості та перетворювати «нереальне» на «можливе».
Ці альянси сьогодні справді видаються малоймовірними. Вони вимагають радикального переосмислення глобальних звʼязків, подолання глибоких історичних та політичних барʼєрів. Проте, саме в їхній «неможливості» – потенціал революційного впливу. Реалізація будь-якого з них не просто змінила б баланс сил – вона зруйнувала б розрахунки агресора на тривалу конфронтацію та ізоляцію України.
Кожен пропонований союз ґрунтується не лише на потребах України, але й на чітких національних інтересах потенційних партнерів: економічних, технологічних, енергетичних, безпекових. Шлях до миру може пролягати не лише через поля бою, а й через сміливі геополітичні комбінації, які сьогодні ми називаємо фантастикою, але які завтра можуть стати новою реальністю. Пошук і просування таких взаємовигідних моделей – це також зброя у війні за майбутнє України.
