Новий конфлікт між Іраном та Ізраїлем загострює геополітичну боротьбу, відволікаючи увагу світу від війни в Україні. Київ змушений конкурувати не лише за зброю, а й за місце в глобальному порядку денному. Про це пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Пряма атака Ізраїлю на ядерні обʼєкти Ірану, ракетна відповідь Тегерана, ризик втягування США – усе це знаменує початок нової фази геополітичного протистояння. Вперше за десятиліття «війна тіней» між Ізраїлем та Іраном перетворилася на відкрите зіткнення, яке здатне змінити баланс сил на Близькому Сході – і далеко за його межами. Але в цей самий момент Україна продовжує щоденно втрачати людей під російськими ударами. І поки увага світових столиць, Конгресу США та глобальних медіа зміщується на Близький Схід, Київ має вирішити: як залишитися в центрі порядку денного, коли він змагається не лише за зброю, а й за увагу світу.
Війна за увагу
Україна вже знає, як це – бути витісненою з перших шпальт. Жовтень 2023 року, початок війни у Газі: фокус медіа різко зсунувся, а у США питання нових пакетів допомоги для Києва зависло у внутрішньополітичних баталіях. Палата представників у 2024 році місяцями блокувала пакет допомоги Україні в $60 млрд. Сьогодні, після ракетних обмінів між Іраном та Ізраїлем, ризик повторення цього сценарію надзвичайно високий.
ЗМІ – не безкінечні. А отже, чим більше гарячих точок, тим менше місця для України. Відтік уваги призводить до: зменшення тиску на політиків, меншої кількості дискусій про нові пакети допомоги, посилення відчуття «втоми від війни» у західних суспільствах.
Головна проблема в тому, що коли увага зникає – зникає тиск на уряди. А без тиску – немає рішень. Тепер знову спрацьовує правило: медіаформування порядку денного. Війна в Україні стає «фоновим» шумом, а нова «гаряча точка» на Близькому Сході поглинає емоційний ресурс глядачів і політиків.
І в цьому, можливо, найбільша зброя автократій – вони чекають, коли демократії втратять фокус.
Конкуренція за зброю: фронт в Ізраїлі, фронт в Україні
Ізраїль – близький союзник США. Після масштабної атаки Ірану, Тель-Авіву будуть потрібні додаткові системи ППО, ракети, боєприпаси, авіаційна підтримка. Але на цю ж зброю претендує Україна. Ще до ескалації українська армія стикалася з проблемами в постачанні: патрони на вагу золота, ракети на лічені дні. Ба більше на певний час США навіть зупиняли допомогу, що створювало ще більше проблем.
Тепер до черги за допомогою додається Ізраїль. Чи зможе навіть такий гігант як американський ВПК забезпечити два фронти одночасно? Питання відкрите, а головне для пошуку відповіді на нього потрібен час, який для України обраховується в життях. Вже зараз підприємства Raytheon та Lockheed Martin працюють на межі можливостей.
Це створює пряму конкуренцію з Україною – за ті самі ресурси, той самий бюджет, ту саму увагу Конгресу. До цього додаються: затримки схвалення нової допомоги для України в Конгресі; зростання потреб у власному виробництві, яке ще не здатне задовольнити всі фронти; ризик «бюджетного конфлікту»: американські політики охочіше голосують за «видиму» підтримку Ізраїлю, ніж за «далеку» Україну.
Є й інша сторона: ізраїльський досвід боротьби з дронами та ракетами може бути неоціненним для України. Технології Iron Dome, David’s Sling, координація в реальному часі з союзниками – все це вже давно викликає інтерес у Києві.
Москва і Тегеран: вісь спільних інтересів
Іран – не лише новий гравець у заголовках CNN. Це – давній партнер Кремля, і з кожною ескалацією на Близькому Сході цей союз лише зміцнюється. Саме іранські дрони «Shahed» стали символом терору над Києвом. Обидва режими – Путіна й аятол – прагнуть підірвати західний порядок, використовуючи війни як інструмент тиску та торгу.
Чим більше Захід загрузне на Близькому Сході, тим вільніше почуватиметься Росія на Сході Європи. У цьому контексті конфлікт Ізраїлю з Іраном – не паралельна подія, а частина глобального змагання: автократії проти демократичних союзів.
Реакція Москви виявилася очікуваною: риторичне засудження дій Ізраїлю, пропозиції посередництва і мовчазна надія, що криза змусить Захід повернутися до діалогу з Путіним. Кремль бачить у цій ескалації шанс на зростання цін на нафту і, як наслідок, – додаткові ресурси для війни в Україні. Він також намагається зберегти образ посередника в регіоні, водночас готуючись у разі потреби підтримати Тегеран, зокрема постачанням ППО або розвідданими.
Коли Ізраїль і Іран воюють, а Захід концентрується на стримуванні Тегерана, Москва отримує: менше уваги на свої злочини, політичну «завісу диму», яка дозволяє просуватися на фронті. Війна на Близькому Сході – вигідна Кремлю. Не лише як відволікання, а як продовження тієї ж антизахідної кампанії.
Європа: підтримка Ізраїлю та обережна тривога
Європейські країни, попри критику Ізраїлю в контексті Гази, цього разу виступили з доволі чіткою підтримкою. Приміром, канцлер Німеччини назвав дії Ізраїлю щодо Ірану «брудною роботою, яку він виконує за всіх нас». Проте, якщо конфлікт затягнеться, масштаби ударів по Ірану зростуть або кількість жертв різко збільшиться – позиція Європи може змінитися.
Ключовий інтерес ЄС – не дати Росії стати посередником у цьому конфлікті, з огляду на військову співпрацю Ірану з РФ у війні проти України. Європа виступає за повернення до ядерних перемовин і проти поширення конфлікту. Але вплив E3 (Франція, Німеччина, Велика Британія) залишається обмеженим.
Вікно можливостей для України
Україні не варто здаватися жертвою обставин. Навпаки – слід активно грати на полі геополітичної турбулентності. Ізраїльська кампанія вже зараз може привести до:
- збільшення виробництва зброї в США та НАТО – з можливістю масштабування поставок і для України;
- пришвидшення рішень у Конгресі – щоб «закрити українське питання» до появи ще більших криз;
- посилення солідарності Заходу – з розумінням, що йдеться не про дві війни, а про одну глобальну війну проти дестабілізуючих автократій;
- ізраїльський досвід ППО – неоціненний. Навчання, технології, інтеграція систем – це може посилити українську оборону.
Тож війна Ізраїлю проти Ірану це не лише загроза – це ще й шанс. Якщо зіграти правильно.
Світ став багатополюсним – і багатоконфліктним. Україні потрібно бути частиною цієї нової реальності: не лише обʼєктом допомоги, а й субʼєктом ініціатив.
Київ має нагадувати, що його війна – не регіональний конфлікт, а частина глобального протистояння. Також варто розширювати коло союзників, шукаючи підтримку в Азії (Японія, Південна Корея, Індонезія), Латинській Америці, Африці (Кенія, ПАР, Нігерія). Безумовно важливо інвестувати у власну зброю та ВПК, щоб зменшити залежність у майбутньому, а також посилити дипломатію: бути голосом світу, де демократія – не розкіш, а необхідність.
Світ горить не в одному місці. Але боротьба за Україну – це також боротьба за те, яким буде цей світ. Іран, Росія, Північна Корея й частково Китай формують «вісь автократій», яка прагне змінити правила гри. Тому війна в Україні – не локальна, а частина великої битви за те, хто формуватиме новий світовий порядок.
