Блогер Татуся Бо про «ленінопад»
Коли в 2013-му упав Лєнін у Києві, то Круподеринському Лєніну одбили носа і сховали на всякий случай його довбешку в клубі.
Коли мєстні поняли, шо кроваві правосєки за Лєніна не спалять село, то мєстний умєлєц прифрахтував Іллічу шнобеля, покрасив йому табло золотою краскою і якось незамєтно причепили його на причинне місце перед клубом, куди малолєтки бігають ригать, як понапиваються.
А потом внєзапно прийшла декомунізація. Вулиця Леніна стала Центральною, Котовського — Лісовою.
А лисий х. й свєркав золотом і дальше перед клубом.
Мєстні власті в особі мого родича послали вчителів і поштарку проводить референдум. І от вони такі, «А Вєра Василівна, а скажіть нам, ви ж не протів, шо Ленін стоїть».
А мать моя ж ідеологічно підкована, каже: «Та к лихій годиняці нада тому одороблу голову по самий фундамент ампутірувать. Нашо він тут нужен. Шо це в села історії нема, шо має в центрі оте стоять? Хай Крупорушку в честь засновників поставлять, чи пам’ятник тій панні, шо школу і лікарню побудувала. Так і записуй. Категорично за його знесення. Дописуй, знести і шоб сліду не осталось».
Опитувачка дивилась на мать мою круглими комсомольськими глазами і ждала, коли земля розверзнеться чи небеса.
Мабуть, думала «іменем капеесес, заклинаю вас святі угодніки Карл і Фрідріх, подайте знак мені. Будь гатов! Всігда гатов!»
І така задкує. І дрожащім голосом каже, «Знаєте шо, Вєра Василівна, я такого не ожидала. Все село за Лєніна, а ви протів. Шо він вам поганого зробив?»
Але в неї, видать, на обличчі усе відтворилося. Бо опитувачка скочила на вєлік і поторохтала в даль без отвєта.
А лисий золотістий х. й, да простить мене фалічний символ родючості, стояв все літо і грустно дивився на клуб.
На днях я прочитала, шо в Україні знято останнього Лєніна. Тому щиро здивувалася і попросила мать проскочить на развєдку чи розпитать агентурну сєть.
Але шось мені підказує, шо стоїть той золотістий Ілліч і досі, бо десь темної ноченьки сидить вічний піонер і мозолястою правицею гортає «Ленінськими шляхами». Де на обкладинці видно бридкі потьоки, і то не сльози.
Оригінал тут
