Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
Днями Держдеп та Мінфін США ввели санкції щодо понад 120 юридичних та фізосіб у більш ніж 20 країнах та юрисдикціях світу. Причина відома – вторгнення рф до України. Під покарання також потрапили особи, які б сприяли ухиленню від санкцій. У Держдепі США однозначно заявили, що продовжать вживати заходів проти росії та тих, хто підтримує її війну.
Чому настільки згубними є саме американські санкції? Чи правда, що ціна їхнього введення з боку США – набагато менша, ніж ціна бездіяльності, що серйозно підриває статус країни-світового лідера як зсередини, так і на міжнародній арені? Чи мав рацію 28-й президент Вудро Вілсон, який 104 роки тому сказав, що «країна, яка зазнала бойкоту, близька до капітуляції» і що, мовляв, якщо вводяться жорсткі економічні санкції, то у застосуванні військової сили до підсанкційного суб'єкта просто немає потреби?
Я дуже добре знаю цю тему. Вивчав її глибоко не один рік, постійно відстежую актуальну інформацію, і я мав клієнтів, які знаходилися в подібних позиціях.
Почнемо з того, що у США є спільне почуття «американської винятковості». На основі цього ми маємо відчуття певного статусу екстериторіальності. Це не дуже правильно з точки зору норм міжнародного права, але ми вважаємо, що можемо порушувати простір інших країн з метою виявлення злочинців. Тут ми не дуже бентежимося, оскільки США – велика і дуже сильна країна і, незважаючи ні на що, з нами інші країни не захочуть псувати стосунки.
Коли хтось має економічні проблеми у США, то це поширюється на всі країни світу. Коли хтось ворог Америки, то йому стає дуже не комфортно у всіх цивілізованих країнах (я тут не говорю про диктатури – росію, Іран чи Північну Корею). У цивілізованих країнах, навіть якщо вони не мають відповідних законів чи рішень щодо якогось суб'єкта, в їх електронних системах чітко показується – під санкціями хтось у США чи ні.
Найжорсткіші санкції США – санкції Міністерства фінансів. Це Міністерство має Підрозділ з контролю за іноземними активами – Office of Foreign Assets Control (OFAC). Часто його рішення – політичні і дуже великі. Наприклад, якусь людину або, скажімо, банк помітили в обході ембарго з Іраном, у фінансуванні якихось сумнівних угод і так далі. Ми його позначаємо у нашому списку санкцій. Він у нас називається SDN - Specially Designated Nationals and Blocked Persons List (Список особливо позначених громадян та заблокованих осіб). Туди можуть потрапити як конкретні люди, так і компанії чи організації.
Чому потрапляння до SDN є вкрай згубним? Тому що дуже часто в результаті позначаються всі, хто має або мав хоч найменше відношення до підсанкційної людини чи компанії. Всі! Людина могла, наприклад, 5 років тому в якомусь невеликому банку бути дрібним акціонером, мати там якісь свої 3%, але цей банк потрапив до SDN і людина також позначається у цьому списку. Ми не розбиратимемося, чи часто ця людина була в цьому банку, скільки років тому вона туди приходила востаннє, багато чи мало в неї було з цим банком операцій. Ніхто цього не розумітиме. Мінфін США його просто теж означить і на цьому все.
Все дуже широко. Це посил політичного сигналу навіть не іншим організаціям, а цілим країнам, в яких людина з SDN в даний момент знаходиться. Це так само і посилає країні, з якої він є вихідцем. Американські санкції з'являються на електронних системах усього світу. Усі цивілізовані країни можуть у базах миттєво побачити – під санкціями людина, якась структура чи ні. І такій людині чи структурі стає дуже некомфортно майже скрізь у світі. Це як потрапити до «електронної в'язниці».
Потрапляння в такий «електронний капкан» обіцяє часті додаткові перевірки, невідкриття банківських рахунків тощо. Лише проблеми згодом виникають. Через інтернет інформація про присутність у SDN підхоплюється скрізь і зазначений суб'єкт фігурує у всіх електронних базах дата-центрів усіх країн світу.
І що далі? А далі всі біжать подалі від означених людей. Жоден банк не матиме з ними справу, щоб потім і його не почали перевіряти і він раптом сам не опинився в SDN. Нікому не потрібні проблеми, адже усі хочуть максимально мінімізувати ризики.
Санкції Мінфіну США – шалено жорсткі. Вони настільки жорсткі, що їх можна порівняти із кримінальним покаранням. Санкції та висновок ніби йдуть паралельно. Ефект від санкцій настільки глибоко карає, що це схоже на реальне тюремне ув'язнення. Позначається в SDN не тільки конкретна людина або компанія, а там є дані про її дітей, онуків, родичів. Попадають усі, хто таку ж адресу має. Іноді навіть його однофамільці потрапляють. Одним словом, фігурують усі, хто з цією людиною так чи інакше був пов'язаний. І такі люди стають... ворогами Америки!
Що це означає на практиці? Це означає, що жодна американська компанія чи організація не має права проводити із зазначеними фігурами жодних транзакцій. Людям, які були позначені у списку санкцій Мінфіну США (наприклад, як це було з Андрієм Теліженком або Рамзаном Кадировим), компанія Google одразу заблокувала акаунти, їх викинули з Instagram та Facebook. Людям з SDN навіть готелі можуть не забронювати номер і таке інше. Юристи не мають права представляти означених людей без дозволу OFAC, інакше їх дико карають. Якщо юрист раптом захоче представляти інтереси позначеної в SDN людини, йому потрібно спочатку піти в OFAC і отримати на це дозвіл.
Позначена людина стає майже скрізь якщо не радіоактивною, то вкрай і вкрай токсичною.
Деякі можуть спробувати виплутатися. Але на це у них можуть піти роки та мільйони доларів. Якби їм хтось сказав, мовляв, «3 роки йтиме процес, це коштуватиме 3 мільйони доларів і точно буде позитивний результат у результаті» – було б одне. Але їм ніхто й ніколи не прогарантує, що OFAC зніме санкції. Гарантій просто немає і не може бути ніяких.
Багато представників типової «совдепії» хочуть одразу купити результат. Вони психологічно що неспроможні оцінити процес. Не можуть зрозуміти, що може щось спливти у процесі, може змінитися політика, ситуація тощо. У них мислення таке, мовляв, «плачу гроші – обов'язково має бути позитивний результат». Але в США так не працює. Такої гарантії ніхто не дасть. Тому такі люди роками сидять під санкціями та їм дуже некомфортно. Незважаючи на їхні мільйони, у них – тавро, яке завжди скрізь спливатиме. Вони не розуміють, що навіть якщо б вони не перемогли в результаті, то процес теж тут не остання справа: вони розповіли б публічно свою історію, їх хтось би почув, про них щось написали б ЗМІ. Як мінімум була б можливість голосно заявити про себе. Але їм не цікавий процес, вони хочуть одразу купити результат. Тому сидять і чекають незрозуміло чого, у глибині душі чудово розуміючи, що і вони самі, і їхні мами, тата, бабусі, дідусі, дядьки, тітки, діти, онуки будуть із тавром санкцій усе життя. Що тут сказати? Гроші у людей є, а мізків – ні.
Санкції, які накладає Україна, дають нам більшу легітимність. Ми тоді краще розуміємо, що якщо певна людина опинилась під санкціями України, то її позначення у списку санкцій нашого Мінфіну ще більш обґрунтоване. Так, у нас звертають увагу на санкції інших країн, особливо якщо ці країни – наші колеги та партнери.
Звісно, санкції України чи будь-якої іншої країни б'ють по людині. Але їх не порівняти з санкціями США. Коли люди з батальйону «Монако» чи бригади «Куршавель» підпадають під американські санкції, я даю відсотків 70 – 80 на те, що вони потраплять і під європейські санкції. Європа просто скопіює їх у свої списки, бо ті причини та обстановка, що призвели до американських санкцій, точно порушують і європейські правила ведення справ.
Коли люди під американськими санкціями – їм екстремально некомфортно. Особливо складно людям заможним. У незаможних, по суті, мало що змінюється у житті. А ось тим, хто реально звик жити на широку ногу (сьогодні він на лижах в Альпах, завтра на балу у Відні, післязавтра він на вечірці в Лондоні), жити стає дуже боляче.
