Гучний скандал, що виник навколо тепер вже екс-заступника міністра МВС Олександра Гогілашвілі через його відмову надати свої документи на законну вимогу поліцейських при проходженні блокпоста "Долина", та власне сама історія його призначення на високу посаду, став наглядним доказом провалу кадрової політики влади в системі державного управління. На превеликий жаль, цей випадок не поодинокий, і він вкотре демонструє, що основним критерієм для обрання на керівні пости є близькість до президента та особиста відданість, а не професіоналізм, компетенції, досвід роботи чи то пак - моральні якості кандидата.
До чого врешті-решт можуть призвести подібного роду підходи вищого керівництва держави і яким чином вони апріорі корелюють взаємовідносини по лінії суспільство-влада? Відповіді на ці та інші питання політичного порядку денного Realist.online шукав спільно з політологом, очільником “Агенції моделювання ситуацій” Віталієм Балою.
Читай також: Охорона спецназу ГУР МО та бронеавтомобіль посольства: нові подробиці скандалу із заступником голови МВС
- Відштовхуючись від останнього “зашквару” з Олександром Гогілашвілі, якого звільнили на позачерговому засіданні уряду з посади заступника міністра внутрішніх справ, який діагноз кадровій політиці Зе-влади загалом ви поставили б?
- Якщо вживати виключно культурні дефініції, то слід констатувати, що кадрова політика чинної влади дуже і дуже слабка. З самого початку ми побачили призначення на високі і надвідповідальні посади друзів, товаришів колег по “Кварталу 95” і так далі. Тут доречно згадати Баканова, який очолює СБУ, Єрмака та багатьох інших.
Є ще один бік медалі — наявність у владній команді, зокрема і у фракції “Слуга народу” абсолютно випадкових людей. За великим рахунком, саме цей чинник і є джерелом усіх негараздів, які відбуваються з нашою країною останніми роками. А якщо ж говорити про цього діяча, який обіймав посаду заступника глави МВС (Олександра Гогілашвілі — авт.), то ця історія взагалі не влазить в жодні ворота.
- Зовсім нещодавно подібний за своїм сюжетом скандал стався з тепер вже з колишнім головою правління державного “Укрексімбанку” Євгеном Мецгером, який в стилі гопника з підворіття спілкувався з журналістами. Що це: неприємний для влади в репутаційному сенсі ланцюг подій, тенденція чи вже традиція?
- Це не збіг, не тенденція і не традиція, а реальність, яка в принципі була цілком прогнозованою заздалегідь. Річ у тім, що непорядний і нахабний керівник комфортно себе почуває лише в оточенні людей, які мають такі самі риси, як у нього і Зеленський оточує себе саме такими людьми, як бачимо. Більше того, президент їх усіляко захищає. Взяти ДТП з нардепом від монобільшості Трухіним. Країна вже чотири місяці не може отримати відповідь на запитання про те, був цей “слуга” за кермом автомобіля чи ні? Ну, це ж нонсенс, абсурд...
Читайте також: Чого нас вчить історія Мецгера, Укрексімбанка і кредитів в "ДНР"
- Як гадаєте, чому після цілого “пакету” скандалів, в епіцентрі яких опинялися люди, дотичні до діючого гаранта Конституції, Володимир Зеленський не зробив висновків, продовжуючи проводити кадрову політику за принципом “свій-чужий”?
- На мій погляд, значну, якщо не сказати вирішальну роль тут відіграють особисті людські якості. До речі, в цьому контексті мені згадався колишній президент Кучма, який досить часто на керівні посади ставив людей, значно сильніших за себе, починаючи з голови Адміністрації Табачника, закінчуючи наступним главою держави Ющенком, якого він призначив спочатку очільником Національного банку, а згодом — прем’єр-міністром. Тобто, Кучма — людина, яка до приходу на Банкову керувала таким гігантом як “Південмаш”, чітко вміла розставляти керівні фігури так, щоб система працювала.
Між іншим, навіть Янукович на початках залучав так звану стару гвардію, тобто людей, які пройшли певний етап професійного розвитку. Це вже потім, коли у владні коридори зайшов син екс-президента-втікача зі своїми друзями, у Януковича все почало сипатися. Але це відбулося через більш ніж два роки його перебування на чолі держави, тоді як у Зеленського все з кадровою політикою було зрозуміло буквально з перших днів.
- І все-таки: в чому корінь проблеми? У нас такі колосальні виклики: війна, коронавірус, економічні негаразди... Чому в таких умовах Володимир Зеленський так легковажно ставиться до оточення, допускаючи, приміром, свою секретарку, дружину скандального екс-заступника міністра внутрішніх справ Гогілашвілі, який, що вже підтвердили в РФ є громадянином їхньої держави, до перемовин, які мають вагу держтаємниці?
- Мені видається, тут є дві проблеми, які наклалися одна на одну. Перша проблема полягає в тому, що президент та його оточення й досі живуть в парадигмі виборчої кампанії. Вони не займаються вирішенням глобальних та локальних проблем, а продовжують роздавати обіцянки, просувати прожекти, які за їхнім задумом, мають сподобатися людям. Досить чутливо реагуючи на соціологію, влада, замість того щоб приймати рішення, грається у популізм. До слова, навіть нещодавнє щорічне звернення президента до парламенту насправді було не грунтовно-змістовним спічем, а скоріше виступом на передвиборчому мітингу.
Друга проблема полягає в тому, що Володимир Зеленський, керуючи сьогодні державою, виходить від свого вчорашнього досвіду управління “кварталівцями” і обирає не професіоналів, а тих, хто, на його думку, добре зіграє ту чи іншу роль, як в його відомому серіалі. Цілком, до речі, можливо, що це відбувається на підсвідомому рівні.
- Очевидно, що звільнення Гогілашвілі, Мецгера та деяких інших персонажів сталося через суспільний резонанс. Як гадаєте, чи може публічність стати для чинної влади запобіжником від подальших “зашкварів”?
- Невпевнений. В ситуації, що виникла навколо Гогілашвілі у влади спрацював інстинкт самозбереження. До речі, не факт, що ініціатива стосовно звільнення скандального заступника міністра внутрішніх справ — це особиста ініціатива Зеленського. Річ у тім, що навколо президента є також група людей, які повсякчас прагнули послабити позиції пані Левченко, яка постійно знаходиться біля першої особи держави. Не виключаю, що історія із досить швидким звільненням Гогілашвілі — це результат внутрішньовидової боротьби всередині ОП за доступ до тіла.
- Винесемо наразі за дужки політичні нюанси і акцентуємо на глобальному. Отже, пан Гогілашвілі на своїй посаді мав доступ до обмеженої для широкого загалу інформації державного значення. Його дружина була присутньою на нарадах та перемовинах вищого рівня, де піднімалися питання національної безпеки. Де, на якому етапі відбувся збій? Чи проводилася СБУ відповідна службова перевірка перед призначенням цих людей...?
- Я думаю, що ніяка перевірка насправді не проводилася, все відбулося на рівні формальної галочки. В принципі, це не дивно, бо багато людей, які зараз знаходяться біля владного керма, не мислять такими категоріями, про які ви говорите. Можливо зараз вже певне розуміння й прийде. Чому? Тому що якщо правдою виявиться інформація, що дружина Гогілашвілі, секретарка президента Марія Левченко справді працює в ОП неофіційно і досі отримує зарплатню у “95 кварталі”, то це справжній капець і крижаний в інформаційному сенсі душ для влади, який має її привести трішки до тями.
- Казус, який виник з Гогілашвілі — далеко непоодинокий і зрозуміло, що сукупність подібних історій рано чи пізно неодмінно призведе до колапсу системи держуправдіння. На якому проміжку шляху до цього ми зараз перебуваємо?
- Цей колапс вже фактично настав, оскільки ми є свідками відсутності будь-яких планів, не кажу вже про стратегію розвитку країни. В мене особисто складається таке враження, що Офіс президента є генератором випадкових рішень і заяв. Власне, тому я вважаю, що колапс на найвищому рівні управління вже наступив, тоді як середній та нижчій “поверхи” влади трішки нівелюють негативні наслідки. Тобто, хто би і як не ставився до децентралізації, саме адекватні і професійні люди на місцях сьогодні, завдячуючи цій реформі, своїми рішеннями фактично вирівнюють кризову ситуацію в країні. Інакше кажучи, регіональна влада створює такий собі невеличкий пасок безпеки, який тримає країну, не дозволяючи їй остаточно впасти у прірву. Згадався принагідно одеський вислів, який дуже влучно характеризує ситуацію: “У тети Раи, конечно, был бардак, но в этом бардаке был свой порядок”.
- А що має і може послугувати серйозним і оперативним стимулом для "генерального прибирання"?
- Нічого. З цією владою, висловлюючись її ж термінологією, кіна вже не буде. Тому я вже останні щонайменше півроку не втомлююся повторювати: для того, аби ми могли рухатися далі без якихось потрясінь, потрібно йти на дочасні парламентські вибори. І на мою думку, сьогодні всі опоненти чинної правлячої команди мали б об’єднаними зусиллями змусити владу піти на цей крок, щоб ми еволюційно і мирно почали змінювати ситуацію в країні на краще.
Знаєте, сьогодні так звана монобільшість у Верховній Раді мені дуже нагадує хворого у візку, якого Єрмак (голова Офісу президента Андрій Єрмак — авт.) возить туди, куди йому вигідно. Це ж ганьба для парламентаризму як такого.
- Іронія- іронією, втім очевидно, що все набагато серйозніше в глобальному вимірі. Ну, ось як, скажіть, наші партнери по “нормандці” та іншим форматам мають розцінювати історію про те, що близькі до президента воюючої країни люди, носять у кишені паспорт громадянина держави-агресора...? Що з цим робити?
- Я думаю, що після так званого вагнергейту ніхто з наших іноземних партнерів нічим з нами вже не ділиться. Зверніть увагу на те, що на початках усі розмови про нарощування та концентрацію російських військ біля наших кордонів відбувалися між розвідками. Але коли вже стало очевидно, що українська влада не сприймає загрози на належному рівні, цю надважливу інформацію “злили” у західні ЗМІ. Це — найяскравіший приклад того, що з чинною українською владою вже ніхто не рахується.
Разом з тим, географічне положення нашої держави сприяє тому, що ми були і залишаємося одним із надчутливих геополітичних центрів для великих світових гравців. Відштовхуючись від цього, можна зробити висновок, що ми й надалі будемо в шорт-листі геополітичного порядку денного. Інша річ, що через недолугі дії нашої влади, великі гравці можуть забезпечити захист своїх інтересів за рахунок українських.
Читайте також: Звільнення Гогілашвілі - це добре, але до Зеленського є багато питань