З 24 грудня у Донецьку вкотре чекали на війну. Одні кричали, що ось-ось Україна почне наступ на маленькі горді "республіки", інші мовчки плювали услід панікерам. Після прес-конференції Путіна ясності не побільшало: начебто щось сказав про напад, а начебто й ні. І тільки сніг, який то танув, то замерзав, що випав у Донецьку, був однозначний: яка війна, коли кучугури по коліно, дороги не чищені і Новий рік через тиждень? Щоденні пострілушки на околицях, звичайно, навіть сніг скасувати не в змозі, але уявити наступ у таких умовах донеччани взагалі не змогли. Хоча багато чого бачили за останні вісім років.
Читайте також: Прес-конференція Путіна: історична амнезія з агресивною патиною "совка"
Мило як!
Місто намагається жити звичайним передноворічним життям, але виходить так собі. Ніяка мішура і ялинка на площі Леніна (до речі, розкритикована городянами за убогість) не змогли прикрити непривабливу картину аж ніяк не процвітаючої "столиці республіки". Ніякими ліхтарями не прикрити розриті з літа комунікації, мобільний зв'язок (як місцевий, так і український), що постійно глючить, і стрибаючий інтернет, громадський транспорт, що розвалюється на ходу, розчищені тільки в центрі дороги і похмурий настрій донеччан. Коронавірус? Начебто десь є, але поки не до нього, тим більше, що медики сказали, що захворюваність у місті пішла на спад. Гаразд, після новорічних свят надолужать…
Поки з усіх щілин трубили про наступ України, про майбутню фільтрацію населення (ага, тобто з переможцем уже було визначено?), про тисячі смертей та масову втечу російськомовних, замість копання окопів та будівництва фортифікаційних споруд, що було б логічно, "влада" … скасували комендантську годину у дні новорічних свят.
" Це дуже мило! – у розмові з власкором Realist.online хвалить ініціативу мешканка Донецька Валентина Лапінос. – Вони такі переконані, що саме в ці дні ЗСУ не почнуть наступ, як нас тут із телевізора переконували! І з боку ЗСУ дуже мило: вони ніколи нічого не роблять у комендантську годину і в моменти скупчення людей, а тільки засилають диверсантів з іграшковими гранатами на пустирі. Знову ж таки, це якщо вірити телевізору про диверсантів... "
Ура, процвітання!
Вірити давно вже не вірять, здається, ні в що і нікому. Раз у раз підраховують: ось уже три роки як ось-ось запускають поїзд Донецьк – Москва, вісім – як приєднуються до Росії, щороку – як заводи та шахти відновлюють роботу та починають відвантажувати продукцію, населенню підвищують зарплати та пенсії, опускають ціни, відкривають банки, до регіону заходять міжнародні торгові мережі, а дипломи випускників "ЛДНР" визнаються у всіх країнах світу.
Всю цю локшину вже важко прожовують навіть пропагандисти на зарплаті. Погодьтеся, важко розповідати про процвітання "республіки", коли, наприклад, з Росії (а точніше – з гуманітарного фонду співака Миколи Расторгуєва) до Донецька надійшли пара списаних автобусів, з яких один зламався вже другого дня… Коли після сюжету на ТБ про парк снігоприбиральної техніки (природно, "переданої з РФ") та бравурних промов місцевих управителів, мовляв "до снігопаду готові!" - сніг чистять самі громадяни, якщо їм не пощастило жити на бульварі Пушкіна чи центральній вулиці Артема. Важко говорити про воскресіння підприємств, якщо звідти масово йде персонал, і знайти електрика в депо чи слюсаря на завод раптом стає страшною проблемою. Дивно, що люди не хочуть працювати 40 годин на тиждень аж за 20 000 рублів (7400 грн, ого!), а чомусь хочуть працювати або на підконтрольній частині України або в Росії за зарплату в 2-2,5 рази більше. А то й у три-чотири – набір донецьких шахтарів на шахти Якутії продовжується.
Читайте також: Віджали і вбили: як квітучий Донецьк перетворили на похмуре злиденне гетто
Все довкола вбиває
Новорічні казки про визнання дипломів та атестатів, будівництво нових будинків, про ремонт доріг, мостів та палаців молоді, про вакцинацію, зрештою – все це має сенсу не більше, ніж ватяна кулька на ялинковій гілці, що імітує сніжок. Закінчується черговий рік імітації держави. Мішка з подарунками, як і раніше, не вийшло, лист Дідові Морозу пішов на село іншому дідусеві.
Ми як і раніше сидимо в концтаборі, з якого випускають не всіх. Нас колють вакцинами, за якими досі немає визначеності – що це взагалі таке? Ми боїмося купувати ліки в аптеках – відчуття, що нам постійно підсовують товчену крейду. Нам пропонують купувати продукти, виготовлені невідомо де й незрозуміло з чого, ми за ці роки пальмової олії з'їли більше, ніж за минуле життя. У ніч на 1 січня ми радітимемо одному – що цей рік закінчився", - каже власкору Realist.online викладач однієї з центральних шкіл Донецька Наталія.
Вона нещодавно повернулася з підконтрольної території України – вклеювала фото до українського паспорта з досягнення 45 років. Поїздка через Росію тривала 30 годин і коштувала їй 6000 грн в обидва боки.
Коли приїхала додому – дізналася, що цього ж дня на трасі розбився мікроавтобус, де з Москви люди їхали додому до Донецька. Перший раз, коли донеччани гинуть під час поїздки Росією. То на блокпостах помирали, не витримували, тепер коронавірус та перевізники вбивають людей… Це просто нестерпно, це якась пекельна лотерея. Як і все навколо нас ”, - підсумовує Наталя.
Шампанське в Донецьку, звичайно, вип'ють під бій курантів. І опівночі, і о першій ночі – через різницю в часі, коли Новий рік настане і на підконтрольній частині України. Звісно, загадають бажання, але… Але щось здається, що й наступного року мало що зміниться у житті людей, які залишилися на окупованих територіях. Чи все-таки лист Діду Морозу знайде свого адресата?
Читайте також: Настільки не жарт, що страшно: у Донецьку запропонували заборонити "жити минулим"
