Удар по одеському порту через тижні перетворюється на дорожчий хліб у Каїрі. Про це пише Богдан Попов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політичний аналітик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Через атаки на чорноморські порти та зернову інфраструктуру ф'ючерси на пшеницю в Чикаго з початку липня зросли більш ніж на сімнадцять відсотків. Раніше цю залежність вдавалося приховувати за працюючим коридором, а тепер вона знову проступила у відкритому вигляді. Це не абстрактна біржова статистика, адже за нею стоїть цілком конкретний ланцюг, у якому удар по терміналу в Одесі чи Новоросійську за кілька тижнів перетворюється на дорожчий хліб у Каїрі або Джакарті.
Війна вкотре показує, наскільки глобальна продовольча безпека залежить від вузького морського коридору між Україною, Росією та Туреччиною. Причому цей зв'язок працює швидко й майже без винятків, бо продовольчий ринок реагує на ризик задовго до того, як зерна реально бракуватиме.
Ринок відреагував на удари по портах підвищенням цін
Механізм цього подорожчання простий. Взаємні удари по портах і суднах закрили частину зернових терміналів і змусили відкласти або скасувати десятки завантажень у розпал експортного сезону. Загальні відвантаження з Чорного моря наприкінці липня впали більш ніж на сорок відсотків порівняно з торішніми, і це при тому, що на Росію та Україну припадає близько третини світової торгівлі пшеницею.
Ринок миттєво заклав у ціну ризик, а фізичні ціни зросли також в Аргентині, Австралії та США, куди покупці кинулися шукати заміну. Найдорожче обходиться навіть не сама відсутність зерна, а невизначеність, бо трейдери змушені закладати в ціну ризик того, що судно просто не зможе вийти з порту.
Найвразливішим виявився Єгипет. Найбільший у світі імпортер пшениці в першій половині року отримував понад вісімдесят два відсотки імпортної пшениці саме з України та Росії, і для країни, де субсидований хліб є основою соціальної стабільності, така залежність критична. Не випадково Зеленський обговорював загрозу для продовольчого постачання особисто з президентом Абдель Фаттахом ас-Сісі.
Каїр частково підстрахувався, закупивши рекордні обсяги власного зерна, а кращі дощі покращили врожай у Марокко й Тунісі, проте це лише пом'якшує удар, а не знімає його. Для країн із високою часткою витрат на їжу в бюджеті домогосподарств навіть помірне подорожчання пшениці швидко перетворюється на політичну проблему.
Єгипет і Азія залежать від вузького морського коридору
Азія опинилася в схожому становищі. Тамтешні переробники законтрактували від двох до двох із половиною мільйонів тонн чорноморської пшениці на липень і вересень, що становить від тридцяти до п'ятдесяти відсотків їхнього імпортного попиту, але тепер побоюються, що частина суден просто не прийде вчасно. Як зауважив один із трейдерів, вантажі мали початися з середини серпня, проте багато суден не змогли зайти під завантаження.
Заміна ж коштує помітно дорожче, адже австралійська пшениця пропонується приблизно по триста п'ятнадцять доларів за тонну проти двохсот шістдесяти чи двохсот вісімдесяти за чорноморську. Різниця в кілька десятків доларів на тонні для великого імпортера означає додаткові мільйони витрат, які врешті лягають або на державний бюджет, або на кінцевого споживача.
Ситуацію ускладнює те, що криза наклалася на посуху. За оцінками американського міністерства сільського господарства, сукупне виробництво семи найбільших експортерів у новому маркетинговому році скоротиться приблизно на одинадцять відсотків, а їхній експорт на сім, причому американське виробництво впаде на чверть через тривалу засуху на південних рівнинах.
Тобто світовий ринок втрачає обсяги одразу з двох боків, воєнного й кліматичного. У такій ситуації навіть невелике порушення постачання дає непропорційно сильний ціновий ефект. Резервів, які раніше згладжували такі коливання, цього разу помітно менше, тож ринок втратив звичну подушку безпеки.
Продовольча безпека світу тримається на одному морі
Розмах ударів пояснює нервовість ринку. Лише за липень Україна зафіксувала тридцять п'ять атак на судна в портах, двадцять дві в морі й шістдесят сім на портові споруди, а до цього додалися українські удари по російських терміналах у Новоросійську. Фактично розвалилася неформальна домовленість, що донедавна вберігала зернові судна й термінали обох країн від атак і дозволяла їм утримувати великий аграрний експорт.
Тепер ця остання підпора зникла, і ринок втратив звичну впевненість у тому, що зерно з регіону все одно якось вивезуть. Саме зникнення цієї мовчазної домовленості, а не окремий удар, і стало головною причиною нинішнього стрибка котирувань.
Це той випадок, коли українська історія стає глобальною без прямого фокусу на фронті. Ідеться не про лінію зіткнення, а про ціну хліба в країнах, які до війни не мають жодного стосунку, і саме через це вона стає зрозумілою мільйонам людей від Північної Африки до Південно-Східної Азії.
Продовольча безпека десятків держав тримається на кількох портах і одному морському коридорі, який щодня перебуває під ударами. Поки цей коридор небезпечний, будь-яка нова атака здатна відлунити подорожчанням у супермаркетах на іншому кінці світу. І цей зв'язок нікуди не зникне, доки триває війна. Тому морська безпека в Чорному морі є питанням не лише українського експорту, а й соціальної стабільності в країнах, де хліб залишається основою щоденного раціону.
