Зовнішні кредити та програми МВФ – це ще не гарантія успіху, як показує приклад України
Економіка

Зовнішні кредити та програми МВФ – це ще не гарантія успіху, як показує приклад України

23 квiтня 2024 | 16:01

Для початку визначимо, хто ж найдинамічніше розвивався в останні 32 роки, з 1991-го по 2022-й.

Висока динаміка зростання була характерна здебільшого для країн, що розвиваються, багато з яких застосовували міксові моделі зростання, активно поєднуючи інструменти протекціонізму, державних стимулів (на макрорівні) з повною дерегуляцією і вивільненням підприємницької ініціативи на мікрорівні.

Швидше за всіх розвивалися такі країни як Китай, В'єтнам, Індія, Південна Корея, Туреччина, Бангладеш, Індонезія, Таїланд.

З європейських країн - Польща.

Найбільший темп зростання продемонстрував Китай. З 1991 року його доларовий ВВП збільшився з 413 млрд дол до майже 18 трлн або в 44 рази.

У "золотий період" (1979-2010), середня річна динаміка ВВП Китаю становила майже 10% з піком у 15,2% у 1984-му році та мінімумом у 3,8% у 1990-му (в Україні до війни піки зростання, як у Китаї мінімум).

Можна сказати, Китай зібрав усі бенефіти глобалізації за останні 30 років, перетворившись із бідної країни на економіку із середнім рівнем подушного доходу (понад 10 тис. дол. на людину на рік).

Найбільш постраждалою виглядає Японія: її ВВП з 3,6 трлн дол збільшився всього лише до 4,23 трлн або в 1,16 разів.

Що сталося з японською економікою?

Про причини стагнації японської економіки написав у своїй роботі "Угода Плаза і Японія: роздуми про 30-річний ювілей" Такатосі Іто, відомий японський економіст, професор Вищої школи політичних наук Національного університету (GRIPS), президент Японської економічної асоціації у 2004-2005 роках.

Що ж сталося в Нью-Йоркському готелі "Плаза" 1985-го року?

Там за ініціативою США були зібрані представники країн - лідерів світової економіки: США, Японія, ФРН, ФРН, Британія, Франція.

Річ у тім, що до 1985-го року в США було зафіксовано так званий "подвійний дефіцит": дефіцит платіжного балансу і державного бюджету.

Водночас у Японії спостерігався, навпаки, значний профіцит.

Внаслідок політики високих відсоткових ставок під час каденції глави ФРС Волкера, спостерігалося зростання курсу долара по відношенню до ключових світових валют, що посилювало торговий дефіцит американської економіки.

США намагалися переконати учасників, що нижчий курс долара сприятиме стабілізації світового економічного балансу і вирівняє міжнародні товарні операції США з основними торговими партнерами.

Країни-учасниці погодилися зміцнити свої валюти по відношенню до долара.

Але реально це зробили лише японці.

Так, Японія в рамках угоди взяла на себе зобов'язання зміцнити єну до долара на 10-12% з 240 до 216 єна/дол, але спіраль ревальвації понесла японську валюту до захмарних вершин, пробивши стелю в 160 єна/дол.

Унаслідок запущеної спіралі ревальвації, ієна зміцнилася до долара на 50% і зросла до позначки 150 єн/дол 1987 року (як добре, подумали б в Україні, згадавши 2019-й рік, коли гривня зміцнилася до долара на 15%, завдяки припливу спекулятивного капіталу в ОВДП).

США скоротили свої дефіцити, але Японія підірвала свій експорт і динаміку економічного зростання, надовго пішовши в дефляцію, а потім і в світ від'ємних базових ставок, з яких вибралася лише тепер завдяки глобальній постпандемійній інфляції.

Після угоди Плаза була ще й Луврська угода, в рамках якої США взяли на себе зобов'язання знизити бюджетний дефіцит з 3,9% ВВП до 2,3% ВВП, зменшити урядові видатки на 1% у 1988 році та тривалий час підтримувати відсоткові ставки на досить низькому рівні.

Японія погодилася скоротити активний торговельний баланс, тобто знизити динаміку експорту, насамперед до США.

Це призвело до чергового зміцнення єни до 121 єна/дол.

Відтоді угоду Плаза та Луврську угоду розглядають як класичний приклад "економічного самогубства", коли внаслідок зовнішнього впливу застосовується токсична для національної економіки грошово-кредитна політика.

Натомість у США було реалізовано відому модель "рейганоміки", внаслідок якої економіка США почала швидке зростання. За останні 30 років ВВП США збільшився з 6,16 трлн дол до 25,44 трлн дол або вчетверо.

Що стосується Японії, то вона почала оживати лише з приходом до влади Сіндзо Абе та його "абеноміки", яка полягала в застосуванні трьох стріл:

перша стріла - збільшення грошової маси і плавна девальвація єни;
друга стріла - інвестиції держави в розвиток інфраструктури;
третя стріла - стимулювання споживання, фіскальне стимулювання, залучення інвестицій.

Чи зможе "абеноміка" подолати "японську хворобу"? Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц налаштований оптимістично.

На жаль Сіндзо Абе був убитий у липні 2022 року. За офіційною версією - релігійним фанатиком, колишнім військовим.

Тепер США пропонують аналог угоди Плаза для Китаю: обмежити темпи зростання, зміцнити юань до долара, скоротити експорт у США.

Щоправда, натомість США не обіцяють скоротити дефіцит бюджету, зменшити держвидатки та знизити базову ставку ФРС.

З таким "одностороннім пакетом" пропозицій до Китаю приїхала міністр фінансів США Джанет Єллен.

Китай на відміну від Японії відповів програмою розвитку "нових продуктивних сил".

У Європі в умовно "бічному тренді" перебувають Німеччина і Франція, ВВП яких зріс з 1991 року в 2,18 разів (так, майже однаковий темп зростання у двох країн!!!):

Німеччина: з 1,87 трлн до 4,01 трлн. дол.
Франція: з 1,27 трлн до 2,78 трлн дол.

Приблизно одну й ту саму динаміку зростання демонструють такі несхожі країни, як Ізраїль і Туреччина, - їхній ВВП за період зріс у 5,7-5,8 разів:

Ізраїль: з 90 млрд до 525 млрд дол.
Туреччина: зі 160 до 907 млрд дол.

Можна сказати, що Туреччина майже виконала своє завдання щодо виходу на трильйонний ВВП у доларовому номіналі.

Зрозуміло, що подушний ВВП цих країн істотно відрізняється, оскільки чисельність населення в Ізраїлі значно менша, ніж у Туреччині.

Але темпи зростання дуже схожі, щоправда характер кривої різний.

У Туреччині він більш нерівний, з різкими піками і такими ж різкими падіннями внаслідок девальвації ліри, а в Ізраїлі крива більш полога за рахунок стабільності шекеля.

Що мене найбільше вражає в динаміці зростання ВВП, так це співвідношення цього індикатора для таких країн, як Іран і Україна.

Наш ВВП із 1991 року зріс із 77 млрд дол. до 160 млрд у 2022-му році, або всього лише вдвічі.

Ну добре, приберемо фактор повномасштабної війни і візьмемо пік зростання ВВП у 2021-му на рівні 200 млрд дол - отримаємо зростання у 2,6 раза.

Водночас ВВП Ірану зріс зі 124 млрд дол до 413 млрд дол або в 3,33 раза.

Але при цьому Іран перебував під найжорстокішими санкціями, його резерви було заблоковано, на експорт накладено обмеження, а банківську систему відключено від міжнародних транзакцій.

А Україні начебто всі допомагали, давали кредити, допомогу, підписували угоди про зону вільної торгівлі, інтегрували банківську систему у світовий фінансовий ландшафт.

Ба більше, до 2011 року Іран ішов ніздря в ніздрю із сусідньою багатющою Саудівською Аравією як за темпами зростання, так і за розміром ВВП.

Відрив саудитів стався лише починаючи з 2012 року, коли вони запустили свою особливу модель економічного зростання, націлену на стимулювання промислового розвитку та залучення інвестицій у реальний сектор економіки (згадаймо їхню спробу купити у нас завод з випуску АН-132).

Як бачимо, доля сировинної країни, хоч під санкціями, хоч із кредитами МВФ приблизно однакова - низькі темпи зростання, посилення нерівності, мінімальний показник валютного ВВП.

І лише перехід до індустріальних і постіндустріальних моделей розвитку, після застосування найширшого податкового стимулу і залучення інвестицій у реальний сектор економіки, ситуація кардинально змінюється.

Зараз Саудівська Аравія так само, як і Туреччина, увійшла до клубу країн із ВВП у розмірі одного трильйона доларів (для України - нездійсненна мрія за такої політики).

У цьому контексті важливо вивчити досвід ще однієї країни - члена клубу трильйонерів.

Індонезія показала динаміку зростання ВВП більш ніж в 11 разів, збільшивши валовий продукт зі 116 млрд у 1991-му році до 1,32 трлн дол у 2022-му.

Індонезія починала приблизно так само, як і Україна, - тривала співпраця з МВФ і боротьба з інфляцією за допомогою жорсткої монетарної політики центрального банку та політики високих відсоткових ставок.

Місія МВФ переконувала інонезійців у тому, що з інфляцією треба боротися зміцнюючи національну валюту (згадаймо Японію та угоду Плаза), обмежуючи внутрішній платоспроможний попит і затоварюючи внутрішній ринок дешевими імпортними товарами.

А експортувати сировину, наприклад - пальмову олію.

Підсумком такої політики була перманентна економічна і політична криза на тлі моторошної корупції.

Місцеві економісти "антимейнстрімщики" (щось на кшталт мене, тільки в Джакарті) навіть назвали засилля таких економістів при владі "мафією Брейді" за прізвищем американського міністра фінансів.

На щастя для Індонезії, "антимейнстрімщики" там прийшли в систему управління і парадигма розвитку країни різко змінилася.

В Індонезії раптом усвідомили, що з інфляцією можна боротися не тільки обмежуючи внутрішнє споживання і завалюючи внутрішній ринок імпортом, а й за допомогою зростання пропозиції товарів національного виробництва.

Відтоді Індонезія навчилася насичувати свій ринок товарами національного виробництва та експортувати не лише нафту і продукти нафтопереробки, а також пальмову олію, а й чорні метали на 27 млрд дол, електричні машини й устаткування на 15 млрд дол, засоби наземного транспорту на 11 млрд дол, хімічні продукти на 9 млрд дол, взуття на 8 млрд дол, реактори, котли, обладнання та механічні пристрої на 7 млрд дол, вироби з гуми й каучуку на 6,4 млрд дол.

І під час пандемії центральний банк Індонезії першим "махнув за прапорці", застосувавши немейнстримні методи амортизації кризи - купівлю цінних паперів Мінфіну безпосередньо центральним банком на 20 млрд дол. для фінансування програм підтримки мікробізнесу та населення.

Повертаючись до рецептури зростання.

Навіть Саудівська Аравія, спираючись на багатющі поклади нафти, не змогла увійти до клубу країн з високим рівнем ВВП доти, доки не почала розвивати внутрішній реальний сектор і залучати іноземний бізнес за допомогою пакета податкових пільг.

Що вже казати про сировинну Україну, яка спирається на кукурудзу і залізну руду. Тут темпи зростання в такій моделі приречені на неуспіх.

Санкції - це ще не кінець історії, як показує приклад Ірану, а зовнішні кредити і програми МВФ - це ще не гарантія успіху, як показує приклад України.

Іноді, зовнішні поради можуть нашкодити, як показав нам приклад Японії.

Рвана динаміка зростання не завжди погано, головне куди спрямована "стріла часу" тієї чи іншої країни - до умовного трильйона доларів ВВП чи до вічної кризи. Це вже про приклад Туреччини.

Ну і в своєму домі - своя голова, це довів нам приклад Індонезії, де в один момент вирішили відмовитися від послуг "мафії Брейді" і вдалися до моделей немейнстримного зростання. І досягли закономірного успіху.

А могли досі пальмову олію експортувати...

Названо кількість військовозобов'язаних, які вже встигли оновити дані через застосунок "Резерв+"
24 травня 2024
Окупанти обстріляли село під Херсоном: є поранені (фото)
24 травня 2024
Долар в Україні перевалив за 40 грн: скільки буде коштувати іноземна валюта 27 травня
24 травня 2024
Уряд зобов'язав обленерго розробити рівномірні черги відключень світла по областях
24 травня 2024
рф стягує підрозділи на межі Чернігівщини і Сумщини - Генштаб
24 травня 2024
Leopard, боєприпаси, гвинтівки та машини: Німеччина передала Україні новий військовий пакет допомоги
24 травня 2024
Стало відомо, коли буде схвалено рішення щодо підняття тарифів на світло в Україні
24 травня 2024
Шмигаль прокоментував виділення урядом фінансування на спорудження фортифікацій
24 травня 2024