Протягом останніх декількох місяців російська федерація активно просуває меседж про свою готовність йти на мирні переговори з Україною та небажання саме Києва повертатись до переговорного процесу. Одночасно з розмовами про мир російські ракети продовжують вбивати українців і руйнувати критичну інфраструктуру в Україні. Напевно це справжня відповідь росії на питання мирних переговорів. Натомість Україна ніколи не відмовлялась і не відмовляється від переговорного процесу з росією. Президент Зеленський готовий вести переговори у публічному форматі, а не кулуарно, і пропонує свою формулу миру. Про переговорні позиції обох сторін та актуальну ситуацію війни росії проти України далі в матеріалі.
З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну пройшло 10 місяців, а неоголошена війна росії проти України триває вже понад 8 років. Все почалося з анексії Криму, потім війна на Донбасі, потім Мінські угоди, які росія ніколи не виконувала, потім численні раунди перемовин (лише Володимир Зеленський за 2,5 роки своєї каденції провів їх 88), а далі – повномасштабне вторгнення, ракетний терор, катування та вбивства українців, енергетичний геноцид, мародерство, знищення міст…
Це короткий опис деградації росії, яка як серійний маніяк, якого вчасно не зупинили, скоює все більше і більше вбивств задля втамування чимраз більшої жаги крові. Насправді цю жагу росія відчула ще у 2008 році, коли фактично без наслідків для себе розпочала війну проти суверенної Грузії. Тоді світ волів цього не бачити й тим само надав мовчазну згоду москві на подальші кроки. Переконаний, що саме потурання росії та загравання з нею призвели до сьогоднішньої війни та економічних наслідків для фактично всіх країн. Проте навіть найрозумніший маніяк рано чи пізно допускає помилку, адже почуття безкарності розслабляє. Такою помилкою для росії стало повномасштабне вторгнення в Україну, яку диктаторський режим путіна просто не спромігся оцінити поза призмою власної пропаганди.
Прагнучи захопити Київ за три дні, і на початку маючи певні успіхи, на десятий місяць війни кремль опинився у вкрай складному становищі. Українські сили звільнили понад 78 тис. км² своєї території (для порівняння це приблизно дорівнює площі Чехії), яку з початку повномасштабного вторгнення захопила росія. Ще 70 тис. км² поки що контролюють окупанти. Понад те, Україна звільнила єдиний обласний центр, який вдалося захопити росії після 24-го лютого 2022 року – Херсон, який вона незаконно як і Крим включила у свій склад як суб’єкта федерації разом з іншими територіями. Окрім Херсону, Україна звільнила ще низку територій, які за російським законодавством входять до складу рф. Загалом під російською окупацією, включаючи «ОРДЛО» (окуповані території Донецької та Луганської областей лінією розмежування до 24.02) та АР Крим, залишається до 120 тис. км² (для прикладу площа Греції складає майже 131 тис. км²). Це близько 20% території України.
У перші місяці війни ЗСУ практично знищили професійну армію росії, тобто найбільш підготовлені частини з бойовим досвідом. Після цього путін змушений був оголосити мобілізацію, яка з тріском провалилась. Зараз в росії відбувається прихована мобілізація, проте якість залучених воїнів в армію є вкрай низькою, а ще нижчим є рівень їх підготовки, оснащення та бойовий дух. Все частіше мобілізовані ставлять питання: «за що їм помирати в Україні». Крім того, використовуючи озброєння, надане партнерами, ЗСУ зруйнували логістику ворога і тепер російським військовим доведеться взимку битися не лише з ЗСУ, а й боротись з холодом, нестачею провізії та боєприпасів. Тож наразі росія перебуває у важкому становищі на полі бою, хоча ще має значний військовий ресурс. До цього ще варто додати, що ракетний терор та знищення енергетичної та цивільної інфраструктури України не мають бажаного для росії ефекту. Попри відключення електроенергії, українці єдині в тому, щоб звільнити всі свої території. Окрім того, Україна вже отримала і продовжує отримувати нові системи ППО від партнерів. Все це в сукупності й спонукає путіна говорити про перемовини. Але рухає ним не бажання стійкого миру, а прагнення взяти тактичну паузу для перегрупування військ, поповнення запасів й в цілому нарощування військової потуги для нового витка агресії, який буде ще жорсткішим й матиме ще більш негативний вплив на світову економіку.
А яка ж позиція України щодо потенційної мирної угоди з рф? Україна ніколи не відмовлялась і не відмовляється від переговорного процесу з росією. Наразі Україна готова вести переговори у публічному форматі, а не кулуарно. Фактично росія ніколи не пропонувала переговори, а тільки ставила ультиматуми, але сьогодні вона знаходиться не у тій позиції, щоб диктувати свої умови. Росія відчайдушно прагне переговорів, коли для російської армії залишаються тільки погані очікування та прогнози на полі бою в Україні. Натомість Україна не прийме ніяких переговорів, домовленостей чи компромісних рішень щодо завершення війни, допоки не звільнить свою територію від російської окупації.
Позиції України викладені у мирній формулі Зеленського, яка передбачає: негайне припинення бойових дій, виведення всіх російських військ з визнаної міжнародною спільнотою території України, відновлення української територіальної цілісності, компенсація завданих збитків, покарання усіх воєнних злочинців за скоєні злочини в Україні та надання дієвих гарантій про неповторення агресії. Всі викладені позиції є логічними та обґрунтованими, а головне – вони дозволять уникнути повторної агресії росії. Перемир’я російська сторона буде вважати своєю перемогою і далі претендуватиме на просування своєї експансіоністської політики. Тому перемирʼя означатиме тільки наступний етап війни через певний час. І це буде коштувати ще дорожче, ніж нинішня підтримка України з боку Заходу. Якщо росія навіть планувала агресію проти Японії, то кожен може оцінити рівень агресивності цієї країни.
Україна вимагає справедливих умов для припинення російсько-української війни на основі міжнародного права та Статуту ООН, відновлення територіальної цілісності України та світового порядку. Натомість росія продовжує зневажати загальноприйняті світовою спільнотою принципи, територіальну цілісність суверенних країн, права й свободи людини. Росія повинна пристати на умови міжнародної спільноти із забезпечення радіаційної, ядерної, продовольчої та енергетичної безпеки. Зокрема рф має негайно вивести своїх солдатів з території ЗАЕС та перестати шантажувати світ радіаційною катастрофою. Також вона не повинна маніпулювати світовою продовольчою безпекою та погодитись на безстрокове подовження зернової угоди, а не використовувати її як засіб торгу. Росія повинна відшкодувати збитки за свою агресію проти України, що підтверджено відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/L.6 від 14.11.22, а керівництво та військові злочинці рф повинні бути притягнуті до відповідальності за звірства, які вони вчинили та продовжують здійснювати в Україні.
Чи готова до цього росія? Якщо коротко, то поки ні. Ні політично, ні психологічно рф не дозріла до справжніх переговорів і повного виводу своїх військ з України. Але її готовність буде збільшуватись після чергових звільнень ЗСУ українських територій, так само як вже звільнено Херсон та інші населені пункти. І перетворення захоплених територій на суб’єктів рф абсолютно нічого не означає, росія просто заборонить згадувати їх назви публічно як вона вже це зробила з Херсоном.
Найбільш невдячна справа в політичній науці – робити прогнози, але вибагливий читач бажає знати, коли закінчиться війна, тому коротко поділюся своїм баченням. Думаю, що зима буде вкрай важкою для російської армії, а Україна продовжить контрнаступ, звільняючі нові території. До звільнення територій, захоплених росією до 24 лютого 2022 року, не варто чекати перемовин, які матимуть результат. Якщо звісно росія не займе раціональну позицію і не почне самостійний вивід своїх військ, що теоретично може врятувати її від прямої військової поразки на території України. Але диктатори з імперськими амбіціями мислять ірраціонально, перебуваючи в полоні своєї ж пропаганди, тому такий сценарій є поки маловірогідним. А от чи зможе усунення путіна від влади зупинити війну – питання відкрите і потребує окремого детального розгляду, бо ті, хто називають цю війну «війною путіна», можуть недооцінювати імперських амбіцій самого російського народу.
