Як розігнати інфляцію під час війни? Насправді, це не складно. Війна сама по собі є колосальним проінфляційним фактором в економіці, адже формує для бізнесу та населення величезні ризики.
От тільки на відміну від населення, бізнес може хоча б частково компенсувати ці ризики збільшенням ціни. А населення, фактично позбавлене механізмів антиінфляційного хеджування своїх споживчих витрат, – хіба що сподіватись на ефективні дії влади.
Тобто, ми спостерігаємо зараз класичну інфляцію виробничих витрат (собівартості) або інфляцію пропозиції товарів та послуг в умовах війни.
Все, що може в таких умовах зробити держава – це забезпечити відносну стабільність. Що означає конотація стабільності із таким невластивим параметром як «відносна»?
Висока інфляція в Україні під час війни, так би мовити, запрограмована.
Але це може бути 30% як 2022 року та очікується у 2023-ому. А може бути 300% чи 3000%, коли нулі на купюрах доведеться домальовувати як колись на зімбабвійських доларах.
У 2009 році Гідеон Гоно, директор Резервного банку Зімбабве, отримав Шнобелівську премію з математики за те, що не зміг впоратись з галопуючою інфляцією та фактично примусив все населення країни вивчити математику, друкуючи номінали купюр від 1 центу аж до 100 трильйонів…
Чи мусять державні чиновники таким способом піднімати рівень ЗНО з математики в Україні та навчати населення лічби?
Звичайно, наші чиновники іноді теж творять таке, що вправі претендувати на шнобелевську премію з економіки, але не цього разу.
Тим більше, що війна не дає права на помилку, як у мирний час. Зараз ці помилки надто багато коштують.
Отже як зберегти відносну цінову стабільність, щоб зранку не доводилось домальовувати нолик на цінниках в магазинах?
Сьогодні ми не будемо говорити про монетарну політику НБУ. Чому? А саме тому, що не тільки центральний банк країни відповідає за цінову динаміку.
Держава може за допомогою своїх товарних резервів збивати цінові піки на внутрішньому ринку. Так, діють, наприклад, у США, коли продають нафту із національного стратегічного резерву аби знизити ціни на пальне для простих американців.
В Україні, наразі, таких резервів немає, але механізми впливу на ціни у промисловості за допомогою тарифної політики, залишаються.
У США плив на ціни на електроенергію віднесені до компетенції Міністерства енергетики, яке згладжує цінові коливання за допомогою стимулюючих тарифів та державних програм розвитку інфраструктури.
Зараз, США намагаються знизити ціни на електроенергію для промисловості, намагаючись сформувати їх «криву» відповідно до динаміки цін у найбільшого конкурента Америки – Китаю.
Що може робити Україна в цьому напрямку з урахуванням фактору війни?
Є так звана небазова, або немонетарна інфляція, тобто саме та цінова компонента, яка майже не залежить напряму від дій НБУ. В неї включають ціни на паливо, необроблену сировину та адміністративно регульовані тарифи.
До таких в Україні відносять і тарифи на передачу та розподіл електроенергії, які затверджуються державним регулятором для операторів систем передачі (ОСП) та операторів систем розподілу (ОСР).
Нещодавно, Укренерго звернулось майже з ультимативною вимогою збільшити свій тариф на передачу з 346 до 636 грн/МВТ-год, а тариф на диспетчеризацію з 62 до 208 грн.
Одночасно пішла і хвиля з боку інших «ліцензіатів» - операторів розподілу, колишніх обленерго, які «забажали» збільшити тариф для першої групи споживачів з 139 до 241 грн, а для другої групи: з 984 до 1513 грн.
Свої вимоги Укренерго аргументувало тим, що накопичений дефіцит коштів за діючого розміру тарифів формує поточну діру у більше ніж 20 млрд грн, за два роки – більше 40 млрд грн.
В той же час, Укренерго чомусь не звернуло уваги на свої ж дані щодо розрахунків по тарифу, які з березня минулого року впали з 81% до 51%. І це за діючого тарифу. Якими ж вони стануть у випадку такого стрімкого збільшення?
Цілком очевидно, що у випадку задоволення «хотєлок» операторів, інфляція з тарифу одразу імпортувалась би у промислову інфляцію, а потім у споживчу, викликавши неконтрольовану хвилю зростання цін майже на всі види товарів: від хліба до свічок.
Наразі, державним регулятором прийняте збалансоване рішення про зростання тарифу Укренерго та інших ліцензійних компаній, що призведе до здорожчання електроенергії для всіх груп споживачів в середньому на 15 коп, замість 85 коп. (у випадку задоволення всіх «хотєлок» постачальників).
Навіть такий крок буде мати інфляційні наслідки, але їх можна назвати ВІДНОСНО помірними.
Так, Укренерго та колишні обленерго несуть витрати, пов’язані зі знищенням інфраструктури. Але їм допомагає держава на всіх рівнях: від центральної до місцевої влади. Вони отримують міжнародну технічну допомогу, здебільшого безкоштовну, кредити в держбанках.
Зараз час думати не про свою «персональну війну», а про збалансоване врахування інтересів всіх суб’єктів економіки, наскільки це можливо в такий непростий час.
