Націонал-егоїзм та "синдром Ілона Маска": чи може зменшитись увага світу до України

Останнім часом проблема "уваги світу до України" набула скоріше політичного забарвлення

Націонал-егоїзм та "синдром Ілона Маска": чи може зменшитись увага світу до України фото

Питання - "Чи може зменшитись увага світу до України?" – періодично виникає в Україні, а також у наших друзів за кордоном. Спочатку – десь у травні-червні поточного року – ця проблема розглядалася в суто інформаційному вимірі. Рівень уваги глобальних ЗМІ до війни в Україні почав поступово зменшуватися, ця війна перетворилася на щоденну довготривалу подію. Відповідно і інтерес мас-медіа до війні між Україною і росією став більш буденним. Це закономірна ситуація, яку треба сприймати спокійно. Україна і російська війна проти нас не зникли з міжнародних інформаційно-політичних радарів, події цієї війни залишаються в топ-новинах, але вже без того ажіотажу, який був у перші тижні війни.    

Читайте також: У війні настає вирішальний момент: путінський режим очікує повний провал

Проте останнім часом проблема "уваги світу до України" набула скоріше політичного забарвлення. Приводом для цього стали такі події, як відставки урядів Бориса Джонсона і Ліз Трасс у Великобританії, перемога правих на парламентських виборах в Італії, тривожні очікування щодо виборів до Конгресу США на початку листопада 2022 р. (у зв’язку з неоднозначними заявами впливових представників Республіканської партії). В даному випадку є побоювання не стільки щодо "зменшення уваги до України", скільки щодо ризиків зниження рівні допомоги Україні з боку деяких наших міжнародних партнерів.

В цьому контексті є дві потенційних проблеми:

1) посилення настроїв націонал-егоїзму у частини громадян західних країн і частини західних еліт (суть цих настроїв у простій тезі – "в умовах економічної кризи гроші треба витрачати на потреби своєї країни, а не на допомогу Україні");

2) зростання побоювань щодо глобальної ядерної війни між росією та Заходом, посилення миротворчих настроїв у західних суспільствах та елітах (умовно це можна визначати як "синдром Ілона Маска").

На даний момент ситуація не є критичною, хоча окремі проблеми і виникають. В США в середовищі республіканців дійсно є дискусії щодо масштабів і прозорості форм надання допомоги Україні, але в основному зберігається двопартійна підтримка нашої країни. В Італії в новій правлячий коаліції є колишні "друзі" і симпатики путіна, але новий прем’єр-міністр італійського уряду активно виступає на боці України. Очільники урядів у Великобританії дійсно стали занадто часто змінюватись, але не змінюється політична підтримка України з боку британських еліт. Все ж таки у більшості західних країн, зокрема і в тих, які надають нам найбільшу допомогу, існує певний міжпартійний політичний консенсус (серед найбільш впливових політичних сил) щодо підтримки України і протистояння російській агресії.

Так, наразі підтримка України з боку Західного світу є очевидною. Лідери Євросоюзу, НАТО, провідних демократичних країн постійно наголошують на тому, що будуть підтримувати Україну в її протистоянні російській навалі стільки, скільки буде потрібно.

Але чого можна чекати далі? Світові загрожує нова рецесія. Наші міжнародні партнери зіткнулися з найбільш серйозними соціально-економічними проблемами після кризи 2008-2009 рр., а такого зростання інфляції і стрибка цін на деякі енергоносії в розвинених країнах не бачили багато десятиліть. Все це негативно впливає на настрої виборців і посилює політичну турбулентність в демократичних країнах. 

Опитування громадської думки в США і країнах Євросоюзу свідчать, що кількість респондентів, не задоволених соціальна-економічною ситуацією, поступово зростає, але більшість опитаних продовжує підтримувати надання допомоги Україні в її протистоянні російському вторгненню.

Безумовно, хитання політичної кон’юнктури у деяких західних країнах можуть виникати. Певні коливання у рівні допомоги Україні також можуть бути, і не тільки з політичних причин. Якщо перші місяці війни наші партнери постачали нам зброю і боєприпаси з своїх запасів, то зараз деякі види озброєнь і боєприпасів треба вже виготовляти, а не це потрібен час.

В країнах Заходу є також великі побоювання прямого військового зіткнення з росією з ризиками глобальної ядерної війни. Тому виникають обмеження щодо постачання України деяких видів наступальних озброєнь. Але досвід війни з росією (ще з 2014 р.) свідчить, що такі обмеження поступово долаються. Спочатку (в перші роки війни на Донбасі) нам не хотіли надавати взагалі летальну зброю (в тому числі і США), але потім почали постачати, зокрема і джавеліни. Навіть в перші місяці після російського вторгнення в Україну були обмеження на постачання в Україну важкої зброї, РСЗВ (ракетних систем залпового вогню) і ППО. Однак достатньо швидко на Заході зрозуміли, що для ефективного захисту України нам потрібно надавати і такі озброєння.

Оцінюючи ситуацію на майбутнє треба розуміти, що базовий інтерес колективного Заходу – як мінімум не дати Україні програти у війні з росією, зупинити путіна і російську агресію. В цьому питанні є повний консенсус між різними лідерами різних західних країн. При цьому найбільш послідовні наші партнери вважають, що росію треба не тільки зупинити, а перемогти на теренах України. Тому підтримка України з боку Заходу буде зберігатися і далі, навіть при певних коливаннях її рівня і масштабів.

Запит на мирне врегулювання цього конфлікту може посилитись в тому випадку, якщо війна росії проти України занадто затягнеться (на декілька років) і зайде в глухий кут, коли між конфліктуючими сторонами буде певна військова рівновага, а бойові дії надовго перейдуть у позиційну фазу.

Також треба враховувати, що росія своїми агресивними діями і новими злочинами сама буде давати привід для більш активної підтримки України. Саме так відбувалось після викриття військових злочинів росії в Україні, після наступу російських військ на Луганщині, а також після російських ракетних обстрілів об’єктів критичної інфраструктури в Україні.  

Зрештою вирішальним чинником уваги світу до України є героїзм і успіхи українського спротиву російській агресії. Перші дні після російського вторгнення в Україну в позиції світу до нашої країни домінували шок і співчуття українцям. А потім з’явилися здивування і захоплення героїзмом українського спротиву, активністю і мужньою поведінкою Президента України Володимира Зеленського. Ефективність українського спротиву і військові перемоги Збройних Сил України сформували величезну повагу до нашої країни. З перших днів великої війни з російською навалою почала працювати активна і наступальна дипломатія Президента Зеленського, Офісу Президента України, МЗС України. Підтримка України з боку міжнародних партнерів не відбувалася автоматично, само собою.  І надання Україні статусу кандидата в члени ЄС, і постачання важкої зброї, і величезні обсяги військово-технічної і економічної допомоги з боку наших міжнародних партнерів, а також нові санкції проти росії – все це стало наслідком щоденних зусиль української дипломатії, гіпер-активної роботи з громадською думкою різних країн світу Президента Зеленського.

Тому ключова формула збереження міжнародної уваги до України - це військові перемоги над російським агресором, мужність і стійкість українського спротиву, а також активна інформаційна і політична робота керівництва країни, української дипломатії, наших закордонних друзів і величезної маси українців, які зраз знаходяться за кордоном.

Читайте також: Путін особисто запустив процес розвалу росії на "удільні князівства"

Читати всі новини