Спроби західних лідерів називати ракетні й дронові удари «гібридною війною» ставлять під сумнів дієвість колективної оборони Альянсу. Про це пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Останнім часом із Польщі звучать дуже цікаві заяви, і вони підкріплюються інформацією та діями не лише польської сторони, а й політиків країн Балтії. Усе це варто розглядати у контексті стійкості НАТО та очікувань щодо можливих подальших дій Росії.
Наприклад, президент Польщі Кароль Навроцький опублікував досить дивний допис про те, що поляки можуть втратити території, але не втратять свого духу. Що саме він мав на увазі, схоже, не зрозумів ніхто, включно з прем’єр-міністром Дональдом Туском, який одразу ж порадив йому видалити цю публікацію.
Абсолютно незрозуміло, які території Польща нібито збирається втрачати, оскільки наразі ніхто ні офіційно, ні неофіційно не заявляє претензій на польську територію. Можна лише гадати, чи йдеться про Сувальський коридор, чи це відсилання до оприлюдненого кілька років тому плану відступу польської армії за Віслу у разі війни з Росією. У будь-якому разі ця фраза дуже цікаво поєднується з низкою інших заяв, які останнім часом звучать із боку польських політиків.
І це ще всі не встигли осмислити слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про те, що у разі війни з Росією НАТО нібито швидко її розгромить завдяки перевазі в повітрі. Логіка була приблизно такою. Якщо Україна завдає ударів по російських нафтопереробних заводах, то Польща зможе робити це ще ефективніше.
Як Польща розмиває межі військової агресії
І майже одразу прем’єр-міністр Дональд Туск заявив, що найближчим часом із боку Росії можливі серйозні гібридні загрози. Серед них він назвав, увага, «гібридні обстріли» не лише дронами, а й ракетами. Що таке гібридний ракетний обстріл, зрозуміти досить складно, адже якщо летять ракети, то це вже явна і пряма агресія.
Щоправда, Туск уточнив, що має на увазі ситуацію, коли Росія стверджуватиме, ніби Польща не була ціллю удару, хоча насправді ракети й дрони вражатимуть польську територію, прикордонні райони та пункти пропуску. Але все ж не надто важливо, що саме стверджуватиме російська сторона.
Стверджувати можна будь-що, і історія знає безліч прикладів використання подібних пояснень як прикриття для агресії. Друга світова війна почалася з провокації на радіостанції в Гляйвіці, де німці, переодягнені в польську форму, створили формальний привід для нападу.
Війна взагалі передбачає обман, дезінформацію та спроби перекласти відповідальність. Але якщо по вашій території завдають ракетних ударів, то вас атакують незалежно від того, як агресор пояснює те, що сталося. Після цього держава має вирішувати, як саме вона захищатиметься, а не шукати зручніше визначення та інтерпретацію.
І вже 23 вересня росіяни показали, що «почули» польський уряд. Російський вертоліт із Калінінградської області на кілька десятків секунд і кілька сотень метрів залетів у Польщу. Особливої реакції з боку НАТО чи самої Польщі не було, хоча все, що відбувається, — це очевидна перевірка дієвості колективної оборони, і поки що росіяни мають бути задоволені результатами цього «тестування».
Усе частіше можна почути, що гібридна війна проти Європи вже почалася. І це справді так, тільки почалася вона значно раніше. Кібератаки, втручання у вибори, фінансування деструктивних політиків, диверсії та різноманітні провокації цілком можна описувати як інструменти гібридної війни. До певного моменту до цієї самої категорії можна було відносити окремі інциденти з ракетами або дронами, коли стверджувалося, що вони опинилися на території країн НАТО випадково. Але чим далі розвивається ситуація, тим важче називати те, що відбувається, виключно гібридною війною. Коли починаються систематичні обстріли, межа між гібридним конфліктом і звичайною військовою агресією фактично зникає.
Чому НАТО боїться випробувати 5-ту статтю
Виглядає так, що за дивними заявами польського керівництва приховується досить серйозний страх. Польща, як і інші східноєвропейські держави, що межують із Росією та є членами НАТО, побоюється, що гарантії п’ятої статті Північноатлантичного договору в критичний момент можуть виявитися недієздатними.
Можливо, ці країни навіть більше бояться не самої російської атаки, а світу, в якому вже завтра не буде дієвого НАТО та звичних гарантій безпеки. Вони чудово розуміють, які політичні й соціальні наслідки може мати подібний сценарій. Саме тому виникає прагнення якомога довше не визнавати те, що відбувається, прямою агресією.
Звідси й стратегія називати практично будь-які російські дії «гібридною війною», яка через свою гібридність нібито не потребує автоматичного запуску всієї військової машини НАТО. Відбувається поступове розширення меж поняття «гібридність» і їхнє наближення до повноцінної війни.
Ми вже бачимо, як прем’єр-міністр Польщі де-факто пропонує відносити до гібридних загроз засоби справжньої війни, такі як ракети та ударні безпілотники. З точки зору стримування Росії — це дуже погана стратегія. Ігнорування попередніх російських атак і провокацій призводить до того, що тепер гібридними доводиться називати вже дії, які за своїм змістом є прямою агресією.
Можливо, вже незабаром Росія спробує скористатися цією логікою та перевірити, наскільки далеко можна зайти. У соціальних мережах уже з’явилися жарти про те, що у разі «гібридного ядерного удару» бажано хоча б заздалегідь попередити, але у кожному такому жарті є лише частка жарту.
Якщо дотримуватися нинішньої логіки, практично будь-яку дію агресора можна оголосити гібридною. І, тим самим, спробувати вивести її за межі прямого застосування п’ятої статті НАТО. Формально Альянс при цьому збережеться, але його реальна роль як системи колективної безпеки поступово розмиватиметься. І схоже, що саме цим шляхом зараз ризикують рухатися деякі країни Східної Європи, включно з Польщею.
На цьому тлі привертають увагу й інші події. Навчання в Білорусі біля польського кордону, розмови про нові бази на території Польщі ближче до Росії та ціла низка військових приготувань.
Як Фіцо може готувати інформаційний розкол Альянсу
Окремо варто звернути увагу на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, який після поразки Віктора Орбана, свого найближчого політичного союзника, певний час поводився помітно стриманіше. Він намагався виглядати звичайним європейським політиком і явно не хотів отримати репутацію найбільш проросійського керівника в Європі.
Однак тепер Фіцо знову активізувався і несподівано заявив, що Словаччина не збирається вступати у війну через якусь п’яту статтю НАТО. Заява виглядає дивно вже тому, що наразі ніхто не вимагав від Словаччини здійснювати будь-які дії в межах цієї статті. Тому тут можливі щонайменше два пояснення.
Перше пояснення досить просте. Фіцо вирішив нагадати про себе й попрацювати на внутрішню аудиторію, яку він звик лякати перспективою війни. У такій конструкції всі інші європейці нібито хочуть воювати, а він один рятує Словаччину від втягування в конфлікт.
Але можна уявити і другий варіант. Використовуючи свої особливі зв’язки з Росією, він міг отримати від російської сторони певну інформацію та рекомендації щодо подальшої поведінки. Тоді його заява набуває зовсім іншого значення. У разі якихось актів прямої агресії проти країн НАТО вона могла б стати заздалегідь підготовленим елементом політичного та інформаційного тиску на Альянс.
Уявімо ситуацію, коли відбувається серйозний інцидент, частина держав НАТО намагається зрозуміти, як реагувати, а Сполучені Штати займають вичікувальну позицію. У цей момент Фіцо виходить і заявляє, що Словаччина воювати не буде і не збирається виконувати свої зобов’язання за п’ятою статтею. Такий крок одразу створює інформаційний ефект.
Альянс розколотий, єдиної реакції немає, колективна оборона нібито не працює. Виходить концентрований інформаційний удар саме в той момент, коли НАТО необхідно демонструвати єдність. І будь-які агресивні дії Росії проти Альянсу на нинішньому етапі, як мені здається, будуть передусім розраховані саме на такий інформаційно-психологічний і політичний ефект.
Мета такого тиску очевидна. Насамперед, змусити держави НАТО відмовитися від підтримки України, від політики стримування Росії та взагалі від дій, які Москва вважає ворожими. В ідеальному для Кремля сценарії НАТО має де-факто перестати існувати як дієвий військово-політичний союз, а його учасники повинні почати окремо домовлятися з Москвою про власну безпеку. У цьому сенсі Фіцо справді міг би зіграти роль політика, який у критичний момент зриває вироблення спільної реакції.
Але виникає й інше питання. Чи буде взагалі ця спільна реакція, якщо країни заздалегідь розширюють поняття «гібридної агресії» настільки, що в нього вже вміщуються ракетні удари? Якщо Росія зможе систематично й безкарно обстрілювати Польщу ракетами, продовжувати всерйоз говорити про НАТО як про надійну систему колективної безпеки буде вкрай складно.