Союзники здатні закупити нафту, але вже не мають необхідних заводів для її переробки на військове пальне. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Оборонні видатки Європейського Союзу зростають одинадцятий рік поспіль і торік сягнули чотирьохсот вісімнадцяти мільярдів євро, а цьогорічний прогноз становить чотириста п'ятдесят чотири мільярди, тобто 2,4 відсотка валового внутрішнього продукту. Водночас переробні потужності Європи, Британії, Туреччини, України та Швейцарії впали з сімнадцяти з половиною мільйонів барелів на добу у 2009 році до чотирнадцяти і чотирьох десятих мільйона. Континент нарощує армії швидше, ніж здатність виробляти для них пальне. Урядам довелося згадати, що нафтопереробка належить до оборонної інфраструктури.
Переозброєння підняло попит саме на традиційне пальне
Армії досі працюють на вуглеводнях. Літаки, танки, фрегати й військова логістика споживають величезні обсяги гасу та дизелю, і дослідники Гаазького центру стратегічних досліджень оцінюють, що наявні альтернативні види пального здатні покрити менш ніж 20 відсотків потреби військової авіації під час конфлікту та від 23 до 29 відсотків потреби в дизелі.
Дрони, штучний інтелект і високоточна зброя не змінюють цієї арифметики, бо саме вони потребують логістики, яка возить боєприпаси й паливо. Керівник компанії VARO Preem Дев Саньял, чиї заводи постачають десяту частину дорожнього пального Європи, прямо пов'язує нинішнє пожвавлення галузі з оборонними планами урядів. За його словами, роки дрібних закриттів лишили регіон небезпечно залежним від імпортного пального, і цей вимір довго випадав із кліматичної дискусії.
Втрата потужностей накопичувалася півтора десятиліття. Від 2009 року в Європі закрилися близько тридцяти п'яти нафтопереробних заводів, що дало скорочення потужностей приблизно на 20 відсотків, і тепер континент виробляє лише близько 70 відсотків власного дизелю. Лише у 2025 році вибуло понад триста сімдесят тисяч барелів на добу, зокрема завод Shell у Весселінгу в Німеччині та Grangemouth у Шотландії.
Галузь закривалася за комерційною логікою, бо старі установки ставали збитковими, а попит змінювався. Відновити ці потужності за один бюджетний цикл неможливо. Будівництво нового заводу займає роки й вимагає впевненості в попиті на десятиліття вперед, якої інвестори не мають.
Резерви тримають у вигляді нафти, а вразливе місце це дизель
Проблема загострюється тим, як влаштовані європейські резерви. Більшість стратегічних запасів зберігається у вигляді сирої нафти, тоді як дефіцит виникає саме з дизелем і авіаційним гасом. Барель у соляній каверні не заправить вантажівку чи літак, доки його не переробить завод із вільною потужністю, а вільної потужності в Європі майже немає.
Експерт брюссельського центру Bruegel Бен Маквільямс наголошує, що аварійні запаси не замінюють власної переробки, а здатність Союзу переробляти нафту має значну стратегічну вагу. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте двадцять п'ятого вересня попередив, що скорочення європейських переробних потужностей може стати серйозною вразливістю для Альянсу, якщо велика війна різко підніме попит на дизель. Велика війна, за його оцінкою, підніме попит не лише на дизель, а й на інші види палива для авіації та бронетехніки, і розрив між цією потребою та наявними потужностями доведеться закривати попри будь-які торговельні суперечки.
Восени це перестало бути теоретичною дискусією. Вашингтон натиснув на Францію та Німеччину, вимагаючи розкрити аварійні запаси дизелю під загрозою втрати американських поставок, і цей важіль спрацював, бо США забезпечили приблизно половину європейського імпорту дизелю в серпні.
Війна навколо Ірану перекрила Ормузьку протоку й пошкодила іранські заводи, після чого маржа європейської переробки піднялася до найвищих рівнів цього століття. Європейська комісія змушена була повернутися до теми нафтопереробки як частини енергетичної безпеки, хоча роками розглядала її через призму кліматичної політики. Галузеві асоціації при цьому наполягають, що дискусія про переробку стосується майбутньої стійкості Союзу, а не захисту застарілих активів.
Українська війна показала, скільки пального з'їдає сучасна армія
Український досвід додав до цієї картини найпереконливіший аргумент. Українські далекобійні дрони за цей рік вивели з ладу близько чверті російських переробних потужностей, знизивши їхній вихід приблизно з п'яти з половиною до трьох з половиною мільйонів барелів на добу, після чого Москва заборонила експорт дизелю й запровадила нормування пального по регіонах.
Нафтопереробка одночасно стала військовою ціллю й військовою необхідністю. Країна з величезним видобутком нафти опинилася в паливній кризі саме тому, що не змогла захистити заводи. Європа має протилежну проблему того самого походження, бо здатна купити сиру нафту майже за будь-яких обставин, проте не має де її переробити у потрібних обсягах.
Висновок для Європи виглядає доволі конкретно. Уряди дедалі частіше розглядають збереження стратегічно важливих заводів як питання оборони, тримають більші запаси готових нафтопродуктів, як це робить Франція, і рахують військовий попит окремим рядком. Міжнародна асоціація повітряного транспорту при цьому попереджає, що за дефіциту дизелю переробники зміщують випуск із гасу на дизель, бо він дорожчий, тож авіація страждає наступною.
Переозброєння без переробки залишається планом, який працює до першого серйозного перебою в постачанні. Чотириста п'ятдесят чотири мільярди євро оборонних видатків не компенсують трьох мільйонів барелів втраченої добової потужності.
