Післявоєнне відновлення України готується не як просте відтворення зруйнованого, а як шанс побудувати сучасну, стійку економіку. Про це пише Данило Єршов, політолог, молодший експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Масштаб очікувааних робіт вражає: за оцінкою Світового банку, станом на кінець 2024 року відбудова коштуватиме близько 524 мільярдів доларів упродовж десятиліття — майже втричі більше за річний ВВП країни. Концепція Circular Recovery — застосування принципів циркулярної економіки (економіки замкненого циклу) до відбудови інфраструктури, житла та промисловості — стає одним із ключових підходів. Вона спирається на Зелену угоду Європейського Союзу (European Green Deal), що ставить за мету кліматичну нейтральність Європи до 2050 року та зменшення залежності від первинних ресурсів.
Пояснимо просто. Лінійна економіка працює за принципом «взяти ресурс — використати — викинути». Циркулярна, навпаки, прагне якнайдовше утримувати матеріали в обігу — через повторне використання, ремонт, переробку та дизайн, що від початку передбачає відновлення. В Україні, де війна створила гігантські обсяги руйнувань, цей підхід перетворює проблему на ресурс. Прямі збитки будівлям та інфраструктурі сягнули близько 176 мільярдів доларів уже до кінця 2024 року, а завали перетворилися на одну з головних перешкод для відбудови та повернення людей. Лише на розчищення цих завалів Світовий банк закладає майже 13 мільярдів доларів — і саме тут циркулярність дає шанс не викидати, а повертати матеріали в обіг, наближаючи країну до європейського ринку та вимог майбутнього членства в ЄС.
Як економіка замкненого циклу перетворює руїни на ресурс для відбудови
Циркулярний підхід означає, що кожен зруйнований будинок, міст чи завод розглядають не лише як втрату, а як потенційне джерело вторинної сировини. Замість вивозити мільйони тонн бетону, цегли й металу на звалища, матеріали сортують, очищають і повертають у будівництво. Це зменшує потребу в первинних ресурсах, знижує викиди парникових газів і створює робочі місця в переробці.
В основі — принцип «дизайну для переробки»: річ проєктують так, щоб її частини легко розібрати й використати знову. Європейська Комісія ще у своєму Плані дій щодо циркулярної економіки закріпила цей перехід як один зі стовпів Зеленої угоди, а Україна офіційно зобов’язалася відбудовуватися за зеленими, низьковуглецевими та безвідходними принципами, узгодженими зі стандартами ЄС.
Практичним рушієм став запущений 2025 року регіональний проєкт EU4Green Recovery East із внеском ЄС у 21,3 мільйона євро на 2025–2028 роки. Він охоплює всі країни Східного партнерства (Вірменію, Азербайджан, Грузію, Молдову та Україну), а провідну роль у циркулярному компоненті відіграє агенція ООН з промислового розвитку UNIDO. В Україні перші пріоритетні ланцюги вартості для «озеленення» — це харчова галузь, будівлі та споруди, а також текстиль.
Для України це не лише екологічний, а й економічний вибір. Циркулярні підприємства легше входять у європейські ланцюги постачання й отримують доступ до зеленого фінансування. Водночас вони уникають майбутніх витрат за механізмом вуглецевого коригування на кордоні (CBAM) — простими словами, це запроваджений ЄС митний збір на «брудні» імпортні товари: сталь, цемент, добрива, алюміній. З 2026 року він діє повноцінно, а для тих, хто не доводить свій реальний вуглецевий слід, «націнка» за замовчуванням щороку зростає — 10% у 2026-му, 20% у 2027-му й 30% від 2028-го. Українські експортери сталі й цементу — серед тих, кого CBAM зачепить найдужче, тож декарбонізація відбудови стає прямим питанням конкурентоспроможності.
Переробка руйнувань і енергоефективність уже працюють на практиці
Це вже не теорія. За час повномасштабної війни Програма розвитку ООН (UNDP) допомогла розчистити 1 мільйон тонн завалів — за вагою це як три хмарочоси Empire State Building. Роботи охопили 26 громад у восьми областях (Чернігівській, Дніпропетровській, Харківській, Херсонській, Київській, Миколаївській, Сумській і Запорізькій), відкрили доступ до понад 200 локацій і дали змогу почати відбудову на понад 1600 об’єктах — від шкіл і лікарень до заводів. До робіт залучили понад 400 місцевих працівників, а небезпечні матеріали на кшталт азбесту відсортовували окремо.
Масштаб ресурсу колосальний. За дослідженням UNDP, профінансованим Японією, станом на вересень 2025 року на підконтрольних Україні територіях лише зі зруйнованого житла утворилося близько 17,2 мільйона тонн відходів; 11,7 мільйона тонн ще належить розчистити й переробити, і до 70% із них (близько 8,2 мільйона тонн) можна повторно використати. Автори навіть перелічили 50 будівельних продуктів — від цементу до готових бетонних виробів, — які реально виготовляти з переробленої сировини.
Це класична циркулярність: відходи одного процесу стають ресурсом для іншого, а локальний перероблений щебінь зменшує потребу відкривати нові кар’єри й скорочує логістику. Це вже відбувається на місцях: у прифронтовому селі Руська Лозова на Харківщині, що кілька місяців 2022 року було під окупацією, місцева підприємиця почала перетворювати уламки зруйнованих будинків на матеріали для відбудови.
Наступний крок — перетворити поодинокі приклади на повноцінний ринок: до 2028 року дослідники пропонують вибудувати регуляторну базу, ухвалити стандарти для вторинної сировини, інвестувати в переробну інфраструктуру, залучити приватний сектор і запровадити «зелені» держзакупівлі, а співпраця з Японією триватиме новим циклом у 2027–2029 роках.
Паралельно розвивається енергоефективність. Нові й відновлені будівлі проєктують за мінімальними стандартами енергоспоживання, з тепловими насосами, сонячними панелями та сучасними матеріалами. Європейський інвестиційний банк разом із німецькими та іншими партнерами фінансує проєкти, які роблять громади не лише відбудованими, а й енергонезалежнішими; у публічному секторі впроваджують енергоменеджмент, а програми для малого бізнесу стимулюють інвестиції в зелені технології.
Ефект уже відчутний: нижчі рахунки за енергію, менші викиди й попит на українські інновації в будматеріалах. Головне — уникнути пастки лінійної відбудови, коли зруйноване просто відтворюють у старому вигляді, закріплюючи неефективність на десятиліття.
Зелене фінансування ЄС і США робить Україну привабливою для інвесторів
Інвестиційна привабливість Circular Recovery тримається на кількох опорах. Перша — чітке політичне зобов’язання узгоджувати відбудову зі стандартами Зеленої угоди, що відкриває доступ до європейських інструментів: Ukraine Facility на 50 мільярдів євро на 2024–2027 роки (33 мільярди позик і 17 мільярдів грантів), програм Європейського інвестиційного банку, зелених облігацій і змішаного фінансування (blended finance — поєднання державних і приватних грошей для зниження ризику).
Лише за гарантійним і грантовим напрямом цього інструменту ЄС станом на початок 2026 року вже законтрактував близько 8,5 мільярда євро, щоб залучити приватні інвестиції у відбудову. Друга опора — сам масштаб руйнувань, що створює величезний ринок для зелених технологій і дає інвесторам шанс увійти на нього на ранній стадії.
ЄС уже мобілізує ресурси через гранти, пільгові кредити та гарантії. Німеччина додає фінансування через International Climate Initiative, Норвегія — через фонд Nefco, а американські інвестори виявляють інтерес до проєктів, що поєднують відбудову з декарбонізацією, критичними матеріалами та сталими ланцюгами постачання.
Довіру підвищують і цифрові інструменти: цифрові паспорти продуктів, блокчейн для відстеження походження матеріалів та штучний інтелект для управління ресурсами. Коли кожна тонна переробленого бетону чи встановлена сонячна панель має прозору історію, ризики зменшуються — а Україна перетворюється на полігон для тестування таких рішень у великому масштабі.
Водночас успіх залежить від передбачуваності правил, подолання корупційних ризиків і швидкого впровадження стандартів. Інвестори готові вкладати в проєкти з вимірюваним екологічним і соціальним ефектом і довгостроковою віддачею — але лише там, де правила гри стабільні. Це не інвестиційна порада, а опис умов, які самі учасники ринку називають вирішальними.
Досвід Німеччини, Японії та Скандинавії формує українську модель
Україні не потрібно винаходити велосипед — можна адаптувати найкраще. Німеччина 4 грудня 2024 року ухвалила Національну стратегію циркулярної економіки (NKWS), яка ставить за мету вдвічі скоротити споживання первинної сировини на людину до 2045 року та подвоїти частку вторинних матеріалів до 2030-го. Її інструменти — від вимог до «дизайну для переробки» до стимулів для вторинної сировини — Україна може переймати напряму. Японський досвід поводження з відходами після стихійних лих виявився особливо корисним для українських пілотів із переробки руйнувань, і саме Японія фінансує ключові дослідження UNDP.
Нідерланди десятиліттями розвивають циркулярне будівництво й водночас допомагають українським експортерам готуватися до вимог CBAM. Скандинавські країни показують, як поєднувати високі стандарти енергоефективності з економічною доцільністю, а США пропонують моделі зеленого фінансування через зелені облігації та державно-приватні партнерства.
Україна може синтезувати ці підходи: європейські регуляторні стандарти й довгострокове бачення Зеленої угоди, американську гнучкість у залученні приватного капіталу та японську практичність у роботі з великими обсягами відходів. Понад те, швидке впровадження циркулярних рішень в умовах обмежених ресурсів робить Україну потенційним експортером знань для інших країн, що стикаються з кліматичними чи конфліктними викликами.
Виграти має і Україна і Європа
Circular Recovery — це не лише про відновлення зруйнованого, а про економіку, яка менше залежить від імпорту ресурсів, менше шкодить довкіллю й більше створює доданої вартості всередині країни. Для громадян це якісніше житло з нижчими рахунками, чистіше повітря та нові робочі місця в зелених секторах. Для бізнесу — доступ до європейських ринків і фінансування. Для держави — швидший поступ до членства в ЄС і вища стійкість до майбутніх криз.
Підтримуючи циркулярне відновлення України, ЄС зміцнює власну ресурсну безпеку, розширює ринок для зелених технологій і демонструє, що Зелена угода працює не лише всередині Союзу, а й у партнерстві з країнами-кандидатами.
Виклики залишаються: потрібні стандарти, інвестиції, швидке масштабування переробної інфраструктури та подолання корупції, а вікно можливостей, як наголошують у UNDP, обмежене в часі. Але політична воля, міжнародна підтримка, конкретні проєкти з переробки відходів та енергоефективності й зростання інтересу зелених інвесторів створюють умови, за яких Circular Recovery стає не гаслом, а реальною основою нового економічного зростання України — і одним із наймасштабніших прикладів зеленої трансформації в Європі XXI століття.
