Війна навколо Ормузької протоки перетворила безпекові гарантії на головну валюту для отримання торговельних і контрактувальних преференцій. Про це пише Іван Ус, кандидат економічних наук, асоційований експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Війна США та Ізраїлю проти Ірану, що розпочалася 28 лютого 2026 року, і фактичне закриття Ормузької протоки змінили не лише ціну нафти, а й саму логіку регіональної інтеграції. Енергетичні маршрути дедалі частіше прокладають не там, де дешевше, а там, де хтось готовий їх захистити.
Як безпекові гарантії перетворюються на торговельні переваги
До кризи через Ормузьку протоку проходило близько 20% світової нафти і газу. Тепер країни Перської затоки поспіхом будують обхідні трубопроводи: за оцінкою аналітиків Goldman Sachs, до кінця 2028 року їхня потужність може перевищити 14 млн барелів на добу, тобто понад 60% довоєнного експорту регіону.
Показово, як ці проєкти оформлюються. Меморандум про відновлення нафтопроводу Кіркук – Баніяс Ірак і Сирія підписали у Вашингтоні. Документ став частиною пакета з 50 угод між Іраком і США загальною вартістю 60 млрд доларів, а його реалізацію очікують від американської Chevron. Держдепартамент прямо пов'язує підтримку проєкту з бажанням зменшити здатність Ірану блокувати протоку.
Так формується новий тип інтеграційного об'єднання. Це не митний союз і не зона вільної торгівлі, а альянс навколо контролю над транзитним коридором. Гарант безпеки отримує контракти для своїх компаній, транзитна держава – тарифи й частки в родовищах, експортер – гарантований вихід на ринок. Безпека стає валютою, якою розраховуються за торговельні та контрактні преференції.
Чому закриття Ормузької протоки посилює роль Туреччини як енергетичного хабу
Найбільше від зсуву експортних потоків на захід виграє Анкара. Нафтопровід Кіркук – Джейхан має потужність близько 1,6 млн барелів на добу, хоча після відновлення прокачка стартувала лише з 250 тис. Туреччина вміло скористалася моментом: угода 1970-х років про трубопровід завершилася 27 липня, і вже наступного дня Ердоган оголосив, що державна TPAO купує 15% у проєкті BP на Кіркуцькому родовищі, а країна може отримувати до 1 млн барелів іракської нафти на добу.
Ще в березні Анкара запропонувала продовжити трубопровід на південь до Басри, що створило б повноцінний середземноморський експортний коридор. Паралельно відроджується турецька ідея «Чотирьох морів», яку, за даними дослідників RSIS, підтримує спецпосланець США Томас Баррак. Як зазначають аналітики Arab Center Washington DC, війна з Іраном зробила Туреччину для Іраку ще важливішою, адже Багдаду дедалі складніше балансувати між Вашингтоном і Тегераном.
Як посилення Туреччини змінює конкуренцію в Чорноморському регіоні
Для України це не далекий близькосхідний сюжет. Туреччина вже інтегрувала свою газотранспортну систему з балканськими ринками і, як пише Atlantic Council, перетворюється з транзитного коридору на повноцінний газовий торговий хаб. Додаткові обсяги іракської нафти посилюють її переговорну вагу одночасно щодо Брюсселя, Москви і Києва.
Найчутливіша тема – газові маршрути. Україна давно розглядала власний LNG-термінал в Одесі, але, за словами експерта Сергія Макогона, Анкара ніколи не була готова пропускати газовози через Босфор, бо прагне, щоб регіон користувався турецькими терміналами. Альтернативою лишається Вертикальний газовий коридор, спільну декларацію щодо якого у лютому 2026 року підписали у Вашингтоні міністри США, України та ще одинадцяти країн. Проте і тут Туреччина є не лише партнером, а й конкурентом.
Чому страхові ставки для українського експорту залежать від чужих безпекових угод
Безпекові домовленості дедалі безпосередніше визначають вартість фрахту. У липні 2026 року додаткові премії за воєнний ризик у Чорному морі, за даними The Insurer, перевищили 1% вартості судна. У вересні лондонський ринок розширив зону ризику майже на все Чорне море, залишивши поза нею територіальні води Туреччини, Грузії, Болгарії та Румунії. Нові умови страховиків набувають чинності з 1 жовтня.
Для порівняння: у липні премії за прохід Ормузом сягали 7,5–10% вартості корпусу. Страховий ринок чутливо реагує на наявність або відсутність гаранта: там, де коридор захищає сильний союзник, ризик дешевшає. Україна не є стороною таких угод, тож її порти потрапляють у менш вигідну цінову категорію, ніж сусідні румунські, болгарські чи турецькі.
Що Україні варто переоцінити у зовнішньоекономічній політиці
По-перше, маршрутна диверсифікація дорожчає. Кожен новий коридор має власну «безпекову ціну», і доступ до нього визначають політичні домовленості, а не лише тарифи. По-друге, страхування слід розглядати як інструмент торговельної політики: досвід програми UNITY, яка знизила ставки воєнного страхування для вантажів з українських портів, варто масштабувати до державного механізму.
По-третє, Києву потрібно шукати участі в коридорних альянсах, а не обмежуватися двосторонніми торговельними угодами: Вертикальний коридор, дунайська логістика, тристоронні формати з Румунією та Туреччиною. Нарешті, у переговорах з Анкарою варто враховувати, що її позиція посилюватиметься й надалі. Прем'єр Іраку Алі аз-Заїді на Генасамблеї ООН заявив про намір розширювати експортні маршрути через Туреччину, Йорданію та Сирію, тож цей тренд довгостроковий.
Трубопровідна дипломатія повертає в економіку просту істину: хто гарантує безпеку маршруту, той і встановлює на ньому правила торгівлі. Головне завдання України – не залишитися поза цими правилами.