Коли у 2014 році бойовики так званої "ДНР" влаштували апокаліпсис в окремо взятому регіоні та в країні, вони присягалися, що замість "нещасного життя в Україні" вони принесуть на Донбас щастя жити в обіймах "Росії-матінки". За сім років "матінка" не те що не розкрила обійми, а й не раз вказувала, що Донбас – це Україна. А в так званій "ДНР" так і не змогли не те, що дати щось натомість, але хоча б зберегти те, що було. Ніхто з розсудливих людей у цьому не сумнівався, але є ще ті, хто думає, що на окупованих територіях з'явилася процвітаюча держава-мрія.
Так що ж потрапило до рук бойовиків - і що з цим сталося.
Вокзали та аеропорт
Що розповідати… Немає ні того, ні іншого. Покоління дітей, яке в житті не чуло звуків поїзда або гулу літака, що вже летить, вже пішло до школи. У двадцять першому столітті в Європі це уявити важко. Але це є факт.
Обіцянки "влади ДНР" запустити потяг із Донецька до Москви виявилися черговим пшиком, у що вже ніхто не вірить, навіть сама "влада ДНР". Аеропорт залишився у спогадах та старих фотографіях – про його якесь відродження навіть думати немає сенсу.
Зі всіх автовокзалів у Донецьку залишився один – Південний. Виїхати з нього можна або в міста та селища "республіки", або в Росію. Всі інші напрямки віддано на відкуп приватним перевізникам. Це дуже "смачний" бізнес, який годує не тільки перевозів, а й людей, які їх курують, як з Донецька, так і з підконтрольної частини України. Не треба дивуватися, ключове слово – бізнес.
Ті ридвани, які з якогось непорозуміння називаються автобусами міського та міжміського сполучення в "ДНР", це іржаві труни на колесах. Загорітися по дорозі, випустити пасажира крізь двері, що раптово відкрилися на ходу, змагатися один з одним, у кого дірка в підлозі більше, - це про донецькі і макіївські маршрутки. І про луганські.
Стадіон "Донбас Арена"
Про неї коротко – стоїть мертвим вантажем. Начебто по ній водять екскурсії, але футбол там більше не живе. Підсвічування на ніч не включають, сад і газони не доглядають. Зі ставка біля гранітного м'яча зникла риба. Якби не пафосне кафе неподалік і не готель "Вікторія", де влаштувалися найвищі чини бойовиків, тут би взагалі людей, мабуть, не було.
Замість нормального футболу – вибач, Господи, "республіканська футбольна ліга ДНР". Грають команди "Шахтар" (Торез), "Шахтарськ" (Шахтарськ), "Донецьк" (Донецьк), "Інтердон" (Амвросіївка) та інші... Ну, просто золотий склад, збірна легіонерів, і грають десь у дворах...
Читайте також: Настільки не жарт, що страшно: у Донецьку запропонували заборонити "жити минулим"
Пошта, телефон, телеграф
Більшовики в 1917 році знали, які ключові вузли необхідно захопити першими, щоб взяти під контроль місто, а потім і країну. Бойовики у Донецьку діяли схожим чином, якщо не вважати, що першим об'єктом захоплення після обладміністрації стало держказначейство, в якому "народний губернатор Донбасу" Губарєв шукав гроші та золоті зливки. Дурню довго пояснювали перелякані співробітники, що "казначейство" і "казна" – слова однокорінні, але не за царя Гороха живемо і гроші в живому вигляді в казначейських скринях не тримаємо.
Так от телецентр, наприклад, був захоплений ще у квітні 2014-го, тоді ж озброєні люди прийшли на водоканал і в мерію, а потім – на пошти і в "Укртелеком". Пошта припинила нормальну роботу вже влітку, бо возити посилки по зоні бойових дій мало кому хотілося та й зв'язуватися з неадекватами, що захопили третину регіону, вже було протизаконно. "Укртелеком" вирішили особливо не чіпати - не могли собі дозволити "нові більшовики" залишитися без комунікацій із кураторами з Москви та без онлайн-банкінгу, а "Укртелеком" володів усіма телекомунікаціями області. Мережі мобільних операторів "Київстар" та "Лайф" були "віджаті" теж у перших рядах, а от "МТС", він же "Водафон" залишили як єдиний засіб зв'язку із зовнішнім світом. До місцевого оператора "Фенікс", який працює на віджатому устаткуванні "Лайфу" та "Київстару", було ще кілька років.
У результаті: замість нормально працюючих мобільних та міських операторів у Донецьку залишився тільки "Водафон" з неабияк урізаним функціоналом (мобільний інтернет з режиму Е практично не виходить), ну і "Фенікс", чий слоган "Зв'язок для перемоги" роздратовані донеччани вже перекрутили в "Зв'язок до перемоги". Тобто зв'язуватись і зв'язуватись, дзвонити та дзвонити до переможного кінця. Якщо пощастить. Тому що то "абонент не абонент", то просто тупа мовчанка в трубці. У деяких районах зв'язок вибивається якимись глушилками, буває, що в одній кімнаті квартири зв'язок є, а в другій вже немає.
Що ж до інтернет-комунікацій, то тут все просто: такої кількості "Вибачте, у нас аварія у магістрального провайдера" донеччани за всі довоєнні роки жодного разу не чули. Аварії трапляються регулярно, швидкість інтернету зазвичай далека від заявленої, частина сайтів блокується провайдерами за указом "правителів". Наприклад, на сайт Дія просто так не зайти. Додаток хоч працює в телефоні – і слава богу.
ТБ показують російські канали частіше, ніж місцеві. Дивитися "Оплот ТВ" або якийсь канал "Новоросія" гидко до зубівного скрегота навіть любителям "оплоту" та "новоросії". Тому ганяють на пультах "Росію 1" та канал "ТНТ", де можна "хоч поржати".
Магазини, ринки, супермаркети
Торгові точки, великі та малі, були не менш ласим шматком, який у самопроголошеній "ДНР" поспішили прибрати до рук. Продуктові магазини та аптеки відкривалися в кожному будинку, слідом за ними гостинно відчиняли двері наливайки – зараз у Донецьку така кількість "алкомаркетів" та наливок, якої не було до війни.
Вважали за краще піти в небуття символічні для Донецька універсами "Білий лебідь" і "Маяк", а ЦУМ, що ще працює, вражає своєю порожнечею. Пішли торгові мережі, поступившись місцем невиразним "Авоськам", "Пудам" та "Сімерочкам", які не відрізнялися один від одного нічим, крім вивісок. Український асортимент зі складів швидко закінчився, на прилавках з'явилася російська продукція – і тут донеччани прозріли. Виявилося, що звичайне молоко, сир, ковбасу, шоколад можна довести до стану несмачної пластичної маси, лише напхавши в них більше пальмової олії. Наскільки у Донецьку любили білоруську "молочку" - настільки тепер вважають за краще бігати з бідонами за молочними цистернами у дворах, які привозять місцеве молоко – не сказати, що екстра-класу, але не рідина невідомого походження.
Знайти український товар у донецьких супермаркетах ще можна – до міста ще потрапляють соуси, напої, алкоголь та ліки. До речі, російські ліки вже заробили собі погану славу. Про те, що в ампулах може хлюпатися у кращому разі фізрозчин замість життєвого необхідного препарату, а за таблетки видається товчена крейда, у Донецьку знають навіть діти. Лікарі, виписуючи рецепт, можуть шепнути, що краще взяти український препарат і підкажуть аптеку.
Висновки: "ДНР" так і не змогла забезпечити донеччан якісними продуктами. З Росії товари приходять часто з граничним терміном придатності, або навіть прострочені. Деякі товари везуться колами через інші країни, стрімко дорожчаючи в дорозі. Донеччани бояться навіть уявити, на якій сировині працюють місцеві молокозаводи, кондитерські фабрики та два лікеро-горілчані підприємства.
Читайте також: Донецькі ціни "в окупації": вищі за московські, зате є українські продукти
Школи, вузи, дитсадки
Обробку донецьких дітей пробачити пропагандистам ДНР буде неможливо. З 2014 року з них роблять жертв "київського режиму", і навіть якщо дитина через вік не застала бойових дій або не зовсім розуміє, що відбувалося сім років тому – їй обов'язково нагадають і не раз. Виховання жертв, зобов'язаних помститися – інакше назвати цей виховний процес не виходить.
Рятує те, що багато батьків зберігають тверезий погляд на речі та адекватність. Вони й пояснюють чаду, як воно насправді. Виходить у них чи ні – видно з того, скільки випускників поїхало навчатися на підконтрольну територію України після закінчення шкіл.
Вчителі скаржаться на російську освітню програму – безглузду та нелогічну. За класну годину з лекцією про "дорогого товариша Пушиліна" та керівну роль "ДНР" педагоги пишуть багатотомні звіти. При цьому багато шкіл не бачили ремонту і навряд чи побачать.
У технічних вишах недобір на непопулярні спеціальності – гірські, хоч як це сумно звучить у Донецьку. На факультетах митної та податкових служб – перебір. Але від довоєнної кількості студентів залишилося менше половини.
Обіцяна акредитація вишів у Росії обертається подвійним захистом диплома – у Донецьку та Росії, з усіма супутніми витратами. У "матінці" дипломи з "ДНР" не вшановують, мовляв, такої країни не знаємо. Особливо цьому раді студенти, які платили за своє навчання.
Читайте також: Іншого життя не знають: у Донецьку в перший клас пішли діти війни
Боляче
Розповідати про затоплені і розпиляні шахти і заводи Донбасу – це подряпати рану, що кровоточить. Вугільно-металургійний регіон не поранений, він убитий назавжди. Останні шахти допрацьовують на морально-вольових якостях гірників, заводи якщо й намагаються видати якусь продукцію, то лише під телекамери місцевих каналів, а після від'їзду знімальної групи декорації знімаються та всі розходяться додому.
Розповідати про систему ЖКГ, що звалилася, - теж до сліз прикро. Її зношеність дійшла до 90% і залишається тільки молитися, якщо не дай боже старі труби прорвуться або вдома почнуть йти під землю, підмиту ґрунтовими водами.
Ні про що не хочеться говорити, крім одного: знали ж, що так і буде. Не могли не знати.
Читайте також: Обіцянки окупантів, з яких сміються в "ДНР": топ-10 божевільних заяв