Кремль продовжує терористичні атаки проти України, намагаючись залякати населення, змусити керівництво держави припинити спротив анексії та прийняти вимоги про переговори на умовах московії. Нову хвилю терору проти українців, руйнування міст та цивільної інфраструктури (10-11 жовтня) окремі аналітики пов’язують з призначенням головнокомандувачем російськими військами С.Суровікіна.
Читайте також: Перемога України неминуча: якої зброї потребує Київ
"Суровікін – абсолютно безжалісний генерал, який не зважає на людські втрати. Боюсь, що він з голови до ніг буде заплямований кров’ю українців", – сказав виданню The Guardian колишній чиновник міністерства оборони росії, який раніше працював із генералом.
Генерал Армагедон називають Суровікіна в армії за жорстокий і безкомпромісний підхід до ведення війни. Тому не дивно, що такі одіозні фігури, як засновник ПВК "Вагнер" Пригожин та Рамзан Кадиров - у захопленні від нового призначення.
"Тепер я на 100% задоволений операцією", – написав Кадиров у своєму телеграм-каналі після обстрілу Києва, під час якого загинули та постраждали люди, від жаху плакали діти, було зруйновано житлові будинки, історичні музеї, вулиці та дитячі майданчики.
"Суровікін – найбільш здібний командир російської армії…, легендарна особистість…", – зазначає Пригожин.
А як же інакше, адже свого часу ця "легендарна особистість" уже відзначилася тим, що місто Алепо було майже вщент зруйноване, практично зрівняне з землею (саме цей генерал очолював військову кампанію в Сирії у 2017 році).
Схоже, що тактику тотального знищення, за погодження з Кремлем, він застосовує і проти України. Уже через два дні після призначення було здійснено масований удар по українській інфраструктурі (загалом було випущено 85 ракет та 24 БПЛА) – вражено 11 об’єктів критичної інфраструктури. Таких жорстоких атак не було майже від початку вторгнення. Але це був тільки початок, і вже наступного дня (11 жовтня) ракетні удари продовжилися (один із об’єктів повторного ураження – Вінницька ТЕЦ).
Один з результатів досягнуто - з 11 жовтня Україна припинила експорт електроенергії, через обстріли окупантами енергетичних об’єктів.
Сконцентрувавшись на ракетному терорі, російська армія майже зовсім згорнула наступальні операції на фронті.
Експерти, як українські так і закордонні, у своїх аналітичних підсумках не раз відзначали, що російська армія від часів Другої світової жодного разу не воювала з противником рівним по силі. З таким противником вона зустрілася вперше саме в Україні. Українська армія мотивована та сильна, бо захищає свої родини і свою землю від загрози повного знищення.
Натомість рядовий солдат російської армії, а тим більше мобілізований, воює максимум за обіцяні (навіть не гарантовані) гроші та захищає у бою власне життя. А в перерві між цими "подвигами" - мародерить та гвалтує. Іншої мотивації жоден з окупантів просто не має.
Та й взагалі московія історично існувала у двох іпостасях: або, стоячи на колінах, просила помилування та подаяння, всим своїм жебрацьким виглядом намагаючись викликати жалість до себе, або, укріпившись за рахунок сторонньої допомоги та знахабнівши , розпочинала агресивну територіальну експансію на сусідів, загарбуючи землі та розселяючи туди своїх "паразитів". І XXI століття, нажаль, не стало винятком.
З усіх колонізаторів найбільш жорстокими по відношенню до колонізованих народів були саме росіяни – з цього приводу написано багато наукових робіт, цій темі присвячено немало досліджень. А найогидніше те, що цю колонізацію московити називали "об'єднанням земель", що нібито здавна належали їм. А народи, які були з цим не згодні, просто знищувалися фізично.
Згадаймо, як радянські історики свого часу заповзято цитували витримки з листа генерала Скобелєва: "Спокій у Азії перебуває у прямому співвідношенні до маси вирізаних там людей".
"Ми вбили дві тисячі туркменів при Геок-Тепі; ті, що залишилися живими, довго не забудуть цього уроку: рубали шаблями все, що траплялося під руку", - писав генерал.
І це не єдиний історичний факт. Для прикладу, у книзі "Внутрішня колонізація: імперський досвід росії" професор Казанського університету Афанасій Щапов, серед іншого, пише про те, що у Сибіру "місцеві племена знищували з розмахом, який був неможливим в Індії; втрати корінного населення скоріше можна порівняти з тим, що відбувалося в Північній Америці".
Чи визнає свою колоніальну сутність "кривава імперія", яка залишаючись "тюрмою народів", розпочала жорстоку війну в Україні? Звісно що ні, як і не визнає спроби анексії окремих територій України, намагаючись видати свої злочини за "волеизьявление освобожденних народов".
При цьому політичний цинізм цієї "недокраїни", якщо можна так сказати, відверто вражає.
"Наша країна, яка не заплямувала себе кривавими злочинами колоніалізму…" - писав Лавров в газетах Єгипту, Конго, Уганди та Ефіопії напередодні свого візиту до цих країн. Тобто ті півтори сотні народів, що були свого часу поневолені московитами, позбавлені власної території, мови, культури та зрештою деякі навіть фізично знищені - це не колнізація, а "історичні процеси державотворення". Зрозуміло, що цей черговий пафосний посил розрахований навіть не на лідерів країн Африканського континенту, він, скоріше, - для росіян, тобто "для внутрішнього споживання" ( мовляв, росія – не колонізатор, вона - визволитель).
А тимм часом днями в росії помер останній носій прадавньої мови корінного населення півночі - алеутської. Тобто зник ще один народ, що до колонізації московитами протягом тисячоліть жив на території східного Сибіру.
Як сьогодні, так і сто років тому загарбницькі війни московитів теж велися прогресивними видами озброєння проти мирного населення. Цілі поселення Сибіру та середньої Азії, чоловіки яких були озброєні луками та списами, або ж у кращому разі кремневими мушкетами, не могли протистояти гарно озброєним кулеметами, гвинтівками, шаблями та багнетами московитським загарбникам. Російські вбивці забирали харчі та отруювали криниці й річки, щоб місцеве населення не мало їжі й води, а також випалювали ліси й поля. То чим сьогоднішні удари по інфраструктурі України відрізняються від того, що робили московитські окупанти на загарбаних землях сотні років поспіль?
Світ знає історію, а факти - річ дуже ґрунтовна.
Нажаль, ретельно опрацьований та підготовлений російською пропагандою "електорат путінського режиму", легко сприймає лише ту інформацію, яку зручно сприймати.
Натомість, уже зрозуміло, що низка військових поразок, відступ російських військ у Харківській області та провал мобілізації, визнаний особисто путіним, обумовили перехід "кремлівської кліки" до використання терору проти цивільного населення, як до методу ведення війни.
Це означає початок нового етапу війни (Суровікін, Кадиров, Пригожин - саме те, що треба на даному етапі) і нової дійсності для українців напередодні холодів. Путін готовий заплатити будь-яку ціну: він готовий втратити більшу половину своєї армії і знищити всіх українців, які будуть чинити спротив, і все це для того, щоб загарбати територію України до складу своєї імперії. Таку остаточну мету переслідує диктатор, і саме її хоче досягти, запустивши незворотні процеси деградації та розпаду в російському суспільстві.
Тобто, засоби для досягнення поставленої мети не мають жодного значення. Масовані ракетні атаки по Україні спрямовані на дистанційне знищення енергетики країни, її економіки, та, що найганебніше, – вбивство мирного населення.
Читайте також: Агонія диктатора: ракетним терором путін демонструє своє безсилля на тлі військових поразок
Подібна тактика уже використовувалася в 1999 році в Чечні. Тоді, після сфабрикованого ФСБ теракту у житловому будинку, путін розпорядився знищити "чеченських терористів" незалежно від способу.
На офіційному рівні в "ерефії" Україну давно називають державою-терористом, це визначення постійно експлуатує у своїх сюжетах російська пропагандистська машина, цю тезу підхопив і путін (10 жовтня) у своєму зверненні до совфеду рф.
"Україну можна поставити на одну "дошку" (чому дошку?) з найодіознішими терористичними угрупуваннями", - з особливим натиском зазначив російський диктатор.
Увесь цивілізований світ почув путіна та однозначно зрозумів його провокативну заяву. За жодних умов путінський режим не має досягти поставлених цілей. Перемога Кремля буде означати значне посилення його позицій та обумовить ризики розв’язання нової війни, спочатку на теренах пострадянського простору, а далі війна прийде до "старої доброї Європи".
Зараз, як ніколи, важливо щоб ясно стало усім скептикам, чи тим, хто ще має якісь сумніви, що московія має бути знищена саме в Україні. І вже восьмий місяць поспіль Україна платить за це високою ціною життів своїх громадян.
Комплексні поставки озброєння, як для оборони, так і для атаки, бойкот російській присутності на міжнародному рівні - конче (життєво) необхідні Україні.
На цьому тлі з великим оптимізмом сприймається заява генсека НАТО Єнса Столтенберга під час чергової зустрічі з оборони України у форматі "Рамштайн".
"Ми розглянемо, як збільшити підтримку України, і пріоритетом буде посилення протиповітряної оборони України", - сказав Столтенберг.
Генсек НАТО назвав ракетні атаки росії ознакою слабкості та того, що у російського диктатора путіна закінчуються альтернативи.
"Україна має імпульс і продовжує досягати значних успіхів, тоді як росія все частіше вдається до жахливих і невибіркових нападів на цивільне населення та критичну інфраструктуру", - додав Столтенберг.
Тепер головне, щоб ця допомога була своєчасною, належною та достатньою. Оскільки московія за 500 років не змінила ані своєї парадигми існування, ані методів життя. І після періоду "вставання з колін" від 1991 року за допомогою західних технолгій та допомоги, болотна цивілізація московитів знову почала вважати себе "великою" і вирішила загарбати сусідні країни. І вже сьогодні Україна продовжує цивілізаційну боротьбу. І вибір союзників - або стояти осторонь, або "розв’язати руки" українським захисникам у війні за безпеку цивілізації.
Читайте також: Зустріч лідерів G7: експерти розповіли про значення саміту для України
