Згадуючи події, які розпочались рік тому, можна перш за все сказати, що 24 лютого 2022 року – це день народження геополітичної суб’єктності України. Зараз же Україна – один з вагомих геополітичних факторів, досить серйозна сила. Тому путін, спровокувавши цю несправедливу і неспровоковану з нашого боку війну, став причиною появи геополітичної суб’єктності України, тобто, намагаючись нас знищити, він отримав діаметрально протилежний результат.
Якщо подивитись на багаторівневу міжнародну підтримку України, то тут можна говорити про певний геополітичний маркетинг, який здійснює Україна на світових майданчиках. Це постійна артикуляція теми України, «Україна» як геополітичний бренд, і ця артикуляція призвела до надпотужної підтримки, яку ми отримали. Тому ми бачимо кореляцію між геополітичним маркетингом і капіталізацією у вигляді міжнародної фінансової та військово-технічної допомоги.
Один з найбільших ризиків для України – виграти війну і програти мир. Виграш війни – це відновлення територіальної цілісності та завдання військової поразки росії. Але це ще не означає виграти мир, тому що, якщо Україна після війни залишиться найбіднішою країною Європи, якщо у нас ВВП буде менше, ніж у Польщі, якщо економічна складність нашої економіки буде нижча, ніж в Туреччині, та не будуть подолані проблеми нерівності і бідності в країні – все це позначатиме програти мир.
Сьогодні ми бачимо колапсування довоєнної моделі економіки, і дуже важливо, щоб ми не впадали в помилкову дискусію про те, що після війни нам потрібно просто повернутися до довоєнного формату економіки. Якщо ми будемо знаходитись в цьому помилковому дискурсі, то ми ніколи не зможемо виграти мир. Тому передусім треба усвідомити, що це була помилкова економічна модель, яка не могла зробити Україну потужною країною, бо військова потужність – це пряма кореляція економічної потужності. Нам потрібно переходити від експорту великих обсягів сировини до експорту доданої вартості, що буде збільшувати економічний потенціал.
Ми перебуваємо в глибокій демократичній кризі, і експорт трудових ресурсів, який був одним з драйверів нашої економіки – це був помилковий драйвер, бо сьогодні не залишилось експортованих раніше ресурсів. До того ж ми бачимо зараз, і це чітко видно з платіжного балансу України, що фінансові потоки розвертаються в протилежний бік, і якщо раніше ми 15 мільярдів доларів отримували з Європи, то нині ми витрачаємо 30 мільярдів на утримання українських родин за кордоном. Знову ж таки, якщо говорити про IT-сектор, то військовий фактор відбивається на тому, що західні підрядники закривають замовлення для наших компаній, і можна очікувати, що значна частина IT-компаній може бути перенесена в більш безпечні регіони.
Потрібно вже сьогодні працювати над створенням нової економічної моделі, що стане базою для потужного економічного відновлення після війни, і одним з ключових моментів має стати програма репатріації українців. В цьому ще одна наша подібність до Ізраїлю, що свого часу зіткнувся з необхідністю вирішення схожої проблеми. Якщо говорити про розбудову потужної держави – нам теж необхідні відповідні програми, що ефективно працюють лише в парі з потужними програмами економічного розвитку, бо люди будуть повертатися лише тоді, коли в країні створюватимуться робочі місця, коли умови ведення бізнесу будуть кращі, ніж в інших країнах.
А для цього в Україні потрібно створити багатофакторну модель економічного розвитку, а значить в контексті програми економічного відновлення потрібно враховувати демографічні, економічні та інші ключові чинники і здійснити структурне перезавантаження нашої економіки з урахуванням усіх тих помилок, що були зроблені раніше.