У студентів є приказка. Спочатку ти працюєш на заліковку, потім заліковка працює на тебе. В українських президентів, здається, все навпаки. Президент, який переміг, отримує неймовірний кредит довіри. Або навіть обожнювання. Українське суспільство не звикло довіряти, але дуже любить дурити. Начебто компенсуючи постійну недовіру до всього навколо у перші місяці або навіть роки президентства виливає море кохання і віри у бік чудотворця, що переміг. І спочатку не помічає нічого поганого, а те, що помічає, готове пробачити.
І будь-який переможець має вибір. Або в цей період провести непопулярні зміни. Змінити систему. Зробити прорив. І, звичайно, не розраховувати на повторний термін. Або поринути у теплу ванну обожнювання та підлабузництва.
Велика спокуса. Олігархи готові обдаровувати тебе своєю нещирою любов'ю, люди посилають тобі промені щирих почуттів, а оточення щодня розповідає тобі, настільки ти розумний, прекрасний і неповторний. Затягує. І чим краще хтось розповідає, тим більше він тебе оточує. Адже приємно.
А, головне, будь-які помилки прощаються. Будь-які. Тобі здається, що ти можеш робити все, що завгодно. І за це тобі нічого не буде. Небезпечна ілюзія. Тому що помилки нікуди не йдуть, вони накопичуються. А твої наступні рішення базуються на тому, що ти можеш робити все, що завгодно. І ти видаляєш людей, які кажуть тобі про правила, інститути та іншу нудну лабуду. Але помилки нікуди не йдуть. Вони накопичуються. І рано чи пізно кількість переходить у якість.
Так і зараз. Хіба два роки тому не було відомо про офшори? Було. Хіба рік тому не була вся інформація про вагнерівців доступна, про яку говорять зараз. Все було. Але на рейтинг президента це не вплинуло. Людям, широким масам, було байдуже.
А тепер раптом стало не однаково. І вже з цим нічого не вдієш. А головне, робити нема кому. Місяці теплої ванни позбавили рефлексів, прибрали професіоналів, налякали адекватних людей. І тепер навколо або дуже лояльні бездарності або негідники. І негідники можуть бути розумними, не питання. Але ти ніколи не знаєш, коли негідник тебе зрадить. І чи не зрадив він тебе вже. І чи не є негідником за сумісництвом шпигуном твого ворога. А Путін уже став ворогом, він бачить ворога у будь-кому, хто не визнає його право на управління Україною.
Який висновок? Який вихід? А жодного. Пізно. Тепер немає гарного виходу. Можна або визнати помилки та намагатися мінімізувати втрати. Мінімізувати. Не йдеться про вигоди. Шанс на кардинальні зміни втрачено. Вікно можливостей завжди дуже вузько і після кількох років у владі занадто багато вже заважає в нього пролізти. Лише мінімізація. Коли ти визнаєш помилки, кличеш професіоналів, видаляєш лояльних.
Або піти у теплу ванну з головою. Оточити себе токсичними олігархами. Продовжувати не вірити в інститути і вірити у світову закулісу та інше марення російської пропаганди. І продовжувати танути. Отримувати удар за ударом. І не розуміти, чому…
А вагнерівці? Ця історія могла мати інший фінал. То була блискуча операція. Честь та хвала тим, хто її проводив. Блискуча операція. Вона і стала такою, просто фінальною точкою її став не тріумф, а ганьба. Від якого тепер нікуди не подітися. І це також треба визнати. І чим раніше це буде визнано, чим раніше почнуть говорити правду ті, хто вже заплутався у брехні, тим легшими будуть наслідки. Але вони будуть. Це розплата. За ганьбу замість тріумфу.
Читайте також: Опубліковано секретний документ про "вагнерівців": у Зеленського різко відреагували
Текст автора зі сторінки Facebook публікується за його згодою.
