Безліч релігійних свят і обрядів, які їх супроводжують, ми сприймаємо як традиційні. Адже вони побутували й розвивалися на теренах України, як дехто вважає, ще із запровадження християнства. Але насправді багато з цих свят і традицій ще давніші!
Річ у тім, що, популяризуючи релігію на язичницькі землі, християни намагалися зобразити її якомога привабливішою для місцевого населення. Тому, як зазначають дослідники з ресурсу “Твоя підпільна гуманітарка”, проповідники часто брали вже наявні язичницькі свята й адаптували їх до релігійного канону. Вони впроваджували нові символи й надавали старим інакше значення. Так нове вірування зустрічало менший супротив серед місцевих.
Отже, у традиціях святкування яких зимових свят перегукуються як язичницькі, так і християнські мотиви, з'ясовував Realist.online.
Читайте також: Скромненько, але зі смаком: майже 100 ідей новорічних подарунків до 300 гривень
13 грудня - святого Андрія Первозванного
Хоча назва свята християнська, але традиції в цей день точно такими не назвеш. Річ у тім, що на Андрія зазвичай намагаються передбачити майбутнє, пробують чаклувати й проводять ритуальне кусання калити.
Ворожать у цей день незаміжні дівчата, аби дізнатися свою долю: чи вийдуть вони заміж цього року, чи пощастить їм із чоловіком тощо. Також важливою частиною вечірнього святкування є гра в “Калиту”. Калитою називали солодкий медовий коржик, оздоблений згори сухими вишнями або родзинками. Гра включала в себе серію забав, у яких брали участь дівчата й хлопці, щоб наприкінці у винагороду скуштувати калиту.
19 грудня - Святого Миколая
За християнською традицією Святий Миколай - покровитель всіх, хто потребує підтримки, він щедро одарює дітлахів та дорослих. Але це свято не просто так було призначене на цей день. Справа в тому, що 19-21 грудня - переддень Зимового Сонцестояння, у слов'янських віруваннях було одним із найвеличніших свят календарного циклу. День, коли бог Велес завершував свою ходу по трьох світах Наві, Яві та Праві, і передавав владу Божичу Коляді - новому Сонцю. Від 21 грудня день збільшувався і йшов останній відрахунок до новоліття - нового літа - Весняного Рівнодення 22 березня.
Велес у давніх віруваннях - одни із головних богів, бог звірів, мудрості, знань, справедливості та щедрості. І саме у дні, коли він передавав своє правління Божичу Коляді, Велес приносив людям щедрі дарунки. Однією з іпостасей Велеса був Мороз - це образ володаря лісу та тварин.
Після приходу християнства ці традиції вшанування Велеса неможливо було викорінити. Тому 19 грудня було встановлено свято Святого Миколая, який також отримав "роботу" - роздавати подарунки. А вже згодом, за часів СРСР, коли нібито "перемогли у боротьбі з релігією", влада "повернула" Діда Мороза на новорічні свята, але у спотвореному вигляді, а задля міфологізації було вигадано багато казок, відзнято мультфільмів та кінострічок.
1 січня - Новий рік
Святкування приходу нового року поступово змінювалося з плином часу. Насамперед змін зазнавала дата.
Для давніх слов’ян рік починався весною. Це, до речі, пояснює відому нам донині традицію засівання, а також те, чому у знайомій усім щедрівці ми проспівуємо: “... прилетіла ластівочка”. Узимку вона-то далеко у вирії.
Святкувати прихід нового року весною мало сенс. Адже саме в цю пору пробуджується природа й розпочинається новий сезон для хлібороба. Зима ж асоціювалася з часом темряви й смерті.
Після приходу християнства на землі Київської Русі та впровадження юліанського календаря датою початку нового року чітко встановили 1 березня. Це підтверджують і назви місяців у Римській імперії: September (з латинської - “сьомий”), October (“восьмий”), November (“дев’ятий”), December (“десятий”).
Окрім початку Нового року, 1-го березня шанували великомученицю Євдокію (або ж, як у народі кажуть, Явдохи). Пишних традицій, якщо не вважати закликання врожаю та добробуту на рік, день не мав. Зараз ми знаємо день Явдохи як свято весни й пташок.
1 березня залишалося датою початку нового року до XV століття, а тоді Київська митрополія змінила її на 1 вересня, адже таке рішення ухвалила Візантія. Знову ж таки, свято не мало назву Новий рік - це був день Преподобного Симеона Стовпника (по-народному Семена). Особливих масових урочистостей протягом доби не відбувалося.
Та частина України, що належала католицькій Речі Посполитій, уже в XV столітті рахувала початок нового року з 1 січня.
Більшість же українських земель перейшли до цієї дати вже за московської окупації, коли 1 січня початком року встановив Петро І. Це сталося в 1700 році. Він також увів обов’язкові традиції святкування, запозичивши їх у Європи. Ідеться і про знайоме нам прикрашання ялинки, і про новорічні привітання, і про феєрверки.
Щоправда, календар на григоріанський у Московії тоді не змінили, тому дата все одно відрізнялася від європейської. Новий стиль на наших землях з’явився лише з 1918 року за Української Народної Республіки. Але населення не захотіло відмовлятися від святкування Нового року між Різдвом і Водохрещем. Так і закріпилися два Нових роки: 1 та 14 січня (за григоріанським та юліанським календарями відповідно).
6 січня - Святий вечір (вечір перед Різдвом Христовим)
За християнською традицією, увесь день до Святвечора не їдять. Хіба що малим дітям, яким важко терпіти, можуть дозволити трохи похарчуватися в обід. Уся ж родина сідає за урочисто накритий стіл лише тоді, коли на небі з’явиться перша зоря. Вона символізує народження Ісуса Христа.
На стіл подають 12 пісних страв, що символізують апостолів. Традиційно меню складали: кутя з товченої пшениці, узвар, варений горох, квасоля, смажена капуста, риба, гречана каша з конопляним молоком, вареники, картопля, гриби, голубці з пшоном і коржі з маком.
За однією з версій, традиція з великим різноманіттям їжі йде ще з дохристиянських часів. Кажуть, тоді готували 12 чи 13 страв, що символізували кількість місяців у році.
Раніше, поки господиня з допомогою дітей поралася зі стравами, господар обходив садибу: поїв і готував худобу, прибирав у хліві, ретельно оглядав двір і дім.
Також у цей день нічого не мало лишатися поза домом: чи то забуте, чи то позичене. Так само під стріхою повинна була зібратися вся родина - ніхто не мав блукати далеко від хати.
Перед вечерею ґазда заносив до оселі Дідуха - зажинковий або обжинковий сніп, що мав принаймні віддалено нагадувати людину. Передусім Дідух пов’язаний із культом урожаю. З часом він набув сакральне значення, тому й займав почесне місце на покуті, поруч з образами. Спалювали Дідуха вже на Масницю (Масляну), по закінченню зими.
Уважається, що нехристиянські обряди, пов’язані з дідухом, раніше припадали на передпосівну весну або ж на жниварський цикл.
Зараз замість дідуха наші будинки прикрашає ялинка, що була популяризована саме завдяки християнству. Однак певне священне значення хвойні мали й для давніх народів. Ще тоді люди бачили, що ці рослини єдині зеленіють взимку. Тому хвойні були символом життя на противагу порі холоду та смерті.
Читайте також: Романтичний гороскоп на 2022 рік: у якому місяці Тигр подарує вам кохання
7 січня - Різдво Христове (Коляда)
Саме в цей день звідусіль чутно привітання: “Христос народився!”, а у відповідь лунає: “Славімо його!” По церквах ставлять вистави - вертепи, а по хатах (враховуючи реалії сьогодення, переважно по квартирах) ходять колядники. Вони оспівують народження Ісуса Христа, а також віншують (бажають) добробут і злагоду в домівці.
Припускають, що колядки співали ще в дохристиянські часи на честь бога сонця - Коляди. Його прославляли в день зимового сонцевороту (сонцестояння), дата якого наразі коливається від 21 до 22 грудня.
На цей же день колись і встановили дату народження Ісуса Христа, адже насправді, коли він народився, достовірно невідомо. З часом дата збилася, тож день Різдва ні за григоріанським, ні за юліанським календарем не є “правильним”.
Але хіба є суттєвим число?
13 січня - Щедрий вечір (свято Маланки)
А третя назва цього свята - Щедра Кутя, адже страви готують уже не пісні, як на Святвечір. На столі в день цього свята зазвичай були присутні: холодець, пироги, ковбаса, печеня, кутя - тобто переважно м’ясні, поживні страви.
Хоча в цей день вшановують пресвяту Меланію, традиції все ще збереглися дохристиянські. До речі, сама народна назва свята - Маланки - ніяк не пов’язана з релігією. Просто ім’я Меланія східним слов’янам дуже нагадувало їхнє слово “маланка”, що позначало блискавку. Але це жодним чином не має зв’язку з оригінальним грецьким іменем, що, між іншим, означає “чорна”.
У цей день традиційно вбиралися в костюми різних міфічних істот, а також водили “козу” (хлопця у вивернутому навиворіт кожусі).
Але все ж основною частиною святкування були щедрівки. Хоча й назва цієї традиції дійсно походить від слова “щедрість”, але насправді це ті, хто співають, просять господарів бути щедрими до них. Щедрувальники (а точніше щедрувальниці, бо це були насамперед дівчата) бажали добра й здоров'я для господарів і їхньої родини.
До речі про одну з відомих щедрівок, у якій "прилітає ластівочка" та "народилися ягнята". Спочатку щедрування співали напередодні Новоліття - весняного рівнодення 22 березня. Саме тоді день ставав довшим, ніж ніч. Приходило нове літо, а 22 березня називали Великдень. Саме тоді прилітали ластівки, у овець був окіт, а до початку весняних польових робіт усі один одному бажали щедрості від природи.
14 січня - святого Василя (Новий рік за старим стилем)
Історію Нового року було згадано вище. Як підсумок можна сказати, що Новий рік 1 січня об’єднав нас із рештою світу й став веселим світським святом. А 14 січня зараз більше асоціюється з народними українськими традиціями на день святого Василя. Переважно це обряди, не пов’язані із християнством.
Головною такою традицією є засівання. Якщо щедрували в останній день старого року дівчата, то засівали наступної доби лише хлопці, до того ж, до 14 років. Зранку вони посівали свою домівку, а тоді йшли до сусідів. Сипали вони жито та пшеницю, які символізували родючість, а також вітали всіх з Новим роком та із святом Василя. Сусіди ж обдаровували хлопчиків так само, як до цього колядувальників і щедрувальників.
19 січня - Богоявлення (Водохреща або Йордан)
Християнські традиції цього дня пішли з історії про хрещення Ісуса на річці Йордан. Звідси й пішла традиція хрещення дітей у воді, а також назва свята - Богоявлення. Воду в цей день святили, а потім берегли її, аби робити на ній ліки, обмивати хворих, вимивати вроки тощо.
У цей день віряни не їли аж до сходу вечірньої зорі.
До християнства в цю дату (а точніше на 12-ий день після Нового року Коляди) вшановували богиню річок Дану. День мав назву Водосвяття. Воді надавали цілющої сили молитвами або жертовним вогнем. Люди набирали якомога більше святої води до оселі, а дівчата також вірили, що завдяки милості Дани знайдуть хорошого чоловіка.
15 лютого - Стрітення Господнє
Християнське пояснення свята - зустріч праведного старця Симеона з немовлям Ісусом Христом. Народне - зустріч зими з весною.
Як і на Водохреща, у цей день святять воду, а також, так звану, “громницьку свічку”. Її потім запалюють під час грози, аби вберегтися від лиха, яке може накоїти блискавка.
На Стрітення ворожили на урожай і починали фарбувати писанки. Ще є традиція, за якою хлопці розпалювали багаття, а дівчата співали перші веснянки.
На Стрітенні закінчуються свята зимового циклу.
Читайте також: В Україні почали продавати ялинки: названо середню вартість
