Сергій Жадан презентував у Києві новий роман під назвою «Інтернат». Книга вже отримала відзнаку на львівському Форумі видавців у номінації «Сучасна українська проза». Там її відмітили завдяки художньому переосмисленню подій на Донбасі.
Realist послухав письменника і розповідає про те, що Сергій Жадан хотів сказати «Інтернатом».
Вечір. Будень. Київський Будинок кіно переповнений людьми різного віку. В залі на всіх не вистачає місць, тому хтось стоїть біля стіни, а хтось сидить просто на підлозі.
На сцену виходить письменник Сергій Жадан. Щоб усім було зручно, він пропонує бажаючим розміститися на сцені, поруч із собою. Коли фактично весь простір біля Сергія заповнюється його читачами, він починає презентацію своєї нової книги.
Жадан говорить про книгу не так багато. Каже, що краще зачитає з неї уривок, а після, заохочений реакцією слухачів, декламує нові вірші.
Допис, поширений Serhiy Zhadan (@serhiy_zhadan) Вер 26, 2017 о 1:58 PDT
Що треба знати читачеві
Історія роману «Інтернат» відбувається практично протягом трьох зимових днів 2015 року. В ній немає реальних назв населених пунктів, але український читач, що стежив за подіями на сході країни, впізнає Дебальцеве.
У центрі сюжету неоднозначний герой, якого навіть сам автор розуміє не до кінця. А деякі моменти роману, як свідчить письменник, він бачив особисто, тому вважав за потрібне зафіксувати.
Дехто з читачів, що вже ознайомилися з книгою, бачать Донбас як інтернат, знаходячи в цьому яскравий образ безбатьківщини. Сам Жадан зазначає, що в книзі він намагався сказати про всіх нас, а Донбас саме опинився у фокусі уваги.
Жадан про книгу «Інтернат»
Для мене це особлива книга. Вона вирізняється поміж моїх романів своєю темою. Я бачу, що реакція на книгу дуже різна, і це прекрасно. Головне, що немає людей, які взагалі на неї не реагують, прочитавши.
Людина, яка стежила за ходом війни, впізнає (в «Інтернаті». — R) Дебальцеве, впізнає ті дні, коли українська армія виходила з міста, а туди заходили сепаратисти, оточуючи його.
Автор про зміст роману
У нас є головний герой. Його звуть Паша, він учитель, який викладає українську мову в одній невеличкій школі на Донеччині. Паша доволі аполітична особа, він слабко розуміє, що відбувається навколо, і робить вигляд, що його війна не стосується. Він намагається просто не звертати на неї увагу.
Але виходить так, що війна сама звертає на нього увагу — вона «приходить в його дім». Місто беруть в оточення, фактично лінія фронту проходить через ту станцію, на якій живе Паша.
І стається так, що Паші потрібно перетнути цю лінію фронту, щоб забрати свого племінника – 13-річного Сашка.
Та й Паші стає дедалі важче й важче. Хочеться сісти й відпочити. Щоб нікого не бачити. Щоб нічого не чути. Щоб забути всі ці звуки й запахи. Забути вокзал, забути автобус, розбиту дорогу, місячні пейзажі за вікном, нещасних подорожніх, що бредуть січневими полями, чорний простріляний наскрізь ліс, темні будинки, налякані голоси, вікна, за якими немає жодного життя, перехрестя, за кожним з яких на тебе може чекати смерть.
І все це сидить у ньому, як свинець — важко й холодно, тягне його на дно, робить неповоротким і вразливим.
(уривок з книги «Інтернат»)
Після презентації письменника довго не відпускають — він підписує книги. Дивно спостерігати за тим, як тема війни стає популярною. Але Жадану вдалося зробити найважливіше — знову привернути увагу до того, що багатьом «набридло» бачити в стрічках новин. Тому, як каже сам Сергій, цю книгу слід почитати тим, хто особисто ніколи не бував на сході.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як українська дитяча книга про толерантність спровокувала агресію.
