Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.
Кадрові зміни в Росії покликані усвідомленням її керівництва неможливості швидкої військової перемоги над Україною
Війна проти України, яка однозначно склалася не так як планували у Кремлі, примушує Путіна робити кадрові зміни та рокировки у сфері, повʼязаною з безпосередньою організацією та забезпеченням воєнних дій. Показово, що вони почалися після обряду інавгурації, покликаного продемонструвати росіянам сакральність нелегітимного диктатора Путіна. Зокрема, новим міністром оборони Путін призначив Андрія Бєлоусова. Його попередника Сергея Шойгу відправив на посаду секретаря Ради безпеки РФ, звільнивши звідти Ніколая Патрушева. Патрушев обіймав свою посаду 16 років, Шойгу майже 12. Це стовпи режиму. Вони не пропадуть з оточення, але їхній вплив змінюється. Їх перестановки спричиняють й інші зміни у кремлівської мафії. Вони призводять до тектонічних зсувів та нових конфігурацій та конфліктів у її структурі. Путін тяжко йшов до цього кроку. Адже те, що плани агресії не вдалися, було очевидно щонайменше рік тому. Вочевидь, йому не хотілося перебудовувати конструкції мафіозних структур, творцем і арбітром яких він є. І очевидно, що перестановки свідчать про те, що Кремль усвідомив невдачу у спробі швидко перемогти у війні та налаштовується на довгу затяжну війну. На нового міністра оборони, відомого як економіста та координатора виробництва, покладається обов'язок шукати гроші на війну та організовувати роботу ВПК. Тобто кадрові зміни в російському керівництві розходяться з риторикою Москви про готовність до переговорів і сигналізують про намір Путіна посилити конфронтацію з Україною та Заходом.
Американський історик Тімоті Снайдер у своєму недавньому есеї, присвяченому російському святкуванню «Дня перемоги», написав про те, що Росія прагне залякати світ, який повинен, абсолютно помилково, вважати, «що Росія не може програти». Як зазначає Снайдер, успіх Москви не на полі бою, а в головах людей Заходу. Росія може програти. Уявлення про російську армію як непереможну Червону армію – лише пропаганда. І сьогоднішня російська армія – не є Червоною армією часів Другої світової війни. Росії не вистачає американської економічної підтримки – ленд-лізу, яка була потрібна Червоній армії для перемоги над нацистською Німеччиною. Тому немає особливих підстав очікувати, що Росія переможе. Єдиний шанс для Росії – не дати Заходу допомогти Україні, переконавши його у неминучості її перемоги, щоб Захід не застосовував своєї вирішальної економічної сили. Останні шість місяців це підтверджують: незначні перемоги Росії на полі бою припали на той час, коли Сполучені Штати затримували допомогу Україні.
Нинішній наступ Росії у Харківській області якраз і розпочався у такий період, коли допомога від США, що затрималася на півроку, ще не набрала масштабу та ритмічності. Російські окупанти здійснили наступальні дії з території Бєлгородської області на територію Харківщини. За повідомленням головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського, російські загарбники розширили зону активних бойових дій майже на 70 кілометрів. Головні зусилля ворог докладає на напрямах Стрілеча — Липці Глибоке – Слобожанське, Борисівка – Веселе, на Нескучне та на захоплення Вовчанська. Противник почав наступ значно раніше запланованого терміну, коли помітив перекидання українських військ, проте йому не вдалося прорвати оборону. Бойові дії йдуть безпосередньо у Вовчанську, який розташований лише у чотирьох кілометрах від кордону з РФ. У самому Вовчанську зафіксовані випадки розстрілів росіянами мирних мешканців, які намагалися евакуюватися на вільну від загарбників територію, свідомий прицільний розстріл росіянами саме евакуаційного транспорту, тримання цивільних мешканців як заручників у підвалах та будинках біля лінії вогню замість евакуації. Завданням Сил оборони України є зрив російської спроби просочитися і закріпитися в глибині території для того, щоб створити плацдарм для подальшого наступу. Станом на сьогодні завдяки, зокрема, рішучим діям Сил оборони України на Харківщині, росіянам не вдається реалізувати цей задум. Оперативна ситуація складна і динамічно змінюється. Українськими військами керує бригадний генерал Михайло Драпатий, який успішно бив російських окупантів ще 2014 року. Добре відомо відео, як українська БМП перестрибує через ворожу барикаду в Маріуполі – у цій машині був Драпатий. Водночас окупанти продовжують тиснути на фронті на кількох напрямках у Донецькій та Луганській областях. Зокрема, на Покровському напрямку. Не відмовляються від намірів захоплення міста Часів Яр. Очевидно, що росіяни прагнуть дезорієнтувати українське командування, змусити розпорошити сили. Крім Харківщини російські загарбники загрожують зі своєї території і Сумській області. На суміжній із Сумщиною території РФ теж зосереджено їхнє угруповання. У Сумській області постійно відбуваються зіткнення із російськими ДРГ, їх знищують. Загалом втрати російських загарбників по усій лінії зіткнення стабільно перевищують тисячу одиниць живої сили (у деякі дні наближаються до двох тисяч) та кілька десятків одиниць військової техніки щодоби. На тлі цих атак очевидно, що Путін хоче вести війну й надалі. Особливо зараз, напередодні першого Глобального Саміту миру, Москва намагається зірвати дипломатичні зусилля Києва, у тому числі шляхом тиску на полі бою. Так само РФ продовжує активне застосування ракетного озброєння та БПЛА-камікадзе «Шахед» по обʼєктах інфраструктури та задля терору та впливу на настрій мирних мешканців України. Балістичні ракети влучили по Одесі. По ночах росіяни застосовують по кілька десятків «Шахедів», які в основному знищуються підрозділами ППО України та мобільними вогневими групами. Через російські атаки на енергосистему Україна змушена імпортувати електрику.
У відповідь на російську агресію Україна завдає успішні удари по стратегічних об'єктах у глибині тимчасово окупованих територій та у глибині території Росії. Одна з таких атак у ніч на 17 травня, примітна масованістю: рої дронів атакували об'єкти у Севастополі та на чорноморському узбережжі Кавказу. Атака тривала кілька годин, були уражені важливі цілі. Зокрема, нафтопереробний завод у Туапсе. Примітно, що він вже був уражений у ніч з 24 на 25 січня, три місяці перебував на ремонті, запрацював не на повну потужність на початку травня і ось тепер є відео з вибухами та пожежею на його основних установках. Завдано ударів по терміналу Транснафти, мазутному терміналу. Уражено Новоросійський порт. Гриміли вибухи у Севастополі та Балаклаві у тимчасово окупованому Криму, там є перебої з електрикою. Ймовірно вражено підстанцію біля Балаклавської ТЕС, яку було збудовано окупантами вже після 2014 року для постачання електрики до угруповання окупаційних військ. Український дрон ударив по заводу «Базальт» у Тулі, РФ, де виробляють боєприпаси. У Татарстані через загрозу атаки дрона зупинялася робота аеропорту у Казані. Забавно, що через це затримався приліт делегації руху Талібан, який контролює Афганістан. Талібан є забороненою в РФ організацією, оскільки Кремль визнає її терористичною. Але, насправді це стабільний партнер Кремля, представники Талібану регулярно офіційно беруть участь у різноманітних форумах у РФ. До Кабулу їздять делегації регіонів РФ домовлятися про співпрацю. Отже, російське керівництво запросило талібів як своїх старих партнерів взяти участь в економічному форумі «Росія – ісламський світ», який Москва організувала у столиці Татарстану, Казані.
Протягом тижня було завдано удару по складах росіян у Луганській області, у місті Сорокіно, яке окупанти продовжують називати Краснодоном. Через це місто, починаючи з 2014 року, заходять російські війська та зброя, там їх перевалочна база. Внаслідок успішного ракетного удару по радіолокаційних системах у тимчасово окупованому Криму, на горі Ай-Петрі, знищено командира цієї військової частини, пошкоджено та знищено кілька радарів. Завдяки ракетному удару по окупованому Скадовську, Херсонської області було знищено велику кількість російських окупантів. Дві ночі поспіль під ударом перебував аеродром Бельбек біля Севастополя у тимчасово окупованому Криму. Супутникові знімки дозволили підбити підсумки ударів протягом цих двох ночей по аеродрому Бельбек. На знімках видно пошкоджений винищувач МіГ-29, знищені Су-27 та 2 МіГ-31, склад ПММ. Було знищено ЗРК С-350, разом із радаром, що й відкрило можливості для повторної атаки.
Російська авіація продовжує регулярно втрачати авіаційні бомби, які призначалися для ударів по Україні над власною територією. Ці випадки є масовими, очікувано від них потерпає саме Бєлгородська область Росії, яка є тиловою базою агресії. 12 травня у самому обласному центрі Бєлгороді стався вибух, внаслідок якого було зруйновано під'їзд багатоповерхового житлового будинку. РФ заявляє про 17 загиблих, традиційно звинувачує Україну. Але очевидно, що цю будівлю в Бєлгороді не було зруйновано збитою російським ППО українською ракетою «Точка-У». Такий вибух та руйнування абсолютно не притаманні падінню збитої балістичної ракети. Очевидно, що так могла вибухнути втрачена літаком російська авіабомба або це був вибух зсередини. У такому випадку може йтися про організовану російську провокацію, спрямовану на створення негативного образу України задля зриву військової допомоги нашій країні та відволікання уваги від російського злочину геноциду проти українців. Путін має відповідний досвід. Він організовував вибухи РФ із знищенням будинків та масовою загибеллю людей задля початку війни у Чечні.
Москва, затягнувши війну, сподівається розколоти єдність коаліції, яка підтримує Україну і створити величезну перевагу на фронті. Це потрібно усвідомлювати. І бути рішучим у війні з нею та у підтримці України.
Замах на Фіцо: чому росіяни прагнуть просувати «український слід»
Російські пропагандити «розганяють» у мережі міф про те, що нібито українська біженка причетна до замаху на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо. Російські Telegram-канали поширюють неправдиві заяви, ніби біженка з України підштовхнула до замаху на словацького прем'єра свого чоловіка, 71-річного Юрая Цинтулу. За версією пропагандистів, жінка методично налаштовувала чоловіка на помсту через антиукраїнську риторику Фіцо. Керівник Нацполіції Словаччини Любомир Солак спростував чутки про те, що партнеркою нападника була жінка з України і він «радикалізувався внаслідок спілкування з нею».
Сама постановка питання про «український слід» – абсурдна. Останнє, що потрібно Україні, це створення напруження з європейськими державами, від яких вона одержує усе необхідне для продовження війни.
Необхідно відзначити, що росіяни методично працюють над поширенням фейків щодо причетності українців до різноманітних правопорушень всередині Європейського Союзу.
Цілі подібних кампаній – очевидні.
По-перше, вони хочуть внести напруження між громадянами європейських держав, аби потім використовувати це у політичних цілях.
По-друге, вплив на громадську думку щодо ставлення до України і українців росіяни використовують для просування у політиці ідей про необхідність «зупинити підтримку України».
По-третє, росіяни постійно нагнітають різноманітні панічні настрої у країнах Європи, аби потім грати на сподіваннях, що «швидке завершення війни в Україні» сприятиме підвищенню безпеки у самій Європі, і, на основі цього, просувати ідею про негайні мирні переговори між Україною та Росією.
Водночас, останнім часом зростає кількість інформації про можливі теракти та диверсії на території Європи, які планує реалізовувати Росія. Таким чином, вони планують як залякувати європейців, так і атакувати критичні підприємства оборонної галузі або логістичні шляхи, якими зброя може рухатися в Україну.
При цьому росіяни, очевидно, будуть використовувати «чужий прапор», як це вони полюбляють робити, аби обвинувачувати у скоєнні злочинних дій інших. Не будучи спроможними перемогти Україну на полі бою, росіяни досить давно перейшли до відверто-терористичної тактики, прикладом чого є знищення української цивільної енергетики.
Тож не буде нічого дивного, якщо подібну тактику вони будуть реалізовувати по відношенню до європейських держав. При цьому, у них готова інформаційна інфраструктура, яка має розганяти паніку та дезінформацію. На прикладі поширення антиукраїнських фейків у Європі прекрасно помітно те, як така інформація може розповсюджуватися за допомогою ботів та фейкових ресурсів.
Співвідношення "інвестицій у війну" становить не 25 до 1 на користь Заходу, а 6 до 1 на користь РФ
З кожним місяцем війни, тема фінансової підтримки України з боку коаліції західних союзників стає не просто більш актуальною, а без перебільшення можна сказати, критичною.
В цьому контексті, досить резонансно прозвучали слова колишнього російського підприємця та політичного в’язня Михаїла Ходарковського, який заявив, що підтримка України на рівні 0,25% ВВП західних країн є недостатньою.
Ходарковський звернув увагу і на ціновий диспаритет під час виробництва зброї, коли снаряд найбільш популярного артилерійського калібру 155 мм за стандартом НАТО коштує 5000 дол за штуку, а російський аналог – снаряд 152 мм - 500 дол.
Якщо розширити думку Ходарковського, то безглуздо механічно порівнювати ВВП двох протиборчих сторін, Росії та Заходу. Вкрай важливо враховувати ще так звані «поправочні коефіціенти», а саме: коефіцієнт залучення тієї чи іншої сторони у війну, а також – ціновий коефіцієнт (адже, як зазначено вище, ціни на боєприпаси у різних країнах відрізняються).
В цьому контексті можна визначити своєрідну формулу ресурсної переваги тієї чи іншої сторони, яку визначимо за наступною формулою:
ВВП × коефіцієнт залучення × ціновий коефіцієнт = Ресурс Війни.
Це допоможе позбавитись певних ілюзій та більш раціоналістично визначати поточне співвідношення сил.
З одного боку, ВВП Західних країн значно більший за російський: приблизно 50 трлн дол проти 2 трлн або 25:1. Але з іншого боку, ціни на основні види боєприпасів та техніки в РФ від 5 до 10 разів нижчі, ніж на заході, особливо на снаряди.
Тобто, за зазначеною вище формулою, без урахування коефіцієнта залучення сторін у конфлікт, це вже не 50 трлн дол ВВП проти 2 трлн дол, а десь біля 10 трлн. проти 2 або 5:1.
Йдучи далі за вказаною вище формулою, підходимо до так званого коефіцієнта залучення сторін у конфлікт.
РФ станом на теперішній час може витрачати 6% ВВП на війну або 120 млрд доларів на рік. Якби західні країни відповіли таким самим рівнем залучення своїх економік у війну, то їхній військовий бюджет становив би фантастичну суму в три трильйони доларів.
За ці гроші можна збудувати "Зірку смерті" із відомого фільму «Зоряні війни» і не одну. Нехай би навіть це був загальний військовий бюджет західних країн, а не лише витрати підтримку України в цій війні.
Але західні країни навіть і близько не наблизилися до позначки 6% ВВП на сектор оборони. Не кажучи про допомогу Україні, яка становила максимум 0,2% у перший рік війни, а зараз скоротилася до 0,15% загального ВВП західних країн у 2024-му. Тобто до 70-80 млрд доларів на рік.
З урахуванням диспаритету цін, ця сума відповідає у «приведених цінах на зброю» 20 млрд дол російського кошторису на війну, а він, як ми знаємо, становить по факту 120 млрд дол.
Тобто вже зараз співвідношення "інвестицій у війну" становить не 25 до 1 на користь Заходу, а 6 до 1 на користь РФ. Що могло перешкодити досягненню цієї пропорції?
Письмові зобов'язання західних країн щодо рівня підтримки України та витрат на сектор оборони. Умовно – спільне рішення України та її союзників у форматі такого собі "Тегерана-43".
Нагадаємо, "Тегеран-43" став спільною конференцією СРСР та країн-союзників під час Другої світової війни, на якій було ухвалено рішення вести війну до повної мілітарної перемоги над Німеччиною, а також було прийнято рішення про відкриття союзниками другого фронту.
Зрозуміло, що у випадку війни РФ проти України, поки про так званий «другий фронт» не йдеться. Зокрема, про це нещодавно заявив і міністр оборони Британії.
Але зобов'язання фінансового штибу зафіксувати вкрай важливо.
Наприклад, формула "0,25%": щороку 0,25% ВВП країн союзників направляти на сектор оборони і фінансову допомогу Україні. Це становило б приблизно 120 млрд дол на рік, що певною мірою сформувало б фінансовий паритет із витратами РФ на війну.
Це саме той пакет, який міг би забезпечити поставки в Україну вкрай важливих установок Петріот, сотень ракет, мільйони снарядів та дронів, а також високий рівень фінансової мотивації та зарплат для солдатів ЗСУ (заробітна плата, страхування життя та здоров’я, підйомні під час підписання контракту, тощо).
Навіть за неготовності Заходу на пряме військове протистояння з РФ, західні демократії можуть взяти на себе зобов’язання щодо направлення на підтримку України 0,2% чи 0,25% свого ВВП на рік у вигляді військової та фінансової допомоги.
Певним чином, така робота зараз відбувається. В безпекових угодах, які президент України Володимир Зеленський підписав з такими країнами як Франція, Німеччина, Британія, закладаються конкретні кількісні параметри пакетів безпекової підтримки України.
В підсумкових рекомендаціях аналітичної групи Расмусена-Єрмака вперше у текст рекомендацій для західних країн закладена цифра підтримки України у розмірі 0,25% ВВП західних країн – союзників України.
Вперше на законодавчому рівні показник у 0,25% ВВП на підтримку України був затверджений в Естонії.
І цей досвід необхідно активно розширювати. Це допоможе Україні сформувати реалістичну стратегію війни.
Джерело: Аналітичний центр «Об’єднана Україна»
Першоджерело: "Agenda Pública"
