Візит путіна до Китаю 19-20 травня 2026 року виглядав тріумфально: червона доріжка, почесна варта, 47-сторінкова декларація про багатополярний світ і близько 40 підписаних документів. Російські кореспонденти показували валізи, напхані паперами. Але якщо відкласти церемоніал, картина інша: головну економічну мету – газову угоду – Москва так і не закрила. Цей пояснювач розбирає результати переговорів путіна і Сі по суті: що реально підписали, що лишилося порожніми обіцянками і що з цього випливає для України.
Що підписали путін і Сі під час візиту до Китаю?
Центральний документ – спільна декларація «Про становлення багатополярного світу і нового типу міжнародних відносин». За даними The Moscow Times, це 47-сторінкова заява, у якій сторони засуджують «розширення військових блоків», «гібридні» та «проксі-війни» і фактично критикують США за прагнення до глобальної гегемонії. Сі назвав російсько-китайські відносини «моделлю» для великих держав, путін пообіцяв «розширювати співпрацю».
Окрім декларації, лідери підписали близько 40 документів – від торгівлі та освіти до ядерної безпеки, а також продовжили дію договору про добросусідство 2001 року. Сторони назвали відносини такими, що сягнули «безпрецедентно високого рівня». Це сьома поспіль щорічна зустріч лідерів від початку повномасштабної війни – Росія, ізольована санкціями Заходу, дедалі більше тримається за Пекін.
Чому 40 документів – це менше, ніж здається
Ключове питання – не скільки паперів підписано, а що вони змінюють. Відповідь: майже нічого. Більшість із цих 40 документів – це меморандуми про взаєморозуміння. Тобто заяви на кшталт «ми розуміємо вашу позицію» та «ми зацікавлені у співпраці». Юридичної сили контракту вони не мають і самі по собі не приносять ані інвестицій, ані технологій.
На це звертають увагу аналітики. Так, експерт Берлінського центру Карнеґі Тимур Умаров у коментарях наголошує, що такі візити переоцінюють: вони не трансформують відносини, а лише фіксують їхній стан. Реальна вага візиту – символічна: Пекін публічно показав, що Москва досі серед його найближчих партнерів. Але саме слово «союзник» Китай принципово не вживає – про це нижче.
Головний провал візиту: чому «Сила Сибіру-2» знову застрягла
Найбільше Москва хотіла домовитися про газопровід «Сила Сибіру-2» – проєкт на 50 млрд кубометрів газу щороку з Ямалу через Монголію до Китаю. Після втрати європейського ринку (експорт «Газпрому» торік упав майже наполовину) це питання виживання російської газової галузі. Меморандум сторони підписали ще у вересні 2025-го, але переговори застрягли.
Не зрушили вони і цього разу. Як повідомляє Al Jazeera, сторони заявили лише про «розуміння» щодо маршруту, але ціну, фінансування і терміни не узгодили. Камінь спотикання – ціна: Пекін домагається рівня близько 12-13 центів за кубометр, тобто майже як для внутрішнього російського ринку. Москва хоче вдвічі дорожче. Підсумок: путін поїхав із Пекіна без головної угоди, по яку приїхав. Це й ілюструє, у чий бік схиляється «партнерство».
Тут і криється відповідь, чому Китай – «партнер», а не «союзник». Союзницькі зобовʼязання змусили б Пекін відповідати за чужі авантюри й діяти проти власних інтересів. Натомість гнучке «партнерство» дозволяє Китаю купувати дешеву російську нафту й газ, не беручи на себе жодної відповідальності за війну Росії проти України.
До чого тут Трамп та Іран
Візит путіна стався буквально через кілька днів після візиту до Пекіна Дональда Трампа – і це не випадковість, яку Китай уміло обернув на свою користь. За тиждень Сі прийняв двох лідерів, кожен з яких загруз у власній війні. На тлі того, що саміт Трампа і Сі завершився без великих угод, Пекін постав «відповідальним» центром світової політики, куди їдуть усі.
Контекст підсилює війна США проти Ірану, через яку фактично заблокована Ормузька протока – критичний маршрут для китайського імпорту нафти й газу. Саме тому Пекіну теоретично цікавий сухопутний російський газ. Але навіть гострий енергетичний момент не змусив Сі переплатити – що ще раз показує, хто диктує умови.
Що візит путіна до Китаю означає для України
Перше і головне: розраховувати на тиск Пекіна на Москву щодо завершення війни не варто. Аналітики, опитані Reuters, прямо називають це нереалістичним – Китаю не потрібне ані приниження Росії, ані політична нестабільність у сусідній ядерній державі. У спільній заяві сторони традиційно згадали про потребу усунути «першопричини української кризи» – це формулювання дзеркалить російську риторику.
Друге: символічний момент візиту підкреслила сама Україна. Напередодні, 16-17 травня, ЗСУ завдали одного з наймасштабніших ударів по Московському регіону від початку вторгнення – як нагадування, що «велич» у Пекіні не скасовує реальності на фронті. Водночас за даними УНІАН, МЗС Китаю поспішило спростувати повідомлення Financial Times про те, що Сі нібито сказав Трампу, що путін «пошкодує» про війну, назвавши це «чистою вигадкою». Така обережність – теж сигнал: Пекін уникає будь-яких слів, які можна трактувати як критику Москви.
Підсумок для українського читача простий. Візит дав путіну потрібну картинку для внутрішньої аудиторії, але не дав ні грошей за газ, ні гарантій, ні зміни позиції Китаю. Москва дедалі сильніше привʼязується до Пекіна на умовах Пекіна – і це довгострокова вразливість, а не сила.
Ігор Петренко – політолог, доктор політичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру «Обʼєднана Україна».