Швидке зняття санкцій з Росії без повноцінної мирної угоди не принесе миру, а лише дасть Кремлю паузу для відновлення сил і підготовки нової хвилі агресії проти України та Європи. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Сучасна російська стратегія – це стратегія довгого очікування, в якій будь-який період послаблення зовнішнього тиску використовується не для внутрішньої трансформації, а для відновлення ресурсів і планування чергової хвилі агресії. Саме тому дискусії про можливе швидке послаблення санкцій після гіпотетичного «припинення вогню» створюють критичні ризики для безпеки України та Європейського Союзу.
Російська Федерація неодноразово доводила, що розглядає перемир’я не як інструмент для пошуку миру, а як паузу для перегрупування. У цьому контексті санкційна політика Заходу стає одним із ключових важелів стримування, і необачне її згортання здатне перетворити будь-яку дипломатичну ініціативу на інструмент російської реваншистської політики.
Передчасне зняття санкцій відновить фінансові потоки, які напряму конвертуються у військовий ресурс
Російська економіка залишається воєнною економікою, де частка оборонного бюджету вже перевищує рівні часів СРСР наприкінці холодної війни. Будь-яке суттєве послаблення санкцій означає швидке зростання бюджетних доходів через збільшення експорту енергоресурсів, відновлення доступу до транспортної логістики, повернення банківських каналів і пожвавлення металургійного та машинобудівного секторів. У реальності це не «економічна стабілізація», а швидка мілітаризація.
Досвід демонструє, що російська оборонна промисловість уміє конвертувати будь-яке бюджетне послаблення в модернізацію озброєнь, закупівлю західних технологій через треті країни й розширення виробництва ракет, безпілотників та бронетехніки. Санкції не знищують російську економіку, але вони ефективно обмежують її військову складову. Відмова від цього інструменту означатиме повернення РФ до масштабного переозброєння у надзвичайно короткі строки.
Будь-яка «перерва» у санкціях дасть Росії можливість відновити критично важливі імпортні ланцюги
Росія продовжує отримувати технологічні компоненти для озброєнь через обхідні схеми, однак їх ціна і кількість істотно обмежені. Повноцінні санкції роблять імпорт мікроелектроніки, композитів, інструментальних станків, оптики та програмного забезпечення дорогим, ризиковим і фрагментованим. Якщо ж санкційний режим буде послаблено, Росія отримає шанс відновити системні ланцюги постачання через «дружні» країни без необхідності дотримуватися прихованих схем. У такому випадку масштаб і якість виробництва зброї зростуть у рази. Саме тому у низці мирних пропозицій, включно з планом Дмітрієва-Віткоффа, російська сторона наполягала на швидкому послабленні санкцій невдовзі після припинення вогню. Для Москви це не дипломатичний жест, а суто прагматичний механізм повернення доступу до критичних ресурсів.
Швидке зняття санкцій створює небезпечну ілюзію миру, яка не базується на реальних змінах поведінки РФ
План Дмітрієва-Віткоффа прямо передбачав сценарій, у якому санкції знімаються фактично відразу після зупинення бойових дій. Іншими словами, від України вимагалася капітуляційна модель, у якій Москва не змінює своїх стратегічних цілей, але отримує зручні умови для відновлення сил. Кремль наполягає на тому, що ключовим елементом «мирного процесу» має стати повернення до довоєнного стану торгівлі та фінансових операцій, тоді як питання безпеки України відсуваються на другий план. Це типовий російський підхід: формальне припинення вогню трактуються як припинення санкцій, а не як початок реальної деескалації.
Усе це означає, що передчасне розморожування активів, відновлення доступу до SWIFT, дозволи на постачання нафти та газу в Європу або послаблення експортних обмежень стануть фундаментом для нової агресії. Сучасна російська держава довела, що не здатна використовувати економічні можливості для стабільності — вона використовує їх для війни.
Відновлення російських доходів від енергетики без гарантій миру створює ризики вже для Європи
Будь-яке послаблення санкцій повертає Росії надходження від продажу нафти та газу. За умов відсутності реальних політичних гарантій це означає фактичне фінансування наступної стадії війни проти України або потенційно — проти європейських країн. Москва не приховує, що розглядає Балтію, Польщу та Молдову як зони довготривалого тиску, а відновлені обсяги енергетичних доходів можуть стати ресурсом для дестабілізації цих регіонів через гібридні операції, військові провокації або ракетний шантаж.
Сучасна Європа вже прийшла до усвідомлення того, що залежність від російської енергії є інструментом політичного шантажу. Швидке зняття санкцій поверне цей інструмент у руки Кремля у найбільш небезпечний момент — коли РФ ще не зазнала стратегічної поразки та намагається відновити свій вплив.
Росія трактує санкційні паузи як стратегічні перемоги, що стимулюють нову агресію
Найгірший сценарій — це передчасне зняття санкцій без повноцінної угоди, що містить юридично визначені гарантії безпеки України. У такому разі Кремль сприйме рішення Заходу як підтвердження успіху своєї тактики виснаження. Це означатиме лише одне: Москва використовуватиме кожен інструмент для пошуку нового моменту для атаки, переконана, що Захід знову піде на поступки. Історія російської політики — від Грузії 2008 року до Донбасу 2014-го — доводить, що будь-яка «пауза», не підкріплена силою та інституційним контролем, перетворюється на підготовку нового наступу.
Передчасне послаблення тиску — це стратегічна помилка, яка несе ризики для всього континенту
У реальності санкції сьогодні є частиною оборонної інфраструктури Заходу. Вони не є формою покарання — це інструмент стримування. Якщо Європа та США допустять послаблення без реального, юридично переплетеного миру, вони відкриють шлях до нової хвилі війни. Росія не змінить своїх цілей; вона лише отримає можливість повернути індустрію, накопичити резерви й знову спробувати переглянути кордони силою.
Проекти на кшталт плану Дмітрієва-Віткоффа демонструють: Москва використовує дипломатію не для миру, а для створення умов, у яких вона може продовжувати війну з вигідніших позицій. Саме тому швидке зняття санкцій без повноцінної угоди — не шлях до миру, а шлях до його зриву. Тільки стійка, багаторівнева та прив’язана до реальних гарантій санкційна політика може забезпечити, щоб війна не повернулася в Європу через кілька років знову — з новим масштабом і новою інтенсивністю.