Від масових вбивств і руйнування інфраструктури до примусової асиміляції дітей — ці дії мають усі ознаки геноциду, підкріплені відкритою риторикою ненависті та запереченням права українців на існування. Чи буде відповідь світу на системну спробу знищення Росією української нації?
Сучасна війна Росії проти України є безпрецедентним прикладом спроби геноциду у ХХІ столітті. Ця агресія перевищує просто політичні амбіції та порушення державних кордонів. Вона спрямована на повне знищення національної ідентичності українців, що є ознакою геноциду у міжнародно-правовому розумінні. Це підтверджують не лише дії російської армії, але й відкрита риторика російських лідерів та пропагандистів, яка знецінює саме право України на існування як держави та українців як окремої нації.
Згідно з Конвенцією ООН про попередження злочину геноциду і притягнення за нього до карної відповідальності (1948), геноцид є діями, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу.
До таких дій належать:
- вбивства членів групи;
- заподіяння серйозної тілесної або психічної шкоди;
- навмисне створення умов життя, розрахованих на повне або часткове знищення групи;
- заходи, спрямовані на запобігання народженням;
- примусове переміщення дітей з однієї групи до іншої.
Російські пропагандисти та чинні особи відкрито висловлюються за знищення українців як нації. Кремлівські коментатори закликають до ліквідації української мови, освіти та культури, а українців зображують як "біологічну помилку", яку потрібно "перевиховати або знищити". Заяви на кшталт "українці — це недонація" або "їх не повинно існувати" лунають у федеральних російських телевізійних ефірах щотижня.
Скандальні заяви мають системний характер: Володимир Соловйов та Маргарита Сімоньян закликали до "ударів по енергосистемі" українців з метою "змусити скоритися". Такі дії є частиною загальної політики терору. Показово, що подібні удари не носили у собі жодної іншої мети, окрім як терор проти цивільного населення, спроби зробити життя українців нестерпним, примусити залишати батьківщину, звільняючи її для російської експансії. Останнє теж ніхто у Росії не приховував.
У 2022–2023 роках Росія систематично обстрілювала енергетичну інфраструктуру України в осінньо-зимовий період, позбавляючи мільйони українців доступу до світла, тепла та води. Такі атаки не мають жодної воєнної мети, окрім створення нестерпних умов для виживання цивільного населення.
У відповідь на ці обстріли Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт російських генерал-лейтенанта Сергія Кобилаша та адмірала Віктора Соколова, кожен з яких, як стверджується, відповідальний за військові злочини у вигляді нападів на цивільні об’єкти та заподіяння надмірної випадкової шкоди цивільним особам або пошкодження цивільних об’єктів, а також злочин проти людяності у вигляді «нелюдських дій».
Як зазначено з цього приводу у коментарі «Міжнародної амністії»: "Видавши ордери на арешт Кобилаша та Соколова, МКС продемонстрував, що він переслідуватиме справи до вищої ланки командування. Оскільки Росія завдає ракетних ударів, які продовжують знищувати критично важливу цивільну інфраструктуру України, МКС повідомив, що підозрювані у вчиненні військових злочинів будуть притягнуті до відповідальності, незалежно від їхнього рангу».
Також російська агресія супроводжувалася і прямими масовими вбивствами цивільних з суто геноцидальною метою. У березні 2022 року після звільнення Бучі від російських військ світ побачив кадри масових вбивств мирних жителів: людей зі зв'язаними руками, слідами катувань, розстріляних на вулицях. За даними ООН, було знайдено понад 400 тіл, більшість з яких мали ознаки страти.
Російська облога Маріуполя тривала понад 80 днів. Місто було майже повністю зруйноване російською артилерією, авіацією та ракетами. Було знищено пологовий будинок, драмтеатр із сотнями людей в укритті (включно з дітьми), попри чіткі позначки "ДІТИ". За даними міської ради, у місті загинуло щонайменше 25 тисяч осіб.
Найбільш кричущий приклад геноциду — примусове вивезення українських дітей до Росії. За даними української влади, понад 19 тисяч дітей було незаконно депортовано з тимчасово окупованих територій. Частина з них потрапила до прийомних родин у РФ, де відбувається зміна ідентичності — прізвища, мови, громадянства. Це є порушенням 2(d) статті Конвенції про геноцид.
Міжнародний кримінальний суд у березні 2023 року видав ордер на арешт Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за цей злочин. Це є одним з найтяжчих злочинів, адже зміну ідентичності дитини міжнародне право розглядає як замах на її особистість та на виживання групи загалом. У звіті Yale Humanitarian Research Lab викрадення класифікуються як частина загальнодержавної програми примусової асиміляції.
Російська агресія відповідає ключовим ознакам геноциду:
- фізичне винищення (Буча, Маріуполь);
- створення нестерпних умов життя (знищення енергетики);
- примусове переміщення дітей (депортації);
- ідеологічна підготовка через пропаганду;
- заперечення права на існування національної групи (публічні заяви про "відсутність українців").
Згідно з висновками інституту New Lines Institute та Центру Рауля Валленберга, Росія не лише чинить геноцидальні дії, а й демонструє явний геноцидальний намір. Це важливо з точки зору ідентифікації геноциду, оскільки саме від наявності відповідного наміру залежить трактування відповідних злочинних дій як геноциду.
Російська війна проти України є спробою знищення великого європейського народу. Це не просто конфлікт — це спроба геноциду, яка має системний, ідеологічний і практичний характер. Забути цю війну — означає допустити повторення трагедій ХХ століття. Міжнародна спільнота має не лише документувати ці злочини, а й забезпечити притягнення винних до відповідальності. Історична правда та справедливість вимагають не забуття, а дії. Жоден злочин проти людяності не має права залишитися безкарним.
