Чергова спроба реінкарнації системи територіальної оборони, яку зробили наприкінці 2021 року з одного боку, є запізнілою - по суті на момент чергового загострення ситуації на кордоні у нас уже мала бути працююча структура. З іншого боку, дії, які нині робить влада, загрожують взагалі поховати ідею територіальної оборони.
Читайте також: Національний опір: в активі тероборони 400 тис. ветеранів АТО/ООС
Почнемо з того, що 1 січня 2022 року в Україні набув чинності Закон про основи національного спротиву, який був внесений до парламенту особисто президентом Зеленським і прийнятий загалом у липні минулого року, причому більшістю.
Що створили
Відповідно до цього закону насамперед визначається чисельний склад 24 формованих бригад територіальної оборони – 10 тисяч осіб. Причому ці бригади інтегровані до складу ЗСУ з усіма витікаючими моментами – як позитивними (соціальний захист та інші "плюшки"), так і негативними (думаю цілком очевидно, що все зав'язано в одній структурі, то нічого не завадить організувати доукомплектування бойової бригади, що убуває в зону ООС особовим складом найближчої бригади тероборони).
При цьому перші кроки по реальній організації знову вперлися в "совок головного мозку". Адже насамперед було організовано чотири оперативні командування з відповідними посадами – тобто мінус 480 штатних одиниць (причому яких – штабних як мінімум полковницьких та "тепленьких" – на кшталт начальник прес-служби, та й в обласних центрах).
Далі все ще гірше. Бо вже очевидно, що у державному бюджеті "вітер грає" і тому Київ вирішив зробити "хід конем" та поклав фінансування розгортання системи на місцеву владу. Причому перше питання – це природно земельне. І тут уже "як карта лягла" - десь, як у Чернігові, досить оперативно виділили землю, приміщення та навіть фінансування, а десь як у Дніпрі оперативне командування досі базується на запасному командному пункті обласного комісаріату. А якщо зважити на те, що Луганська та Донецька області є глибоко дотаційними, то говорити про те, що там процес формування тероборони буде запущений на належному рівні – не доводиться.
Проблеми на місцях
Тут же є і другий дуже неприємний момент – представники місцевої влади, які виділяють на тероборону кошти з умовно "своїх" бюджетів, починають розглядати ці формування виключно як таке собі "місцеве ополчення", яке має безпосередньо підпорядковуватися їм. А на фоні відвертої кризи у відносинах "центр – області" це дуже негативна тенденція, яка може "вистрілити" вже в недалекому майбутньому – адже сценарій внутрішньої кризи в країні вже маячить.
Мало того, автомобільної техніки з армії на бригади, що формуються, не виділяють (через відсутність зайвої, та й взагалі укомплектованість автомобілями навіть бойових бригад викликає масу питань), залишивши все на відкуп народного господарства. Тобто повторюється історія 2014 року, коли до батальйонів територіальної оборони як приватники, так і державні підприємства передавали техніку у жахливому технічному стані, до того ж зовсім не призначену для військових цілей (чого варті, наприклад, вантажівки – самоскиди).
Читайте також: Партизани на мотоциклах: чим важлива мобільність загонів тероборони
На цьому тлі проблеми зі зброєю взагалі за межею розуміння – судячи з планів спочатку місцева влада повинна виділити гроші на капітальний ремонт будівель, організацію збройових кімнат для зберігання зброї та боєприпасів, потім командування військ територіальної оборони має домогтися передачі автомобільної техніки, а потім на цій техніці організувати перевезення зброї та боєприпасів, що знаходяться на складах по всій країні. І це за умови, що якщо ще буде що отримувати – судячи з того, що окремим підзаконним актом бійцям тероборони дозволили використати власну мисливську зброю, а бійці деяких батальйонів вже активно вивчають ручний кулемет ДП-27 майже 100-річної давності, то навіть із легкою стрілецькою зброєю в країні є великі проблеми. І це при тому, що деякі ЗМІ вже почали розповідати про те, що "територіалам" передадуть "ніштяки" від наших партнерів – протитанкову зброю та ПЗРК. Навряд чи варто говорити, наскільки це далеко від дійсності.
Читайте також: Бійці тероборони можуть стріляти з мисливських рушниць на ураження: список умов
Не та система
Паралельно всім вищеописаним процесам має йти підписання контрактів. Який уже на сьогодні фактично провалений – практично всі офіцерські посади вже зайняті військовими пенсіонерами, які побачили у теробороні свій шанс підвищити свої виплати від держави як зараз, так і в майбутньому, а солдатські та сержантські посади залишаються здебільшого вакантними. Причому є ще один перекіс – найбільш активно поповнюються бригади тероборони в західних областях та Закарпатті, де прямо скажемо ймовірність прямого зіткнення з російськими чи білоруськими військами у разі початку широкомасштабного наступу мінімальна.
Підбиваючи деякі підсумки, можна говорити про те, що замість бойових частин, які мали б стати якоюсь підмогою для армії та прикордонників у разі початку великої війни і взяти на себе функції тилового прикриття на виході поки що виходить лише легка піхота з різномасним озброєнням (включаючи мисливські берданки), здатна хіба тільки до несення патрульної та охоронної служби. Причому тільки в глибокому тилу, на малозначущих об'єктах, і то за відсутності можливості прямого контакту з супротивником.
Чи варто далі продовжувати рухатися в цьому напрямку, чи треба підкоригувати сам процес – питання залишається риторичним.
Читайте також: Рєзніков відповів, скільки грошей потрібно на розміщення сил тероборони