14 років тому, в середині серпня 2008 р. Російська Федерація розпочала першу європейську війну у 21-му столітті - проти Грузії. Ця країна з менше ніж чотиримільйонним населенням не була якоюсь небезпекою для територіальної цілісності Росії, але Москва вирішила покарати Тбілісі за політичний вибір і євроатлантичний напрямок розвитку держави щодо набуття членства у НАТО. Кремль вважав, що якщо хтось з колишніх республік СРСР не бажав бути великим другом РФ, то за це має бути знищений політично, або повністю розгромлений військово. Зараз це Москва називає "демілітаризацією" і "денацифікацією".
Читайте також: Російський туризм в ЄС під час війни виглядає цинічним Zлодіянням
Грузія з цивілізаційної точки зору куди старша за Москву, а грузинський народ став християнським та православним ще у 330 році. Так ще в 5-6 ст. до н.е. на території сучасної Грузії було дві держави – Колхіда у західній частині та Іберія - у східній. Згадаємо грецьку міфологію про аргонавтів, які прибули у пошуках Золотого руна на Колхіду. Цікаво, що зараз на Іберійському півострові, де знаходяться Іспанія і Португалія, один з місцевих народів - баски говорять мовою, що фактично є давньогрузинською. Але цей зв'язок ще до кінця не вивчений.
Вважається, що територія східної Грузії (Кахетія) є прабатьківщиною винограду та вина. Саме з цієї території усім світом стала розповсюджуватися виноградна лоза та вино. Якщо перші держави на території Грузії виникли 2600 років тому, то Москва (заснована у 1147 р.) свою самостійність у вигляді удільного князівства отримала тільки наприкінці 13 ст. і то в рамках монголо-татарської держави Золота Орда з центром у місті Сарай, що розміщався на середній течії річки Волга.
Москва завжди хотіла себе представляти частиною Київської держави Русь, але цю тезу, видуману у середині 18 ст. у Петербурзі (заснований у 1703 р.) ніхто з серйозних європейських істориків не сприймав. Узбережжя річки Москви завжди був населений місцевими фіно-угорськими племенами, куди слов’яни з Польщі переселилися лише в середині 8-го ст. Київ, як прабатьківщина усіх балканських слов’ян, чехів та словаків, вважав цей регіон як підвладний, але ніяк не простором своїх співвітчизників.
Так, Грузія мала свою державність на 1800 років раніше за Москву, а Кремль у 2008 р. дав наказ напасти на старий народ, який бачив своє майбутнє у спільному євроатлантичному просторі. Грузинський народ прийняв християнство у 330 р., а за 200 років вже мав свою незалежну православну церкву, тоді як Москва реально сприйняла вчення Христа тільки 800-900 років пізніше від грузин.
Грузія була захоплена Росією у 1801 р., а через тридцять років стара Грузинська православна церква постала фактично частиною Російської православної церкви через волюнтаристичне рішення у Петербурзі. У 1917-1921 рр. Грузія після розпаду Російської імперії швидко повертає свою державність. У 1917 р. була повернута автокефалія Грузинської православної церкви. А вже у 1921 р. Червона Армія вдерлася у Грузію і захопила усю країну, яка вимушена була стати частиною СРСР. Москва тоді винесла рішення щодо створення на території Грузії Південно-Осетинської автономної області на землях, де змішано проживали грузини та осетини. Через осетинське національне питання Кремль намагався мати ще один важіль впливу на Тбілісі і його політику.
Також до складу Грузії була введена на правах автономної республіки Абхазія. Там грузини та абхази проживали в однаковій пропорції з невеликою перевагою грузинів. Проте в Абхазії також було багато вірмен, яких туди переселили ще за часів Оттоманської імперії.
Коли Грузія проголосила свою незалежність після розпаду СРСР у 1991 р., тоді Південна Осетія та Абхазія заявили, що бажають вийти зі складу Грузії і розпочали громадянську війну. Південна Осетія відразу почала отримувати допомогу від сусідньої Північної Осетії, яка була автономною республікою у складі РФ, а російська армія підтримала повстання абхазів та вірмен у Абхазії. Так грузинська армія почала терпіти поразки та втрачати території. Як результат, більша частина Абхазії та Південної Осетії були виведені за межі державно-правового суверенітету Грузії. Туди увійшли так звані "миротворці", і це були російські військові.
Відразу розпочався процес надання російського громадянства місцевому населенню. Так що на початок російської військової агресії у 2008 р. вже 90% місцевого населення мало російське громадянство. За такою схемою Москва почала була діяти і на Донбасі. Спочатку видавала громадянство з гуманітарних цілей, щоб потім заявити про свою готовність захищати на Донбасі російських громадян від начебто можливого нападу української армії.
У квітні 2008 р. на саміті НАТО у Бухаресті Грузія та Україна не отримали зелене світло відносно свого майбутнього членства в Альянсі. Тоді Путін поставив ультиматум Меркель та Саркозі, які його і прийняли, а вже за чотири місяці РФ напала Грузію начебто із самооборони. Після військової провокації у Південній Осетії, на яку відповіла грузинська армія, російські війська пішли у напад у напрямку Тбілісі, а також в Абхазії та західній Грузії. Росіяни швидко захопили багато територій і міст і дійшли до околиці столиці, коли прийняли переговори запропоновані тим же Саркозі. Так що після бойових дій РФ захопила усю територію Абхазії та Південної Осетії та визнала їх незалежність.
Після військових подій економіка цих двох сепаратистських регіонів повністю занепала і зараз отримує величезні дотації з російського бюджету. Їх також визнали міжнародні російські сателіти Нікарагуа, Венесуела і Сирія. Такий же сценарій РФ застосувала на Донбасі, тільки українські війська не відповідали на російські провокації, тому Кремль просто вирішив піти у напад, визнавши самостійність так званих Донецької та Луганської "народних республік", також змусивши Сирію, Нікарагуа та Північну Корею їх визнати.
Зараз на окупованому Донбасі усі чоловіки, які прийняли російське громадянство вже у перший день війни були мобілізовані до армії сепаратистів та РФ. Їх велика кількість вже вбита, тому зараз там мобілізують усіх віком з 18 до 65 років, хто попаде під руку. Так руSSкій мір приніс на Донбас війну, сльози і знищення. А офіційний Тбілісі чекає запрошення для набуття членства в Альянсі, проте не бажає приєднатися до європейських санкцій щодо Росії. У Грузії зараз повно російських туристів, і це, на думку Тбілісі, приносить значні кошти, проте там уже забули, що це також може принести втрату державності.
Читайте також: Україна йтиме до кінця у звільненні своїх територій і все маємо закінчити в Криму
