Олігархія та олігархи є звичайним явищем для економік на різних стадіях розвитку. Проте, сильні та самодостатні інституції в розвинутих країнах заважають їм встановлювати монопольне становище та «знімати ренту» з соціального блага та національного багатства. До того ж, у розвинутих країнах потужні фінансово-промислові групи (ФПГ) та пов’язані з ними олігархи концентруються сфері новацій і технологій – як тут не згадати кейси США та Південної Кореї. Відповідно, правильна культура «поводження» з олігархами приносить взаємовигідну користь для усіх можливих стейкхолдерів. І тут вже не стоїть питання «країна працює на олігархів, чи олігархи працюють на країну».
В Україні ж термін «олігархія» набув особливо негативного відтінку: те що можна «атрибувати» до українських олігархів, невластиве жодній європейській країні. В українському кейсі пікантності додає і те, що перетин ключових інтересів відбувається в енергетичному секторі, що за нинішнього розвитку країни є вкрай важливим для населення, бізнесу та розвитку країни загалом.
Тому на прес-конференції за підсумками двох років свого перебування на посаді Президента України, Володимир Зеленський анонсував розробку закону про боротьбу з олігархами та побудову країни без олігархів та корупції.
Заява досить смілива. Адже, високопосадовці завжди намагалися домовитися і балансувати між інтересами олігархів та інтересами населення. Проте, Проект Закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів) розчарував прихильників «рівних правил гри» та справедливості.
Справа в тому, що акцент у проекті закону поставлений на політичну діяльність ФПГ та засоби масової інформації, які сприяють поширенню цієї діяльності, а не на основні «джерела» їх збагачення. Вплив олігархів на політичних діячів чи партії та утримання медіа є наслідком їх економічної діяльності – монопольного становища на ринку, уникнення від сплати податків, отримання пільг та безстрокових кредитів, «дешевого користування» ключовими державними активами тощо. Перелічені аспекти економічного впливу так і залишилися поза увагою.
Аналіз законопроекту демонструє наступні його недоліки:
- Відсутність чітких критеріїв віднесення особи до статусу «олігарха». Питання в першу чергу викликає відсутність методології (чи уточнюючих посилань на неї) розрахунку параметрів олігарха – вони не мають братись зі стелі, а мають базуватись на певних коефіцієнтах та співвідношеннях розрахунку багатства, часток бізнесу та монополій, фінансування політичних проектів тощо. Також, мають бути розроблені і юридичні аспекти щодо встановлення кінцевих бенефіціарів медіа, бізнесу та партій. Поки ж, список олігархів може варіювати і доходити до 300 і більше осіб. Основний же фокус буде «губитися». Також може виявитися, що олігархів у нас не має зовсім – всі активи будуть переоформлені на посередників, а капітали виведені та сховані в офшорах.
- Законопроект не регулює особливості економічної діяльності таких осіб, хоч це має бути основним важелем впливу на забезпечення рівних умов для всіх учасників бізнес-середовища та боротьби з монополіями і привілеями окремим учасникам ринку.
- Фасадність та декларативність. Тут необхідно розглянути два аспекти: 1) необхідність справедливого перерозподілу національного багатства; 2) вимоги зарубіжних партнерів і МВФ, які наполягають на встановленні загальних правил гри для великого бізнесу і обмеження його впливу на політичні процеси. З першим пунктом у нас є проблеми, і закон напряму «проблеми фінансових потоків» не вирішує. Зрушення можливі в частині створення законодавчого фасаду щодо другого аспекту, але на фундаментальні зміни поки розраховувати не доводиться.
- Відсутні та непрописані інструменти впливу (заохочення та покарання) на олігархів, не уточнена відповідальність за впровадження «протиолігархічних» заходів: чи це мають бути конкретні особи чи інституції тощо. Проте, якби існуючі інституції виконували б свої функції, то і не було б потреби в цьому законопроекті.
Виходячи з вищесказаного, даний законопроект є спробою:
- показати зовнішнім інвесторам, що влада намагається робити кроки для боротьби з олігархами, адже це є вимогою МВФ, черговий транш від якого очікують отримати в цьому році;
- змінити розміщення сил в медіапросторі;
- підняти рейтинги провладної партії;
- послабити впливові політичні партії.
Можна сказати, що цей законопроект, у разі прийняття, допоможе лише знизити «градус» політики в медіа. На швидкий і значний інший ефект по інших питаннях розраховувати не варто. До того ж, вирахувати економічний результат – складно за відсутності чіткої методології. Брати його зі стелі також не слід, як це у нас вже траплялось багато разів.
Видно, що Президент Володимир Зеленський хоче і намагається виправити ситуацію, але тут тільки закону мало. Для ефективного перерозподілу національного багатства необхідні інститути, які формуються роками, і які також можуть впливати на якість імплементації та виконання цього та ряду інших законів – ніхто не зможе гарантувати, що він буде працювати за існуючих інституцій, які і далі продовжуватимуть працювати на користь ФПГ. Тому, питання боротьби з олігархами та надмірного збагачення окремих груп людей потрібно вирішувати впроваджуючи якісні реформи в державних інституціях, зокрема, в Антимонопольному комітеті України, судових та силових органах влади. А створювати щось «нове» замість того, щоб довести щось до ладу з попереднього – це, на жаль, не дасть необхідного ефекту.
У свою чергу, просування окремих законів, які будуть прийматися депутатами-представниками ФПГ, і написаних під конкретну групу людей, які є незручними для органів влади не вирішить основного питання – побудови здорового конкурентного середовища для забезпечення рівних можливостей для всіх громадян країни. Без цього місце олігархів займуть нові люди, які будуть діяти за тою ж схемою, уникаючи обмежень з боку влади у вигляді новостворених законів.
Відповідно, можливо треба не боротися з олігархами в прямому сенсі, а посилити інституції та навчити «осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті» працювати на благо країни в широкому сенсі цього слова. Тоді можна буде розраховувати на кращий економічний розвиток та справедливий розподіл національного багатства.
