Українські надра стають ареною геополітичного "дружнього" аутсорсингу, що відкриває перед Києвом вікно стратегічних можливостей. Про це пише Іван Ус, кандидат економічних наук, асоційований експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Ще десять років тому літій, галій чи неодим цікавили переважно геологів і технологів. Сьогодні вони стали предметом торговельних воєн, державних резервів і міждержавних угод. Для України, яка має помітні, хоч і недостатньо вивчені поклади, ця нова гонка водночас є шансом і серйозним випробуванням.
Як Китай перетворив критичну сировину на інструмент геоекономічного тиску
Сильна сторона Китаю полягає не стільки у видобутку, скільки в переробці. За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), частка Пекіна в рафінуванні рідкісноземельних металів знизилася з понад 90 % у 2023 році, але у 2025-му все ще становила 85 %. У звіті Global Critical Minerals Outlook 2026 агентство оцінило в 6,5 трлн дол. США щорічне виробництво за межами Китаю, яке опиниться під загрозою в разі повного застосування китайських експортних обмежень.
Обмеження накопичувалися поступово: з 2023 року запроваджено ліцензування експорту галію, германію та графіту, у квітні 2025-го – контроль над сімома рідкісноземельними елементами. Жовтневий пакет 2025 року з екстериторіальними нормами відкладено до листопада 2026-го, проте в червні Пекін обмежив експорт для 10 американських компаній, зокрема для MP Materials – флагмана американської програми диверсифікації. Наслідки відчула і Європа: ціни на окремі рідкісноземельні метали тут у рази перевищили китайські. Сировинна залежність остаточно стала важелем політичного тиску.
Чому ЄС і США перебудовують промислову політику навколо сировинної безпеки
Відповіддю Заходу стала зміна самої логіки торговельної та промислової політики. Європейський Акт про критичну сировину (Critical Raw Materials Act), що набув чинності у травні 2024 року, встановлює орієнтири до 2030 року: видобувати в ЄС щонайменше 10 % річного споживання стратегічної сировини, переробляти 40 %, отримувати 25 % з вторинної сировини та не залежати від однієї третьої країни більш ніж на 65 %. Стратегічні проєкти отримують прискорене погодження – до 27 місяців для видобутку і 15 місяців для переробки.
США діють ще рішучіше. У 2025 році Пентагон став акціонером MP Materials і гарантував мінімальну ціну на її продукцію, а в лютому 2026-го адміністрація запустила резерв Project Vault вартістю 12 млрд дол. США і почала переговори з союзниками про мінімальні ціни на критичні мінерали. Так утверджується логіка «дружнього» аутсорсингу (friend-shoring): ланцюги постачання вибудовують не з найдешевшим, а з найнадійнішим партнером.
Скільки критичної сировини насправді має Україна
На цьому тлі Україна виглядає привабливо. За оцінкою аналітичної служби Європарламенту, країна має поклади 25 із 34 видів сировини, які ЄС вважає критичними, – зокрема літію, титану, графіту, берилію та рідкісноземельних елементів. Ще 2021 року Київ і Брюссель уклали стратегічне партнерство у сфері сировини й акумуляторних ланцюгів.
Проте між геологією та економікою – велика відстань. За урядовими даними, близько 20 % мінеральних ресурсів і половина родовищ рідкісноземельних елементів перебувають під окупацією; окуповано й два з чотирьох літієвих родовищ. Більшість оцінок спираються на радянські розвідувальні дані, що не враховували рентабельність. Аналітики Carnegie наголошують на різниці між ресурсами і запасами: від розвідки до видобутку в середньому минає 16 років, з яких 12 іде на підтвердження комерційної придатності родовища.
Як угода зі США та конкурс на родовище Добра відкривають ринок надр
Перші практичні кроки вже зроблено. Угода про Американсько-український інвестиційний фонд відбудови, підписана 30 квітня 2025 року, передбачає спрямування до фонду половини нових рентних надходжень від надрокористування. Наприкінці 2025-го фонд оголосили повністю операційним з початковим капіталом 150 млн дол. США, а перша інвестиція у березні 2026 року дісталася не гірничій, а оборонно-технологічній компанії.
У січні 2026 року уряд уперше обрав переможця конкурсу на угоду про розподіл продукції щодо родовища, не пов'язаного з нафтою і газом, – літієвої ділянки Добра на Кіровоградщині. Консорціум TechMet і The Rock Holdings зобов'язався інвестувати щонайменше 179 млн дол. США, з яких 12 млн – на нову геологорозвідку та міжнародний аудит запасів. Угоду розраховано на 50 років, а половина державних надходжень від проєкту має спрямовуватися до спільного фонду.
Що потрібно Україні, щоб перейти від експорту концентратів до переробки
Ключове питання – чи залишиться Україна постачальником руди й концентратів, чи вбудується в ланцюг доданої вартості. Гідроксид літію, титанова губка, графітові аноди чи магнітні сплави коштують у рази дорожче за сировину і потрібні як європейським виробникам акумуляторів, так і оборонній промисловості, зокрема українській. Саме переробка, а не видобуток, є тим вузьким місцем, яке намагаються розширити ЄС і США, тож тут Україна може запропонувати партнерам найбільшу цінність.
Для цього потрібні щонайменше чотири умови. По-перше, прозорі конкурентні аукціони та угоди з відкритими умовами, які знімуть підозри в кулуарності. По-друге, гарантії та страхування воєнних ризиків за участі DFC, MIGA, ЄБРР і європейських інструментів: без них капіталомістка переробка не з'явиться. По-третє, гармонізація з екологічними стандартами ЄС, що відкриває доступ до статусу стратегічного проєкту та європейського ринку. По-четверте, справедливий розподіл вигод між державою, інвесторами та громадами, інакше місцевий опір загальмує проєкти.
Поки ЄС і США шукають альтернативи Китаю, Україна має вікно можливостей. Проте скористатися ним вдасться лише тоді, коли державна політика рахуватиме не тонни руди, а заводи, технології та робочі місця.