Позаблоковий статус України: стратегія чи реальність
Думка

Позаблоковий статус України: стратегія чи реальність

8 грудня 2021 | 15:26

В умовах сучасної "стратегічної невизначеності" й нової багатополярності, формування нового типу стосунків в між США, ЕС, Китаєм та РФ можна констатувати, що зовнішня політика України останнього двадцятиріччя - це в основному список викликів і криз, зрідка розбавлений успіхами переважно недержавних акторів - бізнесу, діячів спорту та культури, та юридично оформленим курсом на приєднання до ЕС и НАТО.

Дезорганізованність, антисистемність і непрофесіоналізм, залежність і невміння вибудувати ефективні алгоритми інтеграції в глобальні політичні та економічні процеси (а не формальні об'єднання), намисто конфліктів й ізоляція по параметру кордонів, нездатність реально мобілізувати міжнародне співтовариство на свій захист, втрачені ринки і значна частина ресурсів ... І це в умовах політично багатогранної  і економічно експортоорієнтованої України, розташованої на перетині світових торгових шляхів і чотирьох цивілізацій Заходу, Сходу і Півдня, Півночі успіх якої значною мірою визначається ефективною зовнішньої політикою.

При цьому перед Україною стоїть вічна дилема: з ким бути - з ЄС і НАТО або з РФ і ЄЕС, з Польщею, Британією або Туреччиною? 

У той же час на високому політичному рівні майже не ведеться обговорення принципових питань щодо стратегічного цілепокладання нашої зовнішньої політики:

 - чи потрібна й можлива сьогодні інтеграція України у військово-політичні блоки, й чи прийнятна для нас ціна "за міжнародну парасольку";

- що важливіше функціональна інтеграція в світові політичні та економічні процеси, або формальна - в політико-економічні та військово-політичні союзи і блоки?                                                 

- який майбутній статус України в цих структурах і чи існують інші механізми досягнення наших зовнішньополітичних цілей безпеки і економіки?

При цьому часто відбувається ігнорування об'єктивної зовнішньополітичної і внутрішньополітичної реальності. Адже, незважаючи на те, що щонайменше з початку 2000-х Україна декларує за стратегічну мету "членство в ЄС" (навіть змінивши Конституцію), але всі роки, починаючи від проголошення Незалежності, Україна - де-факто, позаблокова держава, з незначними шансами на приєднання до ЄС, НАТО; мізерними - до проросійських об’єднань, тощо; і / або навіть - на отримання нейтрального статусу в силу свого геополітичного розташування (на перехресті) і складної політичної архітектури. 

При тому, що історія України рясніє прикладами, коли метання між Сходом і Заходом, і відсутність своєї чітко вираженої зовнішньополітичної позиції привели до занепаду нашої державності і розділу країни.

Але сучасний світ не чорно-білий. У ньому багато кольорів та відтінків  - способів досягнення національних цілей розвитку та безпеки. Для широкої аудиторії, напевно, стане новиною, що в сьогоднішньому світі існує набагато більше 2-х військових або військово-політичних союзів.

 Крім звичних НАТО (29 країн) і ОДКБ (6 країн), є ще “АUKUS” (Австралия, Британия, США), "АНЗЮС" (Австралія, Нова Зеландія, США), "Регіональна система оборони" (7 країн Латинської Америки), "Північноєвропейський оборонний союз" (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); "Рада співробітництва арабських держав Перської затоки" і ЄС теж мають військові складові. Крім того, багато країн уклали Договори про спільну оборону, взаємодопомогу або надали гарантії захисту без створення спеціальної міжнародної організації. Наприклад, Міжамериканський договір про взаємну допомогу (16 країн), Договір про взаємну оборону між США і Японією, і Південною Кореєю і Філіппінами, Оборонна угода п'яти держав (Австралія, Великобританія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур), Договір про взаємну оборону між Ісламською Республікою Іран та Сирійською Арабською Республікою, Договір про взаємну оборону між Австралійським Союзом і Японією, Угода про стратегічне партнерство і взаємну підтримку між Туреччиною і Азербайджаном, Франція і Іспанія гарантували захист Андорри, а США - Тайваню, крім того між багатьма країнами створені спільні військові формування , і так далі. В цілому від 40 до 60 країн світу входять у військово-політичні союзи, не менше 30 уклали міжнародні договори в сфері безпеки і оборони.

У той же час, більшість країн світу (з 197 визнаних) де-факто позаблокові або мають "нейтральний статус". А близько 120 країн світу номінально входять в "Рух неприєднання" - міжнародну організацію, створену на принципах неучасті у військових блоках. 

При цьому саме поняття "нейтралітет" необхідно чітко розмежовувати з "позаблоковим статусом".

Постійний "нейтралітет" містить три базові заборони на дії нейтральних країн: не брати участі і не надавати збройні сили для війни між іншими державами або свою територію для використання воюючими сторонами; не дискримінувати воюючих в поставках їм зброї і товарів військового призначення. Нейтральні країни можуть займатися виключно гуманітарної та цивільної допомогою в конфліктах третіх країн. У разі конфлікту (війни) вони зобов'язані дотримуватися норм гуманітарного права щодо нейтральних країн. В економічному плані їм дозволяється приймати повномасштабну участь в міжнародних економічних відносинах, але збалансовано щодо воюючих сторін.

Але головна особливість "нейтральності" - це міжнародно визнаний правовий статус, яким одні держави (міжнародні організації) наділяють інші. Проголосити себе "нейтральною" мало, необхідно щоб цю "нейтральність" підтримали (надали) і визнали інші держави. При чому визнали документально - у вигляді Договору або угоди. Тільки тоді її можна вважати такою, що відбулася і функціонує.

Історично країни ставали нейтральними - за рішенням / домовленністю геополітичних центрів, уникали окупації і виходили з-під тиску геополітичних гравців (намагалися зняти себе з шахової дошки), зберігали внутрішню цілісність.

"Позаблоковість"  - це самовизначення держави, яке не потребує міжнародно-правового закріплення, і може бути змінене в односторонньому порядку. Вона передбачає відмову від постійного членства в союзах, але не зобов'язує не брати участь в конфліктах або укладати договори про співробітництво з союзами. Це формування союзів, а не приєднання до них. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів до складу миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди з будь-якими військовими союзами та окремими державами в залежності від кон'юнктури; не поширюється на економічну сферу. 

Позаблокові - борються за суверенітет і поле для політичного маневру в не до кінця зрозумілій політичній ситуації, зберігали потенціал для здобуття лідерства в регіональному або глобальному плані, уникали внутрішньої кризи, або - нікому не цікаві.

"Позаблоковість",  на відміну від "нейтральності", не обмежує державний суверенітет у зовнішній політиці в обмін на обіцянки безпеки і незалученість в конфлікти, але покладає тягар забезпечення безпеки на власні плечі (в тому числі і шляхом формування союзів).

 Особливо нейтральний чи позаблоковий статус важливий для країн фронтирів -  що знаходяться між великими конкуруючими військовими блоками. Це дозволяє перенести лінію конфронтації зі своєї країни на межі держав - учасників військових блоків, а при наявності сильних збройних сил уникнути конфлікту як Швейцарія під час Першої і Другої світової війни.

"Нейтральний" і позаблоковий досвід європейських країн

У сучасному світі позаблокові і нейтральні держави домінують в Латинській Америці, Африці, Азії, але в меншості в Європі і Північній Америці.

Особливість Європи і Північної Америки в значній мірі обумовлена ​​двома світовими війнами і тривалою Холодною Війною проти СРСР. Тому зараз в Європі лише Австрія, Ірландія, Швейцарія, Швеція, Мальта, Молдова і Фінляндія дотримуються принципу нейтралітету або позаблоковості. Хоча і реалізований цей статус у них по-різному.

Зокрема, Швейцарія отримала "нейтральний" статус з 1815 року - після Наполеонівських воєн і за рішенням "Віденського Конгресу". Австрія змушена була прийняти нейтралітет, який забезпечив виведення радянських військ з країни в 1955 році. Схожим чином нейтральною стала і Фінляндія - через Договір з СРСР в 1948 році за підсумками поразки у Другій світовій війні, що дозволив країні зберегти незалежність і уникнути комуністичної моделі управління.

Міжнародно-визнаний правовий нейтральний статус мають також Туркменістан (отримано рішенням ООН), Камбоджа і Лаос.

Але давайте чесно дамо собі відповідь на питання - чи можливий сьогодні нейтральний статус України? Швидше за все ні. Перш за все через відсутність геополітичного консенсусу навколо долі України. По-друге, через економічну і військову слабкість країни, нездатність ефективно захистити свої інтереси й досягати такого статусу.

Хоча саме на принципах "нейтральності" і "позаблоковості" спочатку створювалася держава Україна - це частина нашого суспільного договору. Адже в Декларації про державний суверенітет від 16.07.1990 р (яка стала основою для Акту про проголошення незалежності) закріплено, що "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках ...". А в Постанові парламенту "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 р закріплено, що "намір України стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою для її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки ". Тільки в 2014 році Верховна Рада відмовилася від цього принципу на користь інтеграції в ЄС і НАТО, а в лютому 2019 року юридично закріпила цей курс в Конституції України.

 Політика позаблоковості, відповідає принципам рівнонаближенності (на відміну від "рівновіддаленності" нейтралітету) не заважає максимально наблизитися до ЄС, активно співпрацювати з НАТО.

 Україна не могла стати частиною ЄС / НАТО, не може, і ще деякий час ще не зможе не через "позаблоковість", а через те, що всередині НАТО/ЕС немає консенсусу щодо України, а сама країна не відповідає рівню і стандартам цих організацій в економіці, державному управлінні, збройних силах. 

Прагматизм, економікоцентризм, міцна з опорою на власні сили повинні стати принципами зовнішньої політики, а суверенітет та просування національних інтересів - цілями.

 

Гармонія силуету: як правильно поєднувати одяг за формою та довжиною (фото)
21 сiчня 2022
Не оберуться проблем: яким знакам за гороскопом майя у 2022 році не можна розслаблятися
21 сiчня 2022
На "Зірці смерті": вчені знайшли ще один океан у Сонячній системі
21 сiчня 2022
Речі з ефектом ідеальної фігури: 5 способів здаватися стрункішими (фото)
21 сiчня 2022
Риба Балтійського моря - в осінньо-зимовий період її важливо додати в раціон
21 сiчня 2022
Зеленський "здав" Харків окупантам: йому відповіли фотожабами
21 сiчня 2022
Закохати за п'ять хвилин: таємні слабкості кожного знаку Зодіаку
21 сiчня 2022
Літо 2022 року може стати одним із найспекотніших в історії: чому вчені так вважають
21 сiчня 2022