В узбецькому місті Самарканд закінчив свою роботу черговий саміт країн Шанхайської організації співробітництва - ШОС. Ця міжнародна організація створена у 2001 р. Зараз у ній беруть участь Китай, Індія, РФ, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан та Пакистан. Країнами - спостерігачами є Іран, Білорусь, Афганістан та Монголія. Статус країн-партнерів мають Туреччина, Азербайджан, Вірменія, Шрі Ланка та Непал.
Читайте також: Путін у паніці відчуває можливий розпад Російської Федерації
Кремль вважає, що отримав доказ, що далеко не всі держави світу бойкотують країну-агресора, яка розпочала найбільшу після Другої світової війну в Україні. У Самарканд особисто прибув Володимир Путін, де він здійснив зустрічі з президентами Китаю, Індії, Туреччини, Ірану, а також зі своїми колегами з колишніх радянських республік.
Усе було б по плану, якби на цьому саміті шеф Кремля не відчув себе декласованим з першої ліги політичних гравців у другу. Якщо президента Китаю на аеродромі зустрічав президент країни-господаря саміту, то Володимира Путін чекав в аеропорту прем’єр-міністр Узбекистану.
Маю нагадати, що в країнах цього регіону президент країни вважається практично вождем нації, тоді як прем’єр скоріше виглядає як високопосадовець президентської адміністрації.
Так при виході з літака Путіну навіть не потиснув руку узбекський голова уряду. Це був другий холодний душ, який прийняв глава Кремля у Самарканді. Перший був днем раніше, коли в Астану з візитом прибув президент Китаю, який провів широкомасштабні переговори з президентом Казахстану. За їх результатами було оголошено, що Китай гарантує територіальну цілісність Казахстану від будь-яких ворожих посягань. А усі добре знають, що жоден із сусідів не здатен загрожувати Казахстану, окрім Росії.
Ще два місяці тому заступник Путіна у Раді національної безпеки та оборони Медвєдєв погрожував Астані за її незалежну позицію в оцінках війни в Україні. Він поновив тезу Путіна ще від 2014 р., що Росія не розуміє, чому Казахстан став такою великою за територією країною, що історично, на думку Москви, ніколи не було. У такий спосіб Володимир Путін тоді погрожував тодішньому президенту Казахстану Назарбаєву за його несприйняття російської анексії українського Криму. Так що, заяву глави китайської держави Москва просто вимушена була проковтнути і відчути, що вона більше не управляє долею казахського народу, що могла робити ще до лютого ц.р.
Під час китайсько-російських переговорів Пекін не показав багато прихильності до московської авантюри в Україні. Путін мав пояснювати, чому він з великою армією напав на Київ. На зустрічі з індійським прем’єром, шеф Кремля вимушений був слухати нарікання Делі, що зараз не час для війн. Пару днів тому президент Вірменії через переростання напруженої ситуації у збройне протистояння у Нагірному Карабасі, що свого часу воєнним шляхом був відібраний у Азербайджану, попросив Путіна про військову підтримку, як і воєнну допомогу від країн-членів ОДКБ. Але Єреван фактично не отримав того, на що сподівався. Це був справжній шок для вірменської сторони, яка не має військових сил протидіяти азербайджанському наступу, який усіма силами підтримує Туреччина.
Через критичну ситуацію, що склалася, президент Вірменії навіть не зміг прибути до Самарканду. Хоча Путін туди прибув, проте фактично не сказав ні слова у розмовах з президентами Туреччини та Азербайджану. Через усю цю ситуацію Єреван зараз розмірковує прийняти рішення про вихід із ОДКБ як організації, що не має жодної користі.
Сама ж Москва також отримала великий політичний мінус від Єревану. Після отримання твердої підтримки від Пекіну, розмірковує про свій вихід з ОДКБ і Казахстан. Тоді там залишаться РФ, Білорусь, Таджикистан та Киргизстан. За день до Самаркандського саміту почалося збройне протистояння на кордоні між Таджикистаном та Киргизстаном. Москва знову не знає, що їй робити.
Ми добре пам’ятаємо, скільки разів Володимир Путін вимушував іноземних гостей чекати його прибуття на переговори. Це були відомі у всьому світі президенти та прем’єри, навіть нині вже покійна британська королева. Зараз усе це вертається Кремлю. Не так давно президент Туреччини змусив Путіна його чекати під час саміту у Тегерані, а у Самарканді це зробив навіть президент Киргизстану.
Вже зрозуміло, що Путін та Росія загубили авторитет в очах багатьох країн світу. Тільки залишилися окремі кремлівські послушники, які за російські гроші готові будь-що зробити, аби бути слугами Москви. Милорад Додік залишається вірний наказам Путіна. Знаємо, що Кремлю це коштує не малих грошей, про що оголосило ЦРУ, опублікувавши список європейських політиків, які постійно отримують у свій карман російські гроші, якщо не в рублях, то кремлівську стипендію у доларах. М.Додік навіть готовий розпочати збройний конфлікт, щоб залишитися корисним Москві та, щоб саме його підтримували. Ніхто не звертає увагу, але на російському сленгу слово «додік» означає пасивний партнер у гомосексуальному зв’язку. Є тут щось в російському тлумаченні. Але що є точним, і не тільки у політичному житті, треба завжди уникати, щоб тебе росіяни використовували.
Читайте також: Премія Дарвіна в геополітиці: Китай та Індія не хочуть допомагати путіну