31 грудня 2024 року для нинішньої російської політичної системи еліт виповнюється ювілей державного правління - 25 років станової путінської автократії в країні, що склала тісну підтримку вузької еліти, сформованої з вихідців із кдб, близького оточення друзів-колег російського президента путіна, з якими в молодості сумісно проходили службу в НДР та співзасновники дачного кооперативу “Озеро” в Санкт-Петербурзі.
Враховуючи прикладні досвіди минулого автократичного режиму за підтримки наближених мілітарних груп впливу, де за середніми показниками тотожна система протрималась приблизно 15 років та враховуючи різні біографічні дані представників путінської еліти (кдбісти, науковці, бізнесмени) - спільного у цих осіб для корпоративного керування рос. державою не могло й бути. Втім, як продемонструвала практика, не дивлячись на різносторонні позиції у відстоюванні власних інтересів та керуванні державними важелями впливу заради досягнення успіху - оточення путіна зберегло домінуюче панування в політичній системі, забезпечивши збереження цієї монополії в руках їхнього господаря протягом чверті століття.
Насправді, якщо взяти до уваги історичні приклади для порівняння діяльності структури фсб, як провідного “флагмана” в управлінні росією, ототожнюючи її із зарубіжом минулого, можемо згадати:
- Комітет громадського порятунку у революційній Франції з 1793–1794, що діяв репресивно, придушувавши будь-які прояви опозиційних рухів та контролюючі важливі сфери управління в країні.
- Таємна поліція Наполеона Бонапарта (1799–1814), яка діяла у забезпеченні стабільності режиму через придушення опозиції.
- Міністерство державної безпеки НДР (Штазі з 1950 – по 1990)
- Остромадська поліція в Іспанії під час режиму Франсіско Франко (1939–1975), що активно перешкоджала політичним опонентам, із застосуванням насильства та страху для контролю над населенням та активно через інструмент пропаганди дегуманізувала своїх внутрішніх та зовнішній ворогів.
На сьогодні нинішня путінська система (з 2000), не дивлячись на власне непохитне становище, та стикнувшись протягом довготривалого періоду часу із внутрішніми і зовнішніми викликами, більшість з яких вище представництво за власної волі самостійно спричинили через особисті конспірологічні та ірреалістичні погляди, геополітичні амбіції, зухвалість та закомплексованість. Тим не менш, дана владна архітектура зберегла фасад влади, хоч й ті зміни, що вплинули доволі імпульсивно на важелі впливу кремля для їх подальшого звеличення та укріплення: стратегічна поразка у війні в Україні, останні події в Сирії, втрата контролю в Азербайджані, вихід Вірменії з ОДКБ, поступова ослаблення впливу в середньоазіатських країнах, внутрішні нестабільні процеси, пов’язані з економікою та подіях на Курщині, заворушення на Кавказі - дають нам чітко усвідомлювати про вихід даної державної ієрархії на рівень стагнації, що може в подальшому перейти до уповільненого занепаду структури КДБ.
Незважаючи на це, все ж, варто розглянути основні чинники, які відіграли ключову роль у збереженні режиму та панування його главаря за такий довготривалий період часу, коли паралельно з цим у світі відбулись кардинальні ідеологічні трансформації: зміна чотирьох президентів в США та Франції, сім прем'єр-міністрів у Великобританії, два канцлери в Німеччині та один очільник Китайської Народної Республіки.
Отже,
1. Централізація влади та зміцнення своїх повноважень, що дозволило ухвалювати рішення без перешкод і оптимально придушувати опозицію через юридичні та медійні механізми. Зокрема мова йде про внесення змін до російської конституції: збільшення терміну повноважень та анулювання попередніх та вибудова лояльного парламенту з метою уникнення стримувань і противаг.
2. Адміністративний контроль через "керовану демократію" над виборчими процесами на президентських выборах та на регіональному рівні - відповідно й допуск до них сприятливих кандидатур для забезпечення народної підтримки та підтримки з боку тамтешніх еліт в пріоритетних регіонах для збереження чинної системи.
3. Використання репресивного апарату для зміцнення своїх позицій та нейтралізації будь-яких загроз для режиму.
Фото: Економічні новини
Рада безпеки (М. Патрушев 2008-2024р.р.), що відіграє ключову роль у збереженні путінського режиму, забезпечуючи його внутрішню стабільність і стратегічне планування, оскільки його діяльність зосереджена на забезпеченні національної безпеки, координуючі дії силових структур, контролі над внутрішньою ситуацією в країні та стратегічному плануванні в умовах міжнародної ізоляції.
Діяльність ФСБ (М. Патрушев з 1999-по 2008; О. Бортніков з 2008р.) як основний інструмент для репресій, ліквідації опозиційних активістів та нейтралізації будь-яких загроз для режиму.
Росгвардія (В. Золотов з 2016р.), що забезпечує придушення акції протестів та підтримку забезпечення існування чинної системи в рф, таким чином виступаючи ключовим елементом для стабільності російского авторитаритаризму.
Служба зовнішньої розвідки (С. Наришкін з 2016р.) відповідає за забезпечення агентурної діяльності та дій опозиційно налаштованих до кремля сил, збори секретної інформації за кордоном, проведення операцій з дезінформації та кібератак.
Головне розвідувальне управління (ГРУ), яка спеціалізується на військових операціях, зокрема направлена на підтримку внутрішньої безпеки і впливу на міжнародну політичну ситуацію, в тому числі забезпечуючи військову допомогу для стабільності режимів, лояльних до Кремля.
4. Олігархічний клан, представники якого намагаються забезпечувати фінансову стабільність режиму через контроль над стратегічними галузями економіки, чия лояльність, як продемонстрував досвід, купується доступом до державних контрактів і захистом бізнесу від конкуренції. Зокрема доступ олігархату до великих державних контрактів в регіонах - дає їм фінансову підтримку та політичну лояльність від центру, які у свою чергу відіграють роль у зміцненні політичної стабільності на регіональному рівні.
Фото: THE INSIDER
5. Технократичний штат: виконавці політичної волі
Фактично представники даного класу відіграють ключову роль у забезпеченні реалізації політики режиму та адаптації до змін як у внутрішній, так і зовнішній ситуаціях. Особливо це проявилось у чітких діях деяких посадовців за цей довгий період, зокрема на перших порах повномасштабної агресії рф проти України, продемонструвавши свій досвід по зміцненню зміцнення валюти, мінімізуючи економічні ризики для держави в умовах санкційних введень. Проте, згодом стало очевидним, що ніщо не триває вічно, і державні сектори відчули на собі вплив обмежень, які суттєво скоротили доходи від основних джерел прибутку.
6. Оборонний комплекс
Важливо зазначити ще про один із ключових стовпів підтримки нинішнього режиму в рф - оборонно-промисловий комплекс (ВПК), який виконує важливі функції у забезпеченні військової потужності, що дозволяє Кремлю реалізовувати свою агресивну зовнішню політику, забезпечувати репресивний контроль всередині країни та підтримувати легітимність вищої еліти через “мілітаристське піднесення”.
Зокрема спроби активної модернізації збройних сил, із використанням ВПК для постачання сучасної зброї, бронетехніки, авіації, систем ППО, артилерії, ракетних комплексів та експорт можливого запасу виготовленої зброї як джерело доходів, особливо в країни “третього світу” для посіяння “хаосу” в регіоні, таким чином створюючи штучні проблеми для представників Західної коаліції - напряму говорить нам наскільки ключову роль відіграє для підтримки нинішньої системи оборонний комплекс.
Одну із ключових координацій замовлень ВПК в країні здійснює перш за все корпорація "Ростех", яка об'єднує понад 800 підприємств, відіграючи центральну роль у розробці, виробництві та постачанні озброєнь і високотехнологічних товарів для військових і цивільних потреб.
Ключовою фігурою російської оборонно-промислової системи, яка очолює дану корпорацію виступає довірена особа Путіна та давній його співробітник по службі в КДБ у 80-і р.р. - Сергій Чемезов, який у свою чергу має значний вплив у російській політичній системі, забезпечуючи пріоритетне фінансування оборонного комплексу, активно сприяючи ухваленню законів, які захищають інтереси "Ростеху" та пов’язаних галузей, враховуючи його роль у фінансуванні державних проєктів, що допомагають Кремлю підтримувати соціально-економічну стабільність.
7. Монополія на інформацію
В даному випадку мова йде про тотальний контроль Кремля над абсолютно усіма засобами масової інформації, при цьому жорстко обмежуючи діяльність незалежних ЗМІ, які зазвичай мають виготовляти і надавати виключно ту продукцію, що підтримує політику системи, схвалює її рішення і відповідно засуджує, налаштованих проти центру, опозиційних сил. Зокрема вміло маніпулюючи свідомістю російських громадян про “західні загрози”, “повторення життя як в 90-і” та використовуючи фейкові новини для викривлення інформації, подаючи таким чином як вигідно режиму - за 25 років, ключові пропагандиські шоу, тв-канали, інтернет-ЗМІ та соціальні мережі поступово вплинули на світобачення російського населення, нав’язуючи їм про необхідність підтримки чинної влади, адже альтернативи для майбутнього їх батьківщини не існує, що врешті посилило контроль над суспільством і міжнародною аудиторією.
“Неодворянство”
Тож як бачимо, за час роботи путіна в КДБ і подальшого кар'єрного зростання до президентського рівня, паралельно з цим російський диктатор привів у своє оточення величезну кількість колишніх чекістів — своїх колег по службі. За період його президентства співробітники спецслужб проникли в найрізноманітніші сфери: уряд, парламент, ВПК, промисловість, церкву та ряд інших секторів. І навряд чи можна знайти хоча б певний сегмент, який би не був під наглядом чекістів. Здавалось б, що таке репресивне державне управління контролює абсолютно всі рухи в державному тілі. Однак важливо пам'ятати, що лише на мить режим виглядає монолітним — самі ж співробітники спецслужб оберігають його, оскільки вважають його вразливим, навіть надто. Що вже казати про участь правої путінської руки — Ніколая Патрушева, який доклав багато зусиль для збереження чинної системи, частиною якої він і є, одночасно намагаючись посилити її, з огляду його ключової ролі у відповідальності за зовнішній вплив РФ у країнах "третього світу", де сфера безпеки та єдності по суті нестабільна, а діючий політичний режим на місцях крихкий через методи управління і бажання терористів силоміць утримати владу.
Однак не слід забувати, що хоч й тривалість диктаторського правління може становити від 10 до 30 років, на практиці багато диктаторів стикаються з серйозними викликами в подальшу фазу свого правління, що або призводить до їх падіння з Олімпу, або до трансформаційних заходів самої політичної ситуації. Що не стане винятком для оточення путіна, незважаючи на прикладені зусилля технократів і силовиків підтримувати стабільний курс правління в росії, який або розділить долю режиму Башара Асада, в якого, здавалось-но, зміцніла система з роками, насправді обвалились буквально за декілька днів, немов "картковий будиночок", або ж йтиме класичним шляхом совєтського союзу, що відійшов у минуле.
Микита Носік, асоційований експерт аналітичного центру «Обʼєднана Україна»
