У студії «Апостроф ТВ» поспілкувалися з музикантом, лідеркою групи «Телері» Лесею Рой. Поговорили про війну, музичні вподобання бійців та необхідність підтримувати військових. Повна версія інтерв'ю у відео-версії.
Леся Рой, 39 років, музикант. Народилася 17 липня 1980 року в Чорноморську, колишній Іллічівськ, Одеської області. Мати викладала в музичній школі гру на фортепіано, сопілці та гітарі. Батько — кобзар. Закінчила музичну школу по класах сопілки і скрипки, Переяслав-Хмельницький педагогічний університет за спеціальністю «вчитель початкових класів і музики». 1998 року створила гурт «Телері». Викладає в музичній школі на Оболоні. З початку бойових дій на Донбасі їздить на передову з концертами для військових, дітей у притулках.
Для військових я співала ще у 90-х роках. Коли людина служить вона не може розпоряджатися своїм часом. Вона виривається з життя і почувається дещо ізольованою. Вона не може сходити на концерт. Військових потрібно підтримувати не тільки під час війни. Для когось ще розвага, а для когось — необхідність, що дозволяє переключитись.
Почалась наша діяльності з громадської позиції, коли у часи Януковича хапали активістів. Нас запросили на мітинги. До того часу, я ніколи не цікавилась політикою.
Ми ще у 80-х роках несли українську культуру у Криму, співали колядки. Мій батько був кобзар, тож я підтримую музичні традиції сім'ї. У сім'ї були або військові, або музиканти, а у мені теми поєднались.
Ми потрапили у зону АТО у червні 2015 року. Потім коли звільнили Слов’янськ, Краматорск ми робили виступи для військових у частинах, на площах міста. Скільки б не було тих, кому це потрібно, все одно потрібно виступати.
Також ми проводили музичні майстер-класи для дітей у зоні АТО. У Києві я викладаю у музичній школі і до одної учениці приїхав брат з Краматорська, який прийшов на урок. Коли хлопчик прийшов, він упізнав мене. Виявилось, наш виступ його надихнув займатись музикою. Буває що кинеш у воду камінчик і кола розходяться аж за тисячі кілометрів.
Військові ті самі діти. У кожній людині живе дитина. І музика діє на підсвідомість своїм ритмом. У військових дуже стресова ситуація в умовах обмеженого простору і часу. Постійні проблеми на фронті та за ним. Людина закривається у таку собі мушлю. Виманити її можна чимось гарним чи чимось смішним.
Колись знайома волонтерська організація похвалилась що пошили для кожного члена команди камуфляжну форму для виступів. Серед військових багато жінок, які стали бойовими товаришами. Спитайте військових чи хочуть вони бачити «товаріща-женщіну» чи гарно вдягнуту тендітну дівчинку у сукні та з зачіскою, яку вона бідна з Києва довезла. Я насварилась на команду і більше тієї форми не бачила.
Наш гурт не має свого транспорту. Їздимо з іншими волонтерами й організаціями. У 2015−2016 роках їздила за власні кошти.
Військові дуже рідко просять зіграти не з нашого репертуару. Я завжди намагаюсь витягти бійців на сцену. Ми показуємо, що артист — це не щось захмарне. Дорослі виходять на сцену і грають для товаришів. Колись зустріли гурт, який грав на сільських весіллях. Ми віддали інструменти та вони вжарили програму хвилин на 15. Це мотивує бійців.
Маю хобі — збираю різномовні пісні. Коли зустрічаєш на фронті грека, молдованина, поляка, грузина чи азербайджанця і співаєш їхньою рідною мовою — вони в приємному шоці. Повертаю бійцям частинку батьківщини.
