Вперше з 2008 року Сполучені Штати розгорнули тактичну ядерну зброю у Великій Британії — тим самим здійснивши стратегічне перепрошивання ядерної архітектури НАТО. Лондон повертається до ролі ядерного плацдарму, а Альянс відкриває собі шлях до ротаційної присутності на східному фланзі.
О 3-й годині ночі 16 липня з американської авіабази Кіртленд у штаті Нью-Мексико злетів військово-транспортний літак C‑17 Globemaster III. Він належить до підрозділу Prime Nuclear Airlift Force, який спеціалізується на перевезенні ядерних компонентів і є ключовим елементом логістичної інфраструктури США у сфері стратегічного озброєння. Кінцевим пунктом польоту була британська авіабаза Лейкенгіт у графстві Саффолк.
Увагу OSINT-аналітиків привернув несподіваний факт: борт летів з увімкненим транспондером. Це пристрій, який транслює ідентифікатор і координати літака в реальному часі. Для місій, пов’язаних із перевезенням ядерної зброї, така відкритість є винятковою. Як правило, польоти цього класу здійснюються в режимі повної радіомовчанки, без будь-яких сигналів, здатних видати маршрут або характер вантажу. Той факт, що транспондер цього разу працював, інтерпретується як навмисний крок. Ймовірно, це була демонстрація, спрямована на зовнішнього спостерігача.
Від реконструкції до бойового режиму
Сама база Лейкенгіт до 1998 року була частиною оперативної ядерної мережі НАТО, однак після Холодної війни була повністю очищена. Модернізація, що тривала з 2022 року, охопила ангари для F‑35, системи захищеного зберігання та логістику прийому. У 2025 році Велика Британія додатково замовила 12 літаків F‑35A, носії під B61-12 тактичну ядерну зброю. Передислокація відбулася саме в момент завершення підготовки, що вказує на практичний запуск нового режиму бойової готовності.
Важливо де саме це сталося. Географія змінилася. Після десятиліть концентрації тактичної ядерної присутності на базах у Центральній Європі (Німеччина, Бельгія, Італія, Туреччина), США повертають частину потенціалу на західний фланг. Це означає розширення сценаріїв використання. НАТО отримує здатність масштабувати відповідь не фронтально, а з флангових або периферійних напрямів, зокрема у випадку конфлікту обмеженої глибини чи асиметричної ескалації. Уся російська доктрина превентивного застосування тактичної зброї — концепція "ескалації заради деескалації" — побудована на переконанні, що Альянс не зможе оперативно адаптувати ядерну присутність до нових географічних точок. Тепер це переконання під питанням.
Тактична зброя як інструмент керованої ескалації
У новій конфігурації ядерного планування НАТО тактична зброя більше не розглядається як проміжна ланка між звичайною та стратегічною війною. Її функція зміщується у площину інструменту контрольованого впливу на динаміку конфлікту ще до його повноцінного вибуху. Йдеться не стільки про «ескалацію задля деескалації», скільки про превентивне структурування поля ризику, де навіть обмежене переміщення боєприпасів створює сигнальний ефект.
У цій парадигмі B61-12 не стільки бойова одиниця, скільки елемент сценарної гри, що запускає політичні або дипломатичні розрахунки у протилежного табору. Тактична ядерна присутність більше не вимагає наявності кризової ситуації для мобілізації. Навпаки, її нормалізована активність (forward-based drills, тимчасове розміщення, логістичні хаби) виконує функцію психологічної адаптації опонента до нових червоних ліній.
Це дозволяє НАТО керувати передконфліктною невизначеністю — через багаторівневі сигнали, асиметричні позиціонування і локалізовану демонстрацію потужності. У результаті формується новий тип стримування: динамічне, ситуативне, без необхідності переходу до масштабної ескалації. Саме під це завдання і створюється сучасна інфраструктура “forward deployment” — не для негайного застосування, а для гнучкого перегрупування сигналів у межах ширшої стратегічної комунікації.
Адаптація НАТО до нової ядерної доби
Альянс, який досі спирався на обмежений перелік баз у Центральній Європі, тепер створює нову архітектуру реагування. Це дозволяє реалізувати сценарії відповіді на асиметричні або гібридні загрози з менш передбачуваних напрямків. Таким чином підривається ключовий компонент російської доктрини «ескалації задля деескалації», яка базується на припущенні про нездатність НАТО оперативно реагувати та змінювати географію ядерної присутності.
Формально це також відповідь на посилену військову співпрацю Росії з Північною Кореєю, а також зростання китайської підтримки для обох. Як зазначено у звітах, на тлі нової китайсько-російсько-корейської архітектури безпеки, Сполучені Штати й союзники поступово відходять від політики роззброєння доби постхолодної війни до формування гнучкої, багатовекторної моделі стримування. У цій моделі тактична ядерна зброя відіграє ключову роль не тільки як інструмент стримування, а і як засіб контрольованої деескалації в разі регіональних конфліктів обмеженої інтенсивності.
Олександр Колесніченко
