Велика Британія переходить від ролі глобального морського гаранта безпеки до регіонального «кібер-ножа». Це оборонний маневр слабшої держави, що намагається зберегти вплив за обмежених ресурсів.
Розбираємо найсвіжіший документ уряду Кіра Стармера - Стратегічну оборонну ревізію-2025 (SDR). Колись після Brexit звучали фанфари «Global Britain»: мовляв, повертаємося у великий світ, британський прапор майорітиме від Кариб до Індо-Тихоокеанського. А тепер музика стихла: грошей обмаль, людей у формі ще менше, тож замість гучного «rule the waves» лунає скромніше «тримаймо оборону вдома й у кіберпросторі».
Гаманець порожніє швидше, ніж планували
Бюджетний діра: у 2024/25-му британський дефіцит розпух до ≈ £152 млрд, при тому що урядові планувальники мріяли вкластися у £137 млрд.
Ефект на силові проєкти: коли половину доходів з’їдає відсоток за боргом і соціалка, на глобальні походи флоту залишаються самі крихти. Скільки б не любили вестмінстерські стратеги розкладати карти Індійського океану, реальність диктує економіка.
«Тонка червона лінія» стала ще тоншою
Сухопутка: армію стискають до 73 000 штиків - найменше з часів Наполеона. Щоб масштабно розгортатися десь далі за Рейном, доведеться або знімати підрозділи з охорони власних кордонів, або благати союзників.
Флот: королівські есмінці Type-45 частіше стоять біля причалу, ніж борознять океан. Екіпажів критично бракує коли інженер-електрик валить у приватний сектор на більшу платню, корабель стає гігантською залізякою без «командира двигуна».
SDR прямо каже: першочергова загроза «повномасштабна війна в Європі або Атлантиці». Тобто замість того, аби холодити китайські амбіції в Південно-Китайському морі, Лондон тепер готується бити кригу російських субмарин у Норвезькому. Це, по-чесному, звучить як тверезе визнання: краще робити менше, але якісно, ніж усюди потроху й ніде достатньо.
Кібер-щит і AI-сенсори: ставку роблять на захист критичної інфраструктури, супутникові сузір’я, безпілотні системи й алгоритми раннього попередження. Тобто менше «залізних» дивізій, більше оптоволокна й хмарних серверів під Whitehall.
Інвестор №1 - приватний сектор: уряд сподівається, що британські фірми-єдинороги самі витягнуть R&D, а Міноборони скуповуватиме готові рішення «з полиці». Виглядає розумно, поки не згадати, що ті ж компанії з радістю продадуть продукти Австралії чи Швейцарії, якщо там пропонують кращі умови.
Австралія, Японія й навіть далека Нова Зеландія щиро раділи б, якби у регіоні частіше маячів британський «Queen Elizabeth» із ескадрою. Тепер же доведеться звикати: британці більше не «старший брат» на всіх театрах, а швидше високо-технологічний постачальник розвідданих і кібер-інструментів. У випадку серйозного тиску Пекіну на Тайвань, Лондон допоможе інформацією та санкціями, але не авіаносцями.
Фінансове вузьке горло та «бойовий кейнсіанізм»
Фінансове горлечко, крізь яке уряд пробує протиснути свою амбіцію «найбільшого збільшення оборонки з часів Холодної війни», виявилося надто вузьким навіть для досвідчених казначейських ділків. Формулу «три відсотки ВВП на оборону» відсувають десь у туман 2040-х, а на найближче десятиліття Лондон обмежується межею двох із половиною відсотків. Щоб це не виглядало відступом, уряд активно продає ідею «бойового кейнсіанізму»: мовляв, ми вливаємо мільярди у внутрішній ВПК, запускаємо конвеєри безпілотників і снарядів, підтягуємо малий бізнес у ланцюги постачання, створюємо робочі місця - і країна водночас озброюється й лікує економічну анемію. На папері виглядає красиво: оборонні замовлення дійсно підхльостують регіональні кластери від Глазго до Портсмута, де кожний новий цех означає сотні робочих місць і прилив грошей у місцеві бюджети.
Але «виробничий адреналін» не закриває стратегічних дір. Безпілотники й артилерійські боєприпаси чудово підходять для підтримки України чи стримування на Східному фланзі НАТО, проте вони не компенсують хронічний дефіцит людей у формі й відсутність дорогих платформ далекого радіусу дії – авіаносців, сучасних винищувачів, підводних човнів. Поки економісти святкують мультиплікатор інвестицій, адмірали рахують відсотки готовності кораблів, а генерали кількість батальйонів, які можна зібрати без позичання солдатів один у одного. Як тимчасовий стимул «бойовий кейнсіанізм» має сенс: країна підтягує виробничі м’язи й підживлює бюджет. Та якщо паралельно не вкладатися у людей, логістику й дорогі «залізні аргументи», Велика Британія ризикує зустріти наступну велику кризу з добре змащеним, але все ще надто коротким мечем.
Згортання морської потуги: символічна поступка Чаґоських островів
22 травня 2025 р. Лондон офіційно відмовився оскаржувати суверенітет Маврикію над більшістю Чаґоського архіпелагу. Єдине виключення атол Дієго-Гарсія: його залишають під британським суверенітетом, щоб продовжити спільне з США базування ще на 99 років. Рішення виглядає технічним, але насправді це чітка позначка на карті «тут закінчується стара імперія».
Геополітичний сигнал. Коли Велика Британія добровільно віддає острови, якими тримала «ключ» до Індійського океану, союзники з AUKUS та Токіо читають це так: Королівський флот уже не збирається грати роль постійного «шерифа» між Малаккською протокою й Ормузькою. Замість демонстративних походів авіаносця «Queen Elizabeth» британці залишають там лише символічний прапор на Дієго-Гарсії і натякають, що головна опора безпеки у регіоні тепер на плечах США та місцевих партнерів.
Перерозподіл пріоритетів у НАТО. Вивільнені ресурси та корабельні години прямують до Північної Атлантики, Балтики й Арктики, де британські протичовнові можливості критично потрібні для стримування Росії. Тобто замість патрулів біля Шрі-Ланки британські фрегати тренуються слухати гвинти російських субмарин під норвезькими фіордами.
Стратегічна ціна. Юристи плескають рішення узгоджене з міжнародним правом; дипломати задоволені конфлікт із Маврикієм знято. Та є і зворотний бік: поступившись острівцями, Велика Британія послаблює власну неглобальну присутність саме тоді, коли Пекін посилює військово-морське перехоплення у тій же акваторії. Логіка «менше колон, але міцніший дім» працює до першого моменту, коли Лондону знадобиться далека база для реальної, а не символічної проєкції сили.
Кібервибух: Національна кіберсила як «асиметричний множник»
Інвестиція в кібервійну цілком раціональний, асиметричний крок: маленькі гроші, велика віддача. Але без паралельного підсилення класичних сил стримування це все одно, що купити круту сигналізацію й залишити двері з фанери.
Поки сухопутка й флот стягують паски на останню дірку, єдиний рядок оборонного кошторису, що пухне, це Національна кіберсила разом із Дивізіоном інформаційних ефектів. Понад мільярд фунтів ідуть на наступальні кібероперації: ламати мережі супротивника, збивати з пантелику системи командування, пакостити логістиці, збивати курс протиракетній обороні. У перекладі з неореалістської мови: дешевше, ніж ганяти авіаносці, але нервує кремлівських і пекінських стратегів не менше.
Плюси.
Кіберударом можна вивести з ладу російську артилерійську “цифру” чи китайську систему спостереження, не спаливши жодної тонни дизелю.
Швидко масштабується: новий код пишеться швидше, ніж будується есмінець.
Мінуси.
Неоконсервативні яструби попереджають: якщо кібератака зруйнує, скажімо, російську ППО, але у британців під рукою нема достатньо “заліза”, щоб тримати удар у відповідь, ризик ескалації зависає у повітрі.
Чиста «цифра» не займає територію і не показує прапор: часом треба фізична присутність, щоб союзники повірили в гарантії.
Геополітичний баланс: Європа проти Індо-Тихоокеанського «вікна»
Сфокусуватися на Європі доводиться кремлівські ракети й підводні човни ближчі, ніж здається на мапі. Та навіть символічна британська присутність у Тихому океані через торгівлю, військових інструкторів і дипломатичні місії втримала б баланс і показала б союзникам, що острівна держава все ще грає у великій лізі. Лондон згортає вітрила у Тихому океані й пришвартовується ближче до Норвезького моря. Наслідки читаються у тривожному світлі барної лампи:
США та AUKUS. Усе, що не потягне Королівський флот, ляже на плечі Вашингтона, Канберри й Веллінгтона. Гібридне «тисни-не-тисни» на Пекін стає дорожчим і складнішим, бо американцям доведеться латати дірку британського прапора самотужки.
Франція. Париж отримує шанс знову розкрутити свою «південну» карту від Нової Каледонії до Мадагаскару. Але ж той самий Париж мусить тримати додаткові батальйони під Рейном, поки Лондон концентрується на Півночі, тож шапка Мономаха стає ще важчою.
Китай-РФ-Іран-КНДР. Авторитарна четвірка зітхає з полегшенням: менше фронтів, менше стримування, більше простору для хитрих комбін. Їхня антизахідна «кооперативка» отримує бонус часу й маневру.
Олександр Колесніченко
