Програма так званої допомоги "співвітчизникам" була затверджена Кремлем в далекому 2006-му році і її метою були "пріоритетні регіони", на які раніше так і не вдалося заманити власних громадян. Криза в "російській глибинці", де населення практично не залишилося, а те, що залишилося, не здатне виробляти нічого, крім проблем, наростала в геометричній прогресії. І ось в 2014 році РФ окупує український Крим і частину Донбасу. Ось тут-то і стала в нагоді ідея про "переселення співвітчизників", під якими великодержавні російські шовіністи мають на увазі вихідців з СРСР, "російськомовне населення" всіх нині вільних країн, які раніше були республіками "непорушного союзу".
Сьогодні в окупованому Луганську активізувалася діяльність "рекрутерів", які закликають луганчан на окупованих територіях переїжджати в РФ на "багаті" землі, обіцяючи всілякі "кренделя небесні". Але луганчани не поспішають. І на те є свої причини.
Як наразі йдуть справи з так званою програмою переселення, з'ясовував власкор Realist.online.
Читайте також: Замінники всього: які документи роздають окупанти в "ЛНР"
Не ті "земляки"
"Надання сприяння добровільному переселенню в Російську Федерацію співвітчизників, що проживають за кордоном, є одним із пріоритетних напрямків вдосконалення міграційної політики Російської Федерації.
Виховані в традиціях російської культури, що володіють російською мовою, співвітчизники в найбільшій мірі здатні до адаптації і якнайшвидшого включення в систему позитивних соціальних зв'язків російського співтовариства.
Державна програма сприятиме соціально-економічному розвитку Росії, що неможливо без кардинальної зміни демографічної ситуації, яка характеризується в даний час відтоком населення з стратегічно важливих для Росії територій, скороченням загальної чисельності населення, в тому числі працездатного віку ".
Так бачать в Кремлі свою "програму". Але написати і задекларувати - це одне. А знайти бажаючих кинути свої будинки, свою Батьківщину і виїхати в невідомість, в чужий край - зовсім інше. "Піднімати цілину" явно жадали далеко не всі. Час минав, а убогий приплив охочих переїхати на холодні і пустельні землі російської півночі все зменшувався. Не занадто допомагали і т.зв. "підйомні". Нехай і цілком пристойні.
Опинитися в кабалі на 7-10 років (а так належить за контрактом переселенця) і жити у вічній мерзлоті не маючи права виїхати - задоволення нижче середнього.
Але тут настав 2014 рік. Росія окупувала Крим і частину Донбасу, довівши до злиднів сотні людей. І програма активно запрацювала знову. Тепер уже для жителів Донбасу, яким довелося вибирати: війна і неможливість заробити або горезвісна вічна мерзлота на десяток років з перспективою зібрати хоч якісь гроші.
"За туманом і за запахом тайги..."
На перший погляд пропозиція про переселення - красива і приваблива. Особливо на тлі реалій для жителів Донбасу. Виглядає, як справжня турбота. Мовляв, милі і добрі наші співвітчизники з Донбасу. "Велком" на простори "батьківщини", яка, як завжди, вас не кидає.
Однак, на восьмому році російсько-українського конфлікту, коли більша частина луганчан вже скуштувала "радості переселення", ця програма у багатьох з них викликає скепсис або відверте роздратування.
Незважаючи на те, що перелік російських регіонів, представлених в програмі, досить широкий, превалюють в ньому т.зв. "півночі" і складні в економічному і кліматичному відношенні райони: Якутія, Хакасія, Карелія, Удмуртія, Мордовія та ін.
Є, звичайно, і південніше: Північна Осетія, Дагестан, Чечня... Але після того, як, піддавшись на агітацію, в кінці 2014 року десятки сімей з окупованого Донбасу все ж вирішили пошукати кращого життя на території суміжній, перші повідомлення від переселенців звідти аж ніяк не блищали радісними епітетами а дуже навіть навпаки.
Так, можна спробувати спробувати щастя і подати заявки в більш "цивілізовані" регіони, але досвід багатьох, хто вже намагався це зробити, показує, що опинитися, скажімо, в Краснодарському краї або Ростовській області - справа практично нездійсненна.
Якщо туди і візьмуть, то, як мінімум, хорошого лікаря або відмінного інженера. Тим же, хто "не вийшов" освітою і навичками, доведеться задовольнятися малим.
Є ймовірність і того, що навіть потрапивши "ближче до центру", можна опинитися в невеликих районах і відвертих глибинках, де залишилися доживати люди похилого віку, де немає шкіл, а замість лікарів - старенький фельдшер, який прописує компреси з горілкою "від усього", немає доріг, а продукти в сільський магазин завозяться раз в тиждень. Якщо люди і зважалися на переїзд за програмою, то дуже гірко потім про це шкодували.
"З упорядкованої квартири обласного центру опинилися в глушині, де постійний холод в дерев'яному будинку, а наші дипломи про вищу освіту згодилися лише на те, щоб влаштуватися торгувати рибою. Велика Росія, а переселятися нам нікуди", - говорить власкору Realist.online на правах анонімності Микола, який у 2015 році намагався скористатися програмою переселення в РФ.
У підсумку, через кілька років поневірянь, він повернувся до Луганська і радий, що "накивав п'ятами".
"Ми опинилися в Якутії. Щоб там жити, потрібен певний склад характеру, здоров'я, готовність сім'ї терпіти нестатки, в тому числі і фізичного характеру. На це готові мінімум людей. Хіба що молодь з тягою до романтики, та й то сумніваюся", - підсумовує він.
Однак, при цьому, звучать і закиди в бік влади України.
"Гарад, росіяни переселяють до чорта в зуби. Але чому схожу програму не запропонувала Україні? У нас теж повно місць, які можна було б заселити і тоді люди не поневірялися б по зйомних квартирах, а вже міцно осідали в тих чи інших регіонах. Бог з ними, з підйомними. Дали б житло, і ми б із задоволенням би переїхали на підконтрольну України. І жили б там, і працювали, і дітей ростили. Але їхати нам нікуди... ", - каже власкору Realist.online Тамара, у якої є гіркий досвід "українського переселенчества".
Читайте також: Отримати б заслужене: як виживають пенсіонери в "ЛНР"
Так що ж Україна?
Дійсно, програма для переселенців в Україні не працює вже восьмий рік. Навіть в Луганській області, яка "під Україною", повно недобудов, пустуючих гуртожитків, які б охоче зайняли б люди, які вирішили переїхати з "ЛНР".
При цьому, там і вкладень великих не потрібно. Крім того, широко відомо, що безліч іноземних фондів протягом довгих років спонсорувала такі програми. Але в регіоні нескінченно змінювалися губернатори, керівники ВГА, а разом з ними мільйони гривень розчинялися в повітрі. Відповіді куди поділися виділені гроші - немає.
Тому, можна дорікати росіянам, які заманюють громадян України, у яких часто просто не залишається виходу. Але треба б і Києву запропонувати свою альтернативу.
"Я з сім'єю тинялася п'ять років по всій Україні від заходу до сходу, все ближче перебираючись до будинку, з якого виїхала ще в 14-му році. Не всі мають можливості влаштуватися на добре оплачувану роботу і купити житло навіть в райцентрі. Моя історія з цієї серії. у підсумку, ми повернулася в "ЛНР", хоча хочемо жити в Україні. Але нам там просто фізично ніде жити. Пропозиції: "переселяйтеся в кинуті села і піднімайте їх" - мерзенна насмішка над нами ", - говорить власкору Realist. online Тетяна.
"Вчать Батьківщину любити"
"Братська допомога" у вигляді програми переселення - новий ляпас Донбасові від росіян. В черговий раз можна переконатися, що так званий "уряд", восьмий рік ратує за права і щастя регіону, а також його захист "від ворожості України", абсолютно не хвилює, що повністю "вимиваючи" людей/кадри зі злощасних "республік", вони не тільки знекровлюють їх, а й прирікають населення на вимирання.
У тій же "столиці ЛНР" - Луганську, вдень з вогнем неможливо знайти не просто вузькопрофільних фахівців в тій чи іншій медичній галузі, а просто хорошого лікаря.
Відтік медпрацівників усіх ланок поступово почався в 2015-му році, посилився до 2016-му, коли люди ще сподівалися на те, що ситуація якось врегулюється і повністю активізувався до 2018-2020 рр. Лікарі продовжують виїжджати, а люди в Луганську масово хворіти і вмирати. І справа навіть не в новому вірусі. Він лише погіршив ситуацію.
Читайте також: Лікарі без досвіду і ліки втридорога: на що перетворилася медицина в окупованому Луганську
Аналогічно і в системі освіти: хороші педагоги переїжджали з "ЛНР", як в російські міста, так і українські, оголюючи фланги освіти.
Більш того, повністю оголена навіть житлово-комунальна сфера. Кожен раз, коли починається холодний сезон, все більше демонструє це: люди тижнями сидять в холодних квартирах через нескінченні поривів теплотрас, які нікому ремонтувати, бо "рукаті" комунальники давно вирушили на російські заробітки. Так, в найближчому Ростові зварювальник буде отримувати не менше 70 000 рублів проти 15 000-18 000 в "республіці".
Дивно, але факт: навіть представник "ЛНР" в контактній Мінській групі Родіон Мірошник не зміг приховати роздратування, коментуючи російську "братську пропозицію про допомогу".
"Мене до глибини душі зачепила одна річ, яка зроблена нібито з добротою, начебто простягається рука допомоги, але все ж... МВС Росії говорить: "Давайте дамо жителям Донбасу можливість брати участь в програмі переселення. Але це невірно", - зазначив він.
За словами Мірошника, росіяни повинні не забирати людей, а створювати умови, щоб ті, навпаки, залишалися у себе вдома. Напевно, навіть для нього, як корінного луганчанина, дійшов, нарешті, сенс міцних задушливих обіймів "братнього народу".
Але біда в тому, що поки надіслані "старшими братами" "керівники" не почали керувати, впроваджуючи в життя "плани з порятунку жителів Донбасу", то умови, якраз і були. До 2014 року кількість населення в місті досягала майже півмільйона людей. На сьогоднішній день ця цифра ледь добереться до половини, а росіяни ніяк не заспокояться.
Читайте також: Виживання в окупації: як луганчани отримують допомогу на дітей в Україні і Росії