Землю - військовим, податки - лендлордам, накопичувальні пенсії - пенсіонерам.
Як об'єднати цю нову тріаду?
Після війни, основний робочий банк землі в Україні становитиме приблизно 20 млн га.
За середньої ринкової вартості в 1000 дол за гектар, виходить, що пів країни можна купити за смішні 20 млрд дол.
Для розуміння - це наш бюджетний дефіцит за півроку.
До речі, до кінця 2024-го, держборг України, можливо, досягне 170 млрд дол.
Тобто ринкова вартість основної частини нашої орної землі покриє менше 15% державного боргу країни.
За таких параметрів, ми навіть не встигнемо сказати "чорничний пиріг", як основні масиви землі будуть сконцентровані в руках кількох основних гравців.
З 01 січня 2024 року в Україні відкривається ринок землі для юридичних осіб.
Крім війни, це один із фундаментальних факторів, який визначить наше майбутнє.
Так, поки що без нерезидентів і по 10 000 га на одну юрособу.
Але наші ФПГ навчилися створювати конгломерати ФОП-ів для використання схеми з єдиним податком.
Що завадить лендлордам використовувати конгломерати юросіб для скупки землі.
Очевидно, що ні військові, ні українці в тилу не візьмуть участь у цьому ринку - їм банально не до цього.
Тому наразі найбільш правильне рішення - відтермінувати запровадження "широкого ринку".
І протягом року кардинально переглянути його концепцію.
У нас поки що є унікальний шанс пов'язати ринок землі в Україні та пенсійну реформу.
Останнім часом можна почути кілька стратегічних ідей, які періодично озвучуються на різних форумах.
Це формування нової накопичувальної недержавної пенсійної системи та пошук тих самих горезвісних сотень мільярдів, які мирно спочивають чи то в трилітрових банках, чи то в старих матрацах.
Попри всю умовність і навіть деяку утопічність зазначених вище постулатів, саме їх реалізація здатна перервати суто українське онтологічне коло бідності, коли дурість стає наслідком бідності, а бідність - результатом дурості.
Адже кого нагадують мільйони японців чи німців, як не величезний колектив мурах, що дружно будують і захищають свій мурашник.
А кого нагадували мільйони українців до війни?
Скоріше, мільйони мурах, які намагаються побудувати модель особистого мурашника всередині загального будинку, що поступово руйнується.
А ще ми схожі на лісорубів, які сидять на гілці, що повисла над прірвою, і при цьому рубають її сокирою.
Але якщо ми хочемо розірвати онтологічне коло "дурості - бідності", потрібно міняти базову економічну парадигму: процес накопичення в суспільстві має працювати на національну валюту та економіку.
Населення має отримати надійні та ефективні інструменти інвестування, зокрема з метою створення подушки безпеки на старість.
Але ж відсутність людської пенсійної системи, коли працює базовий принцип - багато заробляв - багато й отримуєш у старості, у нас поки що не працює, що і є однією з фундаментальних причин масової трудової міграції з країни і тіньових зарплат.
Ключова вимога до таких фінансових інструментів така: вони не повинні знецінюватися внаслідок інфляції/девальвації, і їх не можна просто так узяти і вкрасти.
Такою моделлю може стати модель земельних накопичувальних пенсійних фондів.
На сьогодні пенсійна реформа має явні ознаки квазіреформи, тобто підміни реального реформаторського змісту умовно реформаторською риторикою, за якою ховається лише секвестр державних соціальних зобов'язань.
Відсутність реальних механізмів забезпечення старості в Україні є одним із базових чинників погіршення якості людського капіталу: якщо більшість населення не бачить доступних механізмів забезпечення своєї старості, привабливість національного ринку праці буде поступово, але неухильно скорочуватися, особливо для молоді.
Суспільству необхідно надати умови для створення довгострокових моделей пенсійних накопичень, зокрема в системі накопичувального пенсійного забезпечення.
На сьогодні ключові фактори, які не дозволяють це зробити, такі:
- інфляційні та девальваційні очікування: в Україні немає базових ринків активів, які хеджували б вкладення від знецінення, особливо в довгостроковій перспективі;
- високий рівень ризиків (є ймовірність такого самого очищення ринку недержавних пенсійних фондів, як банківської системи у 2014-2015 роках);
- високий суверенний ризик країни та критичний стан заборгованості держави, які не дозволяють закільцювати зазначену систему на ринку державних цінних паперів.
Активом, який може нівелювати зазначені вище ризики, може стати ринок землі сільськогосподарського призначення, адже саме він здатний мінімізувати інфляційні та девальваційні втрати інвестора, а також забезпечити збереження інвестицій протягом довгострокового терміну інвестування (25-30 років).
Варто зауважити, що соціально ефективна земельна реформа може відбутися лише за умови законодавчого закріплення в Конституції інституту фермерського господарства як базового елемента системи приватної власності на землю сільськогосподарського призначення.
Тобто, право на пряму купівлю-продаж землі мають отримати малі та середні фермерські господарства.
А право купувати великі масиви землі з передачею її в оренду мають отримати виключно накопичувальні пенсійні земельні українські фонди, учасниками яких зможуть стати лише громадяни країни.
Запровадження зазначеної вище моделі ґрунтується на циклічному кругообігу капіталу.
Накопичувальні пенсійні фонди залучають кошти вкладників на тривалий термін (15-20 років) і вкладають їх у купівлю землі.
Потім, землю передають в оренду аграрним компаніям, які платять оренду.
Земельна оренда (рента) стає джерелом пенсійних виплат учасникам накопичувального пенсійного земельного фонду.
Надійність усієї системи забезпечується заставою землі.
Зазначена модель дасть змогу залучити частину коштів, які нині перебувають за межами банківської системи.
Крім того, функціонування системи накопичувальних пенсійних фондів спиратиметься на довгостроковий актив, захищений від знецінення, а постійний приплив коштів вкладників забезпечить зростання капіталізації ринку землі, тобто вартості земельних активів.
На жаль, наразі замість цієї моделі урядовці намагаються вигодувати населенню чергову позбавлену смаку баланду, коли роботодавців просто зобов'яжуть частину єдиного соціального внеску, що нараховується на фонд оплати праці найманих працівників, перераховувати не до державного пенсійного фонду, а до приватних недержавних пенсійних фондів.
При цьому буде створено глобальну державну надбудову, яка стане керувати цим колосальним фінансовим потоком і акредитовувати при собі ринкові НПФ.
На виході ризикуємо побачити щось на кшталт національної служби здоров'я зі схожим принципом "пенсії ходять за пенсіонером".
Суто формально українці отримають можливість накопичувати, ось тільки на практиці всі ми знаємо, що в реаліях нашої країни означає акредитація приватного бізнесу у чиновників, тим більше бізнесу, пов'язаного з великими грошима.
І ніхто в цій системі не подбає про інструменти інвестування, якими в кращому разі стануть державні облігації або акції західних компаній, а в гіршому - років за десять отримаємо черговий цього разу фондопад.
Не кажучи вже про те, що ніхто у владних кабінетах так і не здогадався поєднати пенсійну та земельну реформи в єдиний замкнутий цикл руху капіталу.
Ну так, навіщо заважати вітчизняним лендлордам скуповувати задешево український чорнозем, перетворивши фермерів на обезземелених селян або безправних орендарів.
Загалом, якщо у росіян завжди виходить автомат Калашникова, то у наших чиновників - чергова годівниця.
А країна тим часом осідає вниз ще на одне кільце чи то дурості, чи то бідності.
До речі, старт запропонованої мною реформи можна було б зробити для військових накопичувальних земельних пенсійних фондів.
Тобто військові отримали б ексклюзивне право на вкладення своїх заощаджень у накопичувальні земельні пенсійні фонди, з активів у вигляді українського чорнозему.
Який зараз рясно политий кров'ю.
І тоді принцип "захисти свою землю" з абстрактного перетворився б на реальний, наповнений справжнім, а не бутафорним змістом.
Якщо цього не зробити, то українську землю куплять у майбутньому іноземні пенсійні та інвестиційні фонди.
І захищати цю землю будуть обезземелені місцеві жителі.
