Єдність Заходу для політичного керівництва України завжди була на кшталт аксіоми у зовнішній політиці. А для українців західні країни — втіленням демократії, добробуту, стабільності, що засновані на спільних цінностях, історії і стратегічних інтересах. Порушення єдності Заходу створює низку незручних питань: від здатності НАТО стримувати воєнні загрози до збереження антиросійських санкцій. Якщо стратегічні інтереси Сполучених Штатів та Європейського союзу матимуть розбіжності, то Україна опиняється перед дуже незручним і складним вибором: кого шукати у союзники. Тим паче не досить зручним стає такий вибір з огляду на те, що Росія перетворилася на систему загроз не лише для нашої країни, а й світової безпеки.
Консолідований Захід завжди був потрібен Україні як цивілізаційний орієнтир, поле гравітації та противага російському впливу. В умовах, коли позаблоковість і мультиполярність виявилися неспроможними для збереження міжнародної безпеки, а Росія перетворилася на системну загрозу, для України співробітництво чи навіть інтеграція із Заходом стають безальтернативними, а декларації про вступ до НАТО та ЄС набувають практичного змісту. В цьому контексті міжнародні події останніх місяців, які виявили розбіжності у відносинах між Сполученими Штатами та Євросоюзом, набувають додаткового значення.
Логіка виникнення розбіжностей
Різке розходження позицій США та ЄС щодо угоди про ядерну програму Ірану, перенесення американського посольства в Ізраїлі до Єрусалиму, а також перспективи торговельної війни між США та ЄС є продовженням подій минулих років. У березні 2017 року американський президент Дональд Трамп під час європейського туру з відвідуванням саміту НАТО у Брюселі прочитав європейським союзникам лекцію про те, як слід дбати про безпеку. Приголомшена промовою Трампа канцлер Німеччини Ангела Меркель відповіла у непритаманний їй різкий спосіб, що часи, коли Європа та США могли повною мірою покладатися один на одного, минули.
У березні вже цього року Трамп оголосив про запровадження мита на імпорт сталі та алюмінію, відклавши введення в дію цього рішення щодо ЄС до 1 червня. Такий крок може стати початком конфлікту між двома найбільшими економіками світу, обсяги торгівлі між якими сягнула $ 1,1 трлн. Взаємозалежність між ними ілюструють обсягами продажів американських компаній, афілійованих в Європі, з одного боку, та європейських компаній, афілійованих у США — з іншого, а це — $ 5,5 трлн.
Якщо американці введуть мита, а європейці відповідатимуть симетрично (запровадження «дзеркальних» мит на американські товари, поки що на одяг, апельсиновий сік, мотоцикли, але список може бути розширено), то наслідки будуть набагато негативнішими, ніж від краху проекту Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (TTIP). Саме його президент Обама та канцлер Меркель так і не встигли втілити у життя. Причому наслідки не лише для торговельно-економічної, а й політичної співпраці між трансатлантичними союзниками.
Різниця поглядів на міжнародну безпеку
Дедалі очевиднішими стають відмінності позицій Адміністрації Трампа і лідерів ЄС у питаннях міжнародної безпеки. Так, європейці критично відреагували на перенесення американського посольства до Єрусалиму. На їхню думку, цей крок порушує рівновагу та перспективи врегулювання близькосхідного конфлікту.
Ще більш потенційно небезпечною є ситуація з «ядерною угодою» з Іраном. Різку критику Трампа цієї угоди не сприйняли європейські партнери. А вихід США із багатосторонньої угоди стосовно ядерної програми Ірану поставила європейських партнерів у дуже незручне становище, адже тепер Тегеран може висувати їм непрості умови, якщо ті бажають залишити її в силі. Поведінку Трампа стосовно Ірану можна розцінювати як перекладання проблеми з американських плечей на європейські. Це створює ризики не лише на Близькому Сході, а й для зберігання режиму нерозповсюдження ядерної зброї.
Розбіжності європейців та американців стають дедалі звичнішими у відносинах між США та ЄС.
Проте наскільки вони можуть заглибитися? Для України це питання має практичне значення, бо воно стосується підтримки Заходу у протистоянні з Росією, а саме: готовність НАТО стримувати її військову агресію та збереження антиросійських санкцій.
Для нас гарною новиною є те, що військовий Альянс країн Заходу залишається таким самим ефективним, яким був навіть за умов погіршення трансатлантичних відносин.
Щодо санкцій проти Росії, то зберегти єдиний фронт буде складніше. Найгірше для Києва те, що стратегія «дружимо із Заходом проти Росії» працюватиме дедалі гірше.
НАТО потрібен усім
Незважаючи на поглиблення протиріч по окремих питаннях, трансатлантичний альянс зберігає спільні стратегічні інтереси. Співвідношення сил у світі швидко змінюється. За 15−20 років Китай та Індія відіграватимуть більш ключові ролі, а Євросоюз муситиме боротися за збереження свого місця у клубі великих держав.
Історична єдність робить Америку та Європу природними союзниками, а тривалий період мирного і конструктивного співробітництва створює залізобетонні підстави довіряти один одному.
НАТО як втілення цієї довіри теж вигідний усім. Для Європи НАТО залишається найкращим для зміцнення власної безпеки. США, скільки б не йшлося про тягар витрат на світову безпеку, теж отримують від НАТО більше, ніж витрачають. Прагматичні інтереси забезпечать подальше функціонування як НАТО, так й інших міждержавних утворень між країнами Заходу.
Щоправда, для України приєднатися до них буде нелегко.
Захід стає тонкішою справою
Майбутнє антиросійських санкцій виглядає примарним. Посилення суперечок між Євросоюзом та Сполученими Штатами створює підстави для перегляду зовнішньополітичних пріоритетів та спокушає перетворити питання санкцій на предмет торгів з інших питань.
Позиція Америки у питанні санкцій консолідованіша і послідовніша, ніж Європи. Отже, країни ЄС, які більше постраждають від введення Штатами мит на європейський імпорт, можуть посилити риторику про послаблення режиму санкцій проти Росії або взагалі відмінити його. Для України небезпека внаслідок тарифної війни між США та ЄС як раз і є в тому, що європейці, намагаючись компенсувати економічні втрати, забажають повернутися до глибшої співпраці з Росією.
Цивілізаційного розколу Заходу і тим більш — руйнування його ключових інститутів не відбудеться. Навіть у Кремлі, незважаючи на риторику спікерів ток-шоу на російському телебаченні, також, навряд чи всерйоз про це мріють. Проте тимчасове загострення протиріч і розбіжності між Вашингтоном і Брюсселем з важливих для України питань є цілком вірогідним. За цих умов Київ має виробити тонший підхід до західного вектора зовнішньої політики.
