Спроби Росії та її посіпак всередині країни представити російсько-українську війну на східному Донбасі як громадянський конфлікт і протистояння на фоні питання федералізації і не прийняття місцевим населенням результатів Революції Гідності постійно наштовхуються на незаперечні факти участі російських військових. Крім того, дуже важливим фактом було і залишається питання про терористичний характер таких організацій як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка».
Фактично нині, на сьомий рік війни, очевидно, що росіянами був створений терористичний злочинний анклав на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. І яскравий приклад цього – серія терактів в кінці 2014 – початку 2015 років в Харківській області.
Ціль - Харківщина
Ще з весни 2014 року російські куратори намагались розширити коло протистояння і на Харківську область. І навіть у квітні вже після того, як силами вінницького полку МВС «Ягуар» Харків був зачищений від проросійських бойовиків (а слід нагадати, що саме тут починалась «кар’єра» такого одіозного бойовика як Моторола) режим проведення антитерористичної операції поширювався на північні райони області. Аж до липня тут були зафіксовані випадки нападів диверсійних груп бойовиків на колони постачання ЗСУ.
Наступного разу війна прийшла на Харківщину восени 2014 року. Зараз мало хто про це згадує, але за дуже короткий термін в Харкові і Харківській області сталася серія з 29 терактів на об'єктах військової та транспортної інфраструктури та в громадських місцях. Так, 9 листопада 2014 року в харківському пабі «Стіна» (місце тусовки патріотично налаштованої молоді та волонтерів) стався вибух, в результаті якого постраждали 13 осіб. 19 січня 2015 року стався вибух біля будівлі Московського районного суду, в результаті якого постраждали 14 осіб. Однак аж до лютого 2015 року загиблих не було.
Повну відповідальність за ці теракти взяла на себе така собі підпільна терористична організація «Харківські партизани», пов'язана як з російськими спецслужбами, так і з окупаційною адміністрацією на непідконтрольних Києву територіях Донецької області. Саме на руках цих терористів і кров невинних жертв 22 лютого 2015 року.
Терористичний акт
Саме у неділю 22 лютого 2015 року в Харкові на річницю подій на Майдані патріотичні організації планували провести захід, який тримав назву «Марш Гідності». Учасники акції планували пройти колоною від Палацу спорту до площі Конституції, де повинна була відбутися панахида за всіма загиблими під час подій Євромайдану. І саме цей захід став ціллю для атаки проросійських терористів.
Під час збору учасників біля будівлі Харківського Палацу спорту о 13:10 бойовиками дистанційно була підірвана саморобна бомба на основі протипіхотної міни МОН-90 потужністю близько двох кілограмів тротилу, яка була додаткова підсилена уражаючими елементами.
Очевидці розповіли, що вибух стався в перших рядах колони і супроводжувався чорним димом.
«Ми стояли позаду. Почули сильний хлопок, люди спочатку почали розбігатися, а потім кинулися допомагати пораненим. Намагалися надати першу допомогу, хто яку міг», – розповідає учасниця ходи Маргарита.
В результаті теракту на місці загинули лідер харківського Євромайдану 52-річний Ігор Толмачов.
«Ми йшли і несподівано почули хлопок, люди почали падати. Ігор йшов прямо поруч зі мною. Коли він впав, ми намагалися привести його до тями, але безуспішно. Лікарі сказали, що Ігор помер миттєво: були пробиты груди і розірвана артерія», – розповідав у своєму інтерв'ю колега загиблого – Ігор Россоха, який дивом не постраждав.
Також загинув заступник начальника Первомайського РВВС підполковник міліції Вадим Рибальченко, який брав участь в міліцейському супроводі масової акції. Ще близько 10 осіб було поранено, у тому числі, кілька підлітків і п'ять співробітників міліції.
На наступний день, 23 лютого, від поранень помер 15-річний юнак Данило Дідик.
На ходу Данило пішов зі своїм однокласником, у того теж поранення в області паху. Вони часто бували на мітингах, активно висловлювали громадянську позицію.
А вранці 24 лютого померла ще одна людина – 18-річний студент Микола Мельничук.
Кількість жертв могла бути значно більшою, якби в момент вибуху по дорозі не проїжджала автівка «Газель», яка прийняла на себе частину осколків.
Після теракту секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов оголосив в Харкові вищий рівень терористичної загрози і оголосив про початок проведення антитерористичної операції в місті.
За фактом вибуху прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 258 КК України «Терористичний акт». Незабаром після здійснення теракту радник глави СБУ Маркіян Лубківський повідомив, що були затримані особи, підозрювані в причетності до організації теракту.
Після теракту
Вже 26 лютого 2015 року голова РНБО Олександр Турчинов повідомив про затримання п'ятьох підозрюваних у причетності до теракту. За його словами, серед затриманих є «як організатор злочину, так і безпосередні виконавці теракту», також було вилучено зброю та боєприпаси: пластит, детонатори та гранати. Відповідно до інформації СБУ, деякі з терористів проходили підготовку на території Російської Федерації і координували свої дії безпосередньо з представниками «Міністерства державної безпеки Донецької Народної Республіки». За даними силовиків, чоловіків завербували російські спецслужби, вони проходили підготовку в Бєлгороді, а за вчинення теракту повинні були отримати $10 тис.
28 грудня 2019 року Фрунзенський районний суд Харкова визнав винними в організації вибуху трьох громадян України - Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького і Сергія Башликова, засудивши їх до довічного ув'язнення із конфіскацією майна. Однак у зв'язку із «винятковими обставинами» запобіжний захід для засуджених змінений на «особисте зобов'язання» і на наступний день вони були передані росіянам в рамках великого обміну ув'язненими і полоненими. Тобто терористи, на руках яких кров, нині спокійно живуть або на окупованій території або в Росії…
Меморіалізація
Посмертно загиблі активіст Ігор Толмачов і міліціонер Вадим Рибальченко були нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
22 лютого 2016 року в Харкові на проспекті Петра Григоренка поблизу місця скоєння теракту був відкритий пам'ятний знак загиблим, який і досі є таким собі жупелом для всіх антиукраїнських сил.
Так, буквально через п’ять днів 21-літній нетверезий чоловік намагався звалити пам'ятник, розкидав покладені поруч квіти та обмалював зображення державного прапору.
Він був затриманий і провадження щодо нього було скеровано до суду. Однак у суді він своєї провини не визнав і фактично судді почали затягування процесу. В результаті вирок таки винесли, але тільки в березні 2019 року, коли сплив трирічний термін давності притягнення до кримінальної відповідальності, таким чином звільнивши його від будь якої відповідальності. Мало того, ті ж самі судді залишили без розгляду позови про моральну та матеріальну компенсації. На жаль, це реалії нашої судової системи, яка не була реформована після Майдану і нині просто насичена про-російськими елементами, які чекають реваншу, або приходу «руського міру»…