У середині жовтня Міжнародний валютний фонд заявив про необхідність коригування курсу гривні як умови подальшого фінансування України. Формально йдеться про технічне рішення — вирівнювання обмінного курсу з ринковими показниками. Фактично - про перевірку меж фінансового суверенітету держави.
Контроль над валютою є базовим елементом економічної незалежності. Курс гривні визначає ступінь автономії Національного банку у прийнятті рішень. Коли цей механізм переходить у сферу зовнішніх консультацій, національна монетарна політика втрачає суб’єктність. Вимога девальвації у такому контексті стає політичним сигналом, що держава може самостійно управляти бюджетом, але не ціною власних грошей.
Девальваційний тиск оголює глибше явище - кризу довіри до офіційного грошового простору. У ситуації, коли вартість валюти визначається зовнішніми інституціями, бізнес і громадяни шукають альтернативні механізми обігу. Виникає не лише ухилення від податків, а формування паралельної системи економічної стабільності - тіньової економіки, що функціонує на власних правилах.
За оцінками податкової служби, її обсяг може сягати 1–1,3 трлн гривень. Це не стільки показник втрат бюджету, скільки симптом внутрішньої політичної автономії. Тіньовий сектор компенсує те, чого не дає офіційна система: передбачуваність, швидкість, довіру до обміну. У ньому готівка виступає засобом збереження контролю над власними ресурсами.
Така структура є своєрідною відповіддю на зовнішній монетарний нагляд. Якщо держава не може гарантувати стабільність гривні без узгодження з кредиторами, суспільство створює власну зону довіри — поза банківською і фіскальною системами. У цьому сенсі тіньова економіка — не лише проблема обліку, а форма внутрішнього саморегулювання, що виникає в умовах делегованого суверенітету.
Девальвація гривні та розширення тіньового сектору — дві сторони одного процесу. Обидва явища вказують на те, що українська економіка існує між двома системами координат: зовнішнім контролем і внутрішньою автономією. Питання полягає вже не в тому, скільки коштує гривня, а хто має право визначати її вартість — міжнародна фінансова архітектура чи сама держава.
Фіскальний нагляд: автоматизація знімає політичну підзвітність влади
Після валютних коливань і втрати довіри до державної грошової політики Україна переходить у нову фазу управління - адміністративну цифровізацію фіскального простору. Запуск системи Tax Gap і реформування податкового моніторингу означають зміну самої природи контролю. Тобто фіскальний нагляд стає не юридичною, а технічною категорією: дані замінюють припущення, поведінковий аналіз - слідчі дії.
Ця трансформація створює нову форму конкуренції між людською системою рішень і автоматизованим наглядом. У традиційній бюрократії влада належала чиновнику, який міг втрутитися, відкласти, домовитися. У цифровій - тому, хто володіє кодом. Алгоритм стає носієм фіскальної влади, а його власник — фактичним регулятором економічної поведінки. Це і є суть нового фіскального фронту: боротьба не за надходження, а за інтерпретацію даних.
Паралельно формується нова ієрархія прозорості. Те, що ще вчора розглядалося як інструмент боротьби з корупцією, сьогодні буде ставати елементом зовнішнього моніторингу. У межах співпраці з міжнародними донорами держава поступово переходить від політичної до аналітичної підзвітності: важливо не пояснювати рішення, а узгоджувати алгоритм, який їх формує. Так виникає феномен постсуверенного адміністрування - коли владні повноваження формально зберігаються, але їхня логіка визначається поза межами політичного процесу.
Водночас приватний сектор демонструє власну стратегію адаптації до цієї зміни. Прикладом може бути компанія «Мономах» - виробник із 34-річною історією, який зумів зберегти виробництво після окупації, забезпечити колектив і відновити експорт без офшорних схем. Її модель демонструє, що внутрішня фіскальна стійкість можлива без зовнішніх протоколів контролю: прозорість може бути не результатом примусу, а наслідком організаційної довіри. Саме такі кейси показують, що реформа потребує соціальної бази довіри, без якої будь-який алгоритм залишиться інструментом зовнішнього нагляду.
Українська податкова реформа тим самим набуває подвійного змісту. З одного боку, це спроба відновити довіру до державного обліку після періоду хаотичної готівкової економіки. З іншого — формування нової вертикалі влади, де суверенітет буде поступатися місцем сервісу. Держава отримує можливість бачити все, але не завжди розуміє, кому належать ці очі.
Тому головне питання фіскального фронту полягає не в тому, скільки податків буде зібрано, а хто контролює механізм їх обліку. Якщо алгоритм створює порядок без політичної відповідальності, то прозорість перетворюється на форму підлеглості. І саме від цього балансу — між даними й довірою, між контролем і автономією — залежить, чи зможе Україна зберегти фінансовий суверенітет у цифрову епоху.
Податкова інтеграція: зовнішні донори кодують межі фіскального суверенітету
Фіскальна модернізація України має подвійний вимір. Усередині країни вона подається як крок до ефективності та боротьби з тіньовим сектором. Зовні - як частина інтеграції у глобальну систему фінансового нагляду. МВФ, Європейський Союз, Світовий банк не лише надають кредити чи гранти, а формують інституційну архітектуру контролю: стандарти звітності, алгоритми прозорості, цифрові інтерфейси моніторингу. У цій логіці фінансова допомога перетворюється на інструмент управління, а реформи — на механізм підпорядкування загальним правилам гри.
Така інтеграція не є прямою формою залежності, але вона поступово обмежує сферу політичної автономії. Якщо курс гривні, фіскальні дані та податкова аналітика узгоджуються з міжнародними донорами, держава фактично входить у режим спільного адміністрування. Замість колишньої моделі політичного суверенітету формується режим технічного суверенітету, у межах якого уряд може ухвалювати рішення лише в заданих параметрах міжнародного фінансування.
Тіньова економіка в цьому контексті набуває нового значення. Вона залишається неформальним, але внутрішнім полем самостійності. Поки офіційна економіка вбудовується в зовнішні стандарти обліку, тіньовий сектор зберігає локальну гнучкість і здатність до самоорганізації. Його існування показує, що проблема не лише в ухиленні від податків, а в нестачі політичної довіри до самої логіки контролю.
Головна дилема полягає в тому, що прозорість, яку фінансують зовнішні партнери, зміцнює фінансову систему, але послаблює її політичну суб’єктність. Залежність від зовнішнього фінансування й технічної експертизи перетворює економічну інтеграцію на делегування частини суверенних повноважень. Це не конфлікт між Україною і Заходом, а внутрішній конфлікт між управлінням і самостійністю.
Податковий суверенітет стає фінальним критерієм державності. Той, хто визначає правила обліку, контролює межі дозволеного. Якщо алгоритм, створений зовнішнім партнером, встановлює, що вважати прозорим, держава втрачає право на власне тлумачення легальності. У цьому сенсі боротьба з тінню — не антикорупційна кампанія, а тест на політичну зрілість: чи здатна держава створити власний механізм довіри, який не потребує зовнішнього нагляду.
Україна стоїть на межі між двома логіками — інтегрованим контролем і внутрішнім порядком. Вибір між ними визначить не лише фінансову стабільність, а й форму майбутньої державності. Суверенітет у ХХІ столітті більше не вимірюється територією чи армією — він визначається тим, хто володіє кодом, що рахує гроші.
Олександр Колесніченко