Локальні молодіжні хаби будують систему, що заохочує молодь залишатися й розвиватися в Україні. Про це пише Данило Єршов, політолог, молодший експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Повернення до України починається не з меморандуму в Брюсселі. Воно починається з кімнати, де підліток із прифронтового містечка друкує на 3D-принтері корпус для свого пристрою, а поруч сидить доросла людина, яка не читає нотацій. Такі кімнати не виглядають як стратегія національної безпеки — вони виглядають як стіл, генератор, ментор і розклад гуртків. Саме тому їх легко не помітити. І саме тому без них розмови про «повернення молоді» лишаються гаслом.
Як простори «Спільно» переросли з укриття в сервіс дорослішання
Перша хвиля після 2022 року була про безпеку: погратися, видихнути, не бути наодинці із сиреною. Мережа дитячих просторів «Спільно», яку розгорнув ЮНІСЕФ, прийняла близько трьох мільйонів відвідувань у 22 областях України. У 2023 році понад 200 таких точок зафіксували 2,5 мільйона візитів, з них 1,5 мільйона — дитячих. Це вже не «кімната для дітей при ОТГ», а помітна соціальна інфраструктура.
Важливіше за кількість — зміна змісту. Спочатку в «Спільно» давали психологічну підтримку й безпечне середовище: понад 610 тисяч дітей і дорослих отримали психосоціальну допомогу у цих просторах і через мобільні бригади. Далі до переліку послуг додалися розмовні клуби, навчання з мінної безпеки, курси профорієнтації, тренінги з лідерства й командної роботи. Простори відкривали навіть на вокзалах — у Києві, Дніпрі, Одесі, Львові й Харкові, тобто там, де люди проїжджають у момент евакуації чи повернення.
Різницю варто окреслити чітко, бо вона визначає всю подальшу логіку. Простір екстреного реагування рятує вечір. Кар’єрний хаб рятує наступні п’ять років. Перший потрібен, щоб дитина пережила обстріл без зриву. Другий — щоб сімнадцятирічний мав відповідь на питання «ким я можу стати тут, а не там». Українські громади в 2024–2026 роках почали добудовувати друге до першого, і саме це робить історію цікавою за межами гуманітарної рубрики.
Що насправді відбувається всередині простору Ko_Laba
Найнаочніший приклад цієї добудови — Ko_Laba, перша в Україні мережа ESTEAM-просторів. Абревіатура розшифровується як підприємництво, наука, технології, інженерія, мистецтво й математика, а на практиці означає навчання руками: підліток не слухає лекцію про технології, а робить річ. Мережу запустили ЮНІСЕФ і освітній фонд GoGlobal, і в просторах стоять лазерні різаки, 3D-принтери, термопреси, окуляри віртуальної реальності, настільні ігри та книжки.
Цифри показують швидкість масштабування. Перший простір відкрився в Ірпені 2024 року, а далі мережа розрослася до дванадцяти локацій у Київській, Житомирській, Чернігівській і Харківській областях, прийнявши понад 26 тисяч людей віком від 10 до 19 років. За власними даними GoGlobal, наразі працюють уже чотирнадцять просторів, і до переліку регіонів додалися Запорізька та Закарпатська області — тобто мережа пішла і на схід, і на захід одночасно. Цільова аудиторія охоплює вік від 12 до 24 років, а серед адрес — Коростень, Звягель, Олевськ, Хорошів.
Принципово, що простір — це не склад обладнання. Кожною локацією опікуються підготовлені молодіжні працівники, є психосоціальна підтримка й наставництво. Найкраще це видно з конкретного результату: команда підлітків на обладнанні Ko_Laba розробила ротовий адаптер для дітей із порушеннями верхніх кінцівок, щоб ті могли малювати й писати. Одна з учасниць, Катерина, описала ефект просто — вони побачили, скільки радості творчість приносить цим дітям. Це і є різниця між гуртком і хабом: у гуртку роблять виріб, у хабі роблять розв’язання чужої проблеми.
Варто назвати й тих, хто за це платить, бо для зацікавленого читача це відповідь на питання «чи це стійка модель». Проєкт фінансують німецьке Федеральне міністерство економічної співпраці та розвитку (BMZ) через банк розвитку KfW і уряд Бельгії, а підтримують Мала академія наук України та Міністерство освіти і науки. Тобто це не разовий донорський жест, а зв’язка міжнародного фінансування з українськими освітніми інституціями.
Як підлітки самі будують кар’єрні хаби через програму UPSHIFT
Запит на профорієнтацію в українських підлітків не гіпотетичний, а виміряний. За опитуванням U-Report, 38 відсотків молодих людей відчувають гостру потребу у кар’єрному супроводі, а ще 36 відсотків вважають його радше необхідним. Разом це майже три чверті. У відповідь ЮНІСЕФ запустив національну хвилю програми UPSHIFT, присвячену саме кар’єрним навичкам.
Механіка програми пояснює, чому вона дає ефект. Молоді команди проходять методологію людиноцентричного дизайну: аналізують проблему, шукають рішення в групі з ментором і запускають власний проєкт. У цій хвилі відібрали 36 студентів професійно-технічних закладів і коледжів з восьми областей, і вперше до молодіжних команд долучилися педагоги. Спеціаліст ЮНІСЕФ з розвитку підлітків Тарас Деркач пояснює вибір аудиторії прямо: це майбутні фахівці, які відіграватимуть ключову роль у відбудові економіки країни, а сама програма вбудовується в загальнонаціональну реформу профорієнтації в школах.
Чому мережу молодіжних центрів хочуть зробити входом у Youth Guarantee
Тепер про рамку, заради якої все це має сенс. Youth Guarantee — механізм Європейського Союзу, за яким молода людина до 30 років протягом кількох місяців після завершення школи чи втрати роботи має отримати конкретну пропозицію: навчання, стажування або зайнятість. Україна готується його впровадити як країна-кандидат: у червні 2024 року уряд створив Міжвідомчу робочу групу з Youth Guarantee, а Європейський фонд освіти (ETF) розгорнув для неї програму обміну знаннями — від поняття «якісної пропозиції» до систем моніторингу.
Процес має конкретні дати й прізвища. У березні 2025 року українська делегація на чолі із заступником міністра молоді та спорту Андрієм Чесноковим тиждень вивчала італійський досвід у Турині й Римі разом із представниками Кабміну, Міносвіти, Мінсоцполітики, служби зайнятості, федерацій роботодавців і профспілок. Заступниця міністра економіки Тетяна Бережна тоді наголосила, що з візиту привезли конкретні політичні рішення, а не загальні враження. У липні 2025-го на Конференції з відновлення України в Римі ETF оголосив про запровадження Youth Guarantee в Україні за підтримки ЄС.
І ось тут молодіжні центри перестають бути «дозвіллям». Дослідження ЮНІСЕФ щодо охоплення молоді категорії NEET — тих, хто не навчається, не працює і не набуває професії — прямо рекомендує використати наявну мережу молодіжних центрів як one-stop хаби для Youth Guarantee, а молодіжних працівників — як «медіаторів», що доводять людину до послуги.
Разом із цим пропонують посилити цифрові платформи, налагодити міжсекторні механізми перенаправлення та систему моніторингу. Простими словами: хаб має не лише гріти чаєм, а з’єднувати підлітка зі школою, службою зайнятості й першим роботодавцем — і фіксувати, чи дійшов він до кінця цього ланцюга.
Чому громади, а не міністерства, вирішують, чи молодь залишиться
Державна рамка для цього вже існує. Співпраця Ради Європи з Міністерством молоді та спорту спирається на Національну молодіжну стратегію до 2030 року та державну цільову соціальну програму «Молодь України», а окремий трек стосувався саме молодіжних центрів, які працюють під час війни: їхні представники їздили на навчання до Європейського молодіжного центру у Страсбурзі. ЮНІСЕФ і Мінмолодьспорту домовилися розвивати молодіжні простори і центри, включно зі Всеукраїнським молодіжним центром.
Паралельно ПРООН разом із міністерством запустила національний проєкт молодіжних обмінів, у якому регіональні координаційні хаби створюють на базі молодіжних центрів, залучаючи понад 1100 молодих людей до відновлення громад, що постраждали від війни. Логіка та сама: не будувати паралельну структуру, а використати ту, що вже є в громаді.
Але міністерство може написати стратегію, а квартиру, гурток і відчуття «тут є сенс лишатися» дає громада. Практично ланцюг виглядає так. Міська рада співфінансує приміщення. Молодіжна рада сперечається за бюджет. Директор ліцею віддає поверх під хаб. Місцевий підприємець ставить верстат і бере двох підлітків на коротке стажування. Без цього ланцюга національна програма лишається презентацією.
Тут і головна вразливість моделі. Типова щілина виглядає так: простір є, обладнання є, люди ходять — а в середньостроковому бюджеті громади на наступні роки під нього немає окремого рядка. Молодь не виокремлена як цільова група, охоплення ніхто не рахує, фінансування не інтегроване в план розвитку. Поки хаб тримається на донорському проєкті, він живий; щойно проєкт завершується, простір швидко стає складом меблів. Різниця між громадами полягає не в «патріотизмі молоді», а в тому, чи вважає мерія хаб витратою на дозвілля, чи інвестицією в те, щоб випускник не купив квиток до Вроцлава наступної весни.
Саме громада тримає відповідь на демографічне питання, яке Київ обговорює мовою стратегій. Підліток порівнює не програми міністерств, він порівнює вечори. Якщо після уроків у місті є місце з інтернетом, дорослим і шансом спробувати професію руками, поріг виїзду трохи вищий. Якщо такого місця немає, рішення ухвалює не Кабмін. Його ухвалює мати, яка вже має родичів у Польщі, і сімнадцятирічний, який не бачить у своєму районі жодної траєкторії, крім очікування.
Як ті самі хаби працюють на підлітків, що вже за кордоном
Тиха інфраструктура повернення працює в обидва боки, і це найнедооціненіша частина історії. Ініціатива PATHWAYS охоплює Чехію, Польщу, Словаччину й Україну одночасно, даючи молоді від 10 до 24 років навички, продовження освіти та професійну підготовку — незалежно від того, перебуває людина вдома чи в країні перебування. Масштаб уже помітний: ініціатива напряму охопила 305 054 підлітків і молодих людей, з яких 59 відсотків — дівчата, і ще 512 177 отримали користь опосередковано, через посилення систем.
Ключова деталь — другий «шлях» цієї програми: партнерство з приватним і державним сектором заради оплачуваних стажувань та учнівства для учнів шкіл і професійних закладів у галузях, що відповідають їхнім професійним прагненням. PATHWAYS є частиною Skills Alliance for Ukraine — спільної ініціативи донорів, міжнародних організацій і бізнесу. Тобто підлітка розглядають не як отримувача допомоги, а як майбутнього працівника, і це принципово інша оптика.
Робота з українськими підлітками за кордоном має власні цифри. У Польщі через програму UPSHIFT у Варшаві 236 підлітків, з яких 54 відсотки — українці, реалізували десять громадських проєктів, якими скористалися понад 6200 дітей і мешканців, включно з 93 дітьми з інвалідністю. У Гдині та Вроцлаві майже 400 підлітків отримали адресну підтримку, 147 із них — професійну орієнтацію. Шість хабів «Спільно» в Любліні, Катовицях, Білостоці, Лодзі, Кракові та Гдині надали інтегровані освітні, медичні та захисні послуги 4273 дітям і 3023 дорослим.
Чому майбутнє України складається з негероїчних вечорів
Про українську молодь занадто довго говорили мовою винятку: волонтери, дронороби, «діти війни». Це правда для частини біографій. Більшість підлітків не хочуть бути символом. Вони хочуть розклад, Wi-Fi, людину, якій можна сказати, що страшно, і відповідь на питання, ким можна стати саме тут. Хаб — це інфраструктура саме цього бажання. Без пафосу. З генератором, бо світло зникає через обстріли. З пандусом, бо безбар’єрність нарешті перестала бути додатком до гранту. З нудною бухгалтерією ставки фахівця, бо простір без людини швидко порожніє.
Варто бути чесними й щодо меж цієї моделі. Мережа просторів не замінює житлову політику, не створює робочих місць сама собою і не компенсує безпекових ризиків прифронтової громади. Підліток, чиє місто обстрілюють щодня, поїде незалежно від якості 3D-принтера. Хаби працюють там, де вони є частиною ширшого пакета: школа, лікарня, транспорт, робота батьків, укриття.
Майбутнє без героїзму виглядає буденно. Підліток приходить після уроків. Робить деталь. Сперечається в молодіжній раді за лавку в парку. Йде на коротку практику до місцевого підприємства. Ввечері не сидить у порожньому під’їзді, де єдиний план — виїхати, щойно буде можна. Якщо таких вечорів стане достатньо в достатній кількості громад, Україна отримає не гасло про молоде покоління. Вона отримає людей, які мають причину будувати життя саме тут. Це і є повернення. Не парадне. Інженерне.