Основним результатом понад двох років війни стало загальне розуміння, що росіяни явно не зможуть досягнути «цілей СВО» суто військовими методами. Схоже, це розуміння укріпилося і серед представників російської політичної верхівки. Як можна судити з численних заяв російських пропагандистів, головна мета війни – це підкорення та ліквідація української державності. Однак, не зважаючи на всі розрекламовані раніше «наступи», все, чого домагається уже понад рік російська армія – це невеликі просування, оплачувані великою ціною. Як у життях власних солдат, так і у вигляді дорогої військової техніки. І якщо на солдат їм явно байдуже, то техніка – досить вичерпний ресурс, і це, очевидно, російське військове керівництво прекрасно розуміє.
Відповідно, на передній план для росіян виходить не стільки військова сила, скільки психологічний тиск, пропаганда, політичні маніпуляції – все, аби розхитати українську державу зсередини, максимально послабити тил, і вже у такий спосіб примусити до капітуляції.
Зокрема, продовження теми «нелегітимності Президента України» спостерігається по мірі наближення до дати, яку російські спецслужби обрали в якості точки відліку «заворушень проти української влади». На даний момент уже зрозуміло, як саме планують працювати росіяни з метою збурення українського суспільства.
Сама по собі тема «нелегітимності» української влади не знаходить особливого відгуку серед українців, тому що, загалом, зрозуміло, що під час війни вибори проводити неможливо, що фіксують усі опитування громадської думки.
Тому росіяни, які приділяють велику увагу просуванню теми з «протестами» намагаються більшою мірою спиратися на інші моменти, які викликають соціальну напругу. Зокрема, росіяни використовують тему з наступом у Харківській області аби просувати тезу про близьку «військову поразку» для України. Так само вони намагаються використовувати невдоволення частини суспільства новими правилами мобілізації, очікуваним підвищенням тарифів на електроенергію, що пов’язане з попередніми атаками росіян на українську енергетичну інфраструктуру.
Очевидно, що це ще один спосіб, яким росіяни хочуть вирішити найбільшу для себе на даний момент проблему – підготовку Саміту миру у Швейцарії, що має відбутися через місяць якраз довкола обговорення мирних ініціатив Президента України. Росіян реально турбує цей саміт, тому що він може перехопити ініціативу на дипломатичному фронті. Тривалий час росіяни просувають у міжнародному політичному дискурсі ідею, що саме вони виступають за переговори та мир, а українська сторона чомусь цього не бажає. Мирний саміт може принципово змінити ситуацію, запропонувавши власне бачення миру від багатьох країн світу.
Тому росіяни активно просувають тему про «нелегітимність української влади», для чого їм потрібна бодай імітація суспільного протесту у самій Україні. У такий спосіб вони хочуть обмежити дипломатичні можливості українського керівництва. Тому і ресурси, і зусилля під подібний проект виділяються значні.
Ще один напрямок – сіяння паніки, страху, тероризм, аби психологічно тиснути на українців. Нещодавно СБУ затримала терористів, які готували масштабні теракти у людних місцях у Києві 9 травня. Всього терактів мало бути 4. Агенти російського ГРУ встановлювали вибухові пристрої в будівельних гіпермаркетах відомої мережі та біля одного із кафе. Саморобні вибухові пристрої були замасковані в упаковки з-під чаю. Вони складалися із таймера, детонатора і пластичної вибухівки із запалювальною сумішшю, яка мала спричинити масштабні пожежі. За задумом російської спецслужби, вибухівка повинна була здетонувати у пікові години відвідуваності гіпермаркетів, щоб завдати максимальної шкоди цивільному населенню. Крім того, її планували розмістити серед легкозаймистих матеріалів – щоб таку пожежу не вдалося швидко ліквідувати.
Звісно, добре, що СБУ показує високий рівень протидії терористичним загрозам, але треба розуміти, що росіяни будуть повторювати відповідні спроби. Власне, вони не припиняють терор ні на день. І якщо теракти може попередити СБУ, то ракетні обстріли цивільних об’єктів, бомбові удари по прикордонним містам і селищам – це питання, яке можна вирішувати лише шляхом посилення української ППО та авіації, що повністю залежить від західних партерів. А останні так і не поспішають визнати росію – «державою – спонсором тероризму».
Треба бути готовим, що російський інформаційний тиск буде лише посилюватися. Це плата за те, що ЗСУ стримує орду уже понад два роки. І росіяни не знають, що з цим робити, а тому намагаються розвалити українське суспільство зсередини, не шкодуючи для цього жодних ресурсів. Це потрібно розуміти.
