Не було щастя, та нещастя змусило.
Мінфін України таки почав переговори з власниками нашого держборгу.
Йдеться поки що про євробонди на 20 млрд дол, тобто приблизно про 15% держборгу.
Але це комерційний борг у рамках лондонського клубу кредиторів, тобто найпроблемніший у частині узгодження умов реструктуризації.
Колишні відтермінування діяли до 2024 року і Мінфін хотів почати переговори про реструктуризацію влітку наступного року.
Про необхідність трансформації українського боргу говорив нещодавно і Гевін Грей, представник МВФ у Києві.
Фонд навіть готовий допомогти в переговорах.
Ба більше, умови отримання кредиту МВФ містять і зобов'язання України реструктуризувати борг.
Нашим зовнішнім кредиторам давно не подобався ефект "заміщення".
Його вивчав на прикладі Пуерто-Ріко нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, коли острівній економіці надавали фінансову допомогу після руйнівного урагану.
Тоді було ухвалено спеціальну програму відновлення, але гроші йшли не на відбудову зруйнованого, а на оплату боргів.
Ба більше, міжнародна допомога за ефектом доміно дала змогу вивільнити місцевий бюджетний ресурс для погашення боргу.
Правильно, навіщо самостійно фінансувати свою медицину, освіту і соціалку, якщо на це можна отримати гроші іноземних донорів.
А свій внутрішній ресурс краще спрямувати на погашення боргу.
Тоді цю лавочку в Пуерто-Ріко прикрили, завдяки, зокрема й публікаціям, Стігліца.
І на відновлення пішли і внутрішні податкові збори, і міжнародна допомога.
Кошти платників податків чужих країн перестали транзитом перекочовувати в кишені приватних інвесторів у венчурних фондах.
Стігліц тоді дуже чітко описав механізм, коли бюджет постраждалої країни використовується як майданчик для "відмивання":
Податки американців - міжнародна допомога - надходження до бюджету - виплати за держборгом - дохід приватних венчурних фондів.
В Україні цей ризик було мінімізовано в серпні минулого року короткостроковою відстрочкою платежів за держборгом.
Але він міг виникнути при відновленні платежів.
Я, звісно, не Стігліц, але критикував наш Мінфін нещадно щодо того, що унікальний історичний шанс на списання держборгу України був бездарно втрачений у 2022-2023 роках.
2024-й рік - не підходить для успішних переговорів з однієї простої причини: міжнародний шок від російського вторгнення мине і увага світу до проблем України почне поступово згасати.
Шанс майже втрачено.
Стрімка зміна геополітичного порядку денного змусила наш Мінфін підняти свої титанічні дупи і таки почати переговори з кредиторами.
Як у байці про бабку, яка літо червоне проспівала, а зима вже тут як тут.
Що насторожує.
Розмови поки що йдуть про реструктуризацію держборгу, тобто про відтермінування платежів шляхом випуску нових євробондів з альтернативними термінами погашення.
Але ніхто не говорить про списання боргу, нехай навіть часткове.
Переговірники від Мінфіну - ті самі люди, на яких лежить відповідальність за втрачене історичне вікно можливостей.
Очікувати від них "польського дива" списання держборгу в 90-х не варто.
Ніхто не говорить про списання міждержавного боргу і заборгованості перед міжнародними фінансовими організаціями, тим же МВФ.
Тобто про переговори в рамках паризького клубу кредиторів.
Немає на порядку денному і перегляду умов випуску ВВП-варантів, тобто 40% податок на зростання економіки за щорічних темпів збільшення валового продукту на 4%+, зберігається.
Загалом, обставини приперли наш Мінфін і змусили ворушитися.
Ціна лобізму і некомпетентності окремих чиновників для країни стала ще більш очевидною.
