Інформаційна війна давно вийшла за межі Європи. Поки Захід намагається зупинити Росію на українському фронті, Кремль будує нові тили в Азії — в медіа, політиці, культурі. Там, де не чекають правди від CNN, але готові прислухатись до RT Arabic. Там, де Захід досі сприймається як колонізатор, а Путін — як «антисистемний борець». Що з цим робити, і чому Глобальний Південь сьогодні — не тло, а ключовий фронт протистояння наративів? Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Історичне підґрунтя: чому азійський регіон чутливий до антизахідної риторики
Азія — це не просто географія. Це континент історичних травм, багатовікової колоніальної залежності й антиімперських наративів. У XIX–XX століттях практично кожна країна регіону — від Індії до В’єтнаму — пройшла крізь досвід поневолення європейськими імперіями. Цей досвід перетворив Захід на культурного «іншого», на якого легко проєктувати недовіру, гнів і критику.
Це особливо помітно в риториці держав, які будують свою ідентичність на антиколоніальних мотивах — Індонезія, Малайзія, Індія, Пакистан, Лаос, Бірма. У цих країнах популярні антизахідні дискурси: «демократія — не наша модель», «право людини — це зброя для маніпуляцій», «Захід дбає тільки про себе». Саме в такому ідеологічному ландшафті авторитарна пропаганда Кремля і Китаю розцвітає найкраще.
Історія інституцій не встигла вкоренитися — а от пам’ять про зневагу до національних культур, про британський голод в Бенгалії, французький терор у В’єтнамі чи голландську експлуатацію в Індонезії — залишилася. Тому всі наративи, що звинувачують Захід у лицемірстві, цинізмі й подвійних стандартах, потрапляють у дуже родючий ґрунт.
Вплив РФ: як Кремль формує симпатії і легітимність у країнах Азії
Росія давно працює на азійському напрямку не лише дипломатично, а й інформаційно. Кремль не намагається переконати — він створює альтернативну реальність. Головні інструменти — медійні проєкти, проросійські експерти, локальні Telegram-мережі, YouTube-канали та TikTok-пропаганда.
Один із найвідоміших кейсів — RT Arabic, який має величезне охоплення в Індонезії, Пакистані та Малайзії, хоча формально орієнтований на арабський світ. У 2023–2024 роках він активно просував матеріали про «антиросійську русофобію Заходу», «несправедливість санкцій» і «Україну як маріонетку НАТО».
Sputnik India регулярно виходить із заголовками про «деградацію Європи», «нацизм у Києві» і «глобальну ізоляцію США». Наприклад, у листопаді 2024 року індійська версія Sputnik опублікувала серію матеріалів про «геноцид у Донбасі», які миттєво поширили проросійські Telegram-канали у Бангладеш і Непалі.
Кремль також інвестує у підставних аналітиків. Зазвичай вони розповідають про «диявольську роль Заходу» у розпалюванні війни в Україні. Їх відео збирають по мільйону переглядів — і просуваються через алгоритми TikTok, який формально не регулює контент за геополітичним принципом.
Російська пропаганда адаптується до локального контексту. У мусульманських регіонах звучить: «Захід нищить іслам», у країнах з антиамериканською традицією — «США використовують Україну як зброю». А в Індії звучить ще простіше: «Путін — не боїться, він сильний».
Вплив КНР: як Пекін створює інформаційний бар’єр для демократичних наративів
Якщо Росія діє грубо, то Китай — системно. Пекін інвестував мільярди доларів у створення альтернативного інформаційного поля в Азії. Ключовими інструментами є:
— CGTN (англомовне державне ТБ), яке транслюється в понад 30 країнах Азії;
— Культурні центри Інституту Конфуція — понад 150 у регіоні;
— TikTok, який хоч і не формально підконтрольний Китаю, однак перебуває під системним впливом через батьківську компанію ByteDance;
— WeChat, через який поширюються внутрішні й зовнішні наративи КНР серед китайських діаспор.
У 2023–2025 роках КНР активно використовувала тему «миротворчої ролі» в Україні, обвинувачуючи Захід у ескалації війни. У Пакистані прокитайські медіа писали, що «Китай пропонує мир, а США — постачають зброю». У М’янмі китайські канали просували меседжі про «легітимність беззахідних союзів», а в Камбоджі йшлося про «переваги однопартійної моделі для стабільності».
Китай також пов’язаний з Росією у наративній синергії. Під час візиту Сі Цзіньпіна до Москви у травні 2025 року у спільній заяві вперше прозвучав пункт про «спільну інформаційну відповідальність за збереження глобального балансу». Це — інституціоналізація пропагандистської співпраці.
Відсутність прозахідного медіа: чому у США і Європи немає голосу в регіоні
На тлі агресивної пропаганди РФ і КНР, Захід у регіоні мовчить. Voice of America, Deutsche Welle, France24, BBC World Service — присутні, але неефективні. Причини:
1. Контент — не адаптований. Європейські та американські медіа говорять мовою раціоналізму, юридики, ліберального індивідуалізму. У регіоні, де релігія, честь, колектив і традиція мають вагу, така мова сприймається як штучна.
2. Формати — застарілі. Лонгріди та репортажі не працюють на TikTok-ринку. У той час як RT India запускає 30-секундні кліпи з Путіним під драматичну музику, CNN Asia публікує колонку на 4 000 слів про геополітику.
3. Бюрократія. Між тим, як виникає криза, і моментом, коли виходить перший матеріал BBC на локальній мові — проходить тиждень. Російські Telegram-канали реагують за 10 хвилин.
4. Немає локального виробництва. Захід не створює місцевих медіа-альянсів, не інвестує в тренінги, не продукує контент, що враховує мову, стиль і культурний код реципієнтів. Навіть простий факт — більшість матеріалів VOA не перекладаються на індонезійську чи в’єтнамську.
Як можна зайти в регіон: вікна можливостей і локальні союзи
Попри всю складність, простір не втрачено. Є кілька тактичних напрямків, які може використати Захід і Україна – як частина цієї коаліції.
1. Підтримка локальних ініціатив. У Філіппінах існує проєкт Rappler, який веде боротьбу з дезінформацією. У В’єтнамі — незалежний портал Luật Khoa, що висвітлює авторитарні загрози. Їм потрібні ресурси, контакти, навчання — не в центрі Європи, а на місці.
2. Робота з інфлюенсерами. Багато місцевих блогерів критикують Путіна, але не мають доступу до фактів. Якби вони отримували щоденні дайджести, графіку, субтитри англійською — це був би кращий інфопровід, ніж сторінка НАТО у Twitter.
3. Копродакшени. Створення спільних відео, серіалів, YouTube-шоу. Наприклад, умовний серіал «Кордон» про українських прикордонників, адаптований для філіппінської аудиторії з субтитрами, поясненням і локалізованим вступом — це простіше і ефективніше, ніж 15 пресрелізів МЗС.
4. Релігійний діалог. Ісламський світ в Азії — це Малайзія, Індонезія, Бангладеш. Лідери думок у цих країнах — імами. А отже, гуманітарна комунікація повинна проходити через мову справедливості, страждання і миру, а не прав людини й норм міжнародного права.
Як протидіяти авторитарним наративам: що працює, а що — ні
Протидія не повинна бути дзеркальним копіюванням пропаганди. Захід має будувати альтернативу, а не симетрію. Що працює?
— Фактчекінг у форматі мемів. Наприклад, платформа Taiwan FactCheck Center використовує меми для викриття дезінформації КНР. Це популярно, просто і доступно.
— Гумор і іронія. Пародійні TikTok-ролики, які висміюють російську риторику — мають більший ефект, ніж академічна критика.
— Візуальна простота. Інфографіка замість таблиць, комікси замість брошур. У Південній Кореї кампанія проти фейків про COVID-19 базувалась на серії графічних історій — і охопила 7 млн молоді.
Україна має чим поділитись. Наш досвід боротьби з ІПСО, фактчекінг, робота з Telegram-інфраструктурою, адаптація меседжів для різних аудиторій — це кейси, які можна масштабувати на Азію. Варто ініціювати створення центру обміну інформаційною безпекою з країнами АСЕАН. Там не вистачає контенту — і Україна може дати не лише контент, а приклад.
Інформаційна битва за Азію вже триває — просто Захід у ній поки не бере участі. Росія і Китай перехопили ініціативу. Їхній наратив простий: Захід — це слабкість, дволикість і загроза традиціям. І поки Заходу не буде чутно, ці меседжі стануть нормою.
Україна має шанс увійти в гру. Ми — головний щит проти імперії, яка протистоїть заходу. Ми — країна, яка говорить правду, попри все. Наш досвід — доказ, що свобода варта зусиль. І це той меседж, який може зрозуміти навіть найскептичніший глядач у індійському селі.
