Путіну потрібна війна з Україною, щоб підім'яти всю Східну Європу: інтерв'ю з міжнародником Григорієм Перепелицею
Інтерв'ю

Путіну потрібна війна з Україною, щоб підім'яти всю Східну Європу: інтерв'ю з міжнародником Григорієм Перепелицею

22 грудня 2021 | 10:04

У вівторок, 21 грудня президент Росії Володимир Путін заявив, що побоюється розгортання на території України американських новітніх озброєнь, зокрема гіперзвукову зброю. А потім, за словами Путіна, під цим прикриттям озброять та штовхатимуть на Росію екстремістів. Кількома днями раніше Москва опублікувала чернетку угод із офіційним Вашингтоном та країнами-членами Північноатлантичного Альянсу, в яких запропонувала юридично закріпити відмову НАТО від подальшого розширення на схід та від прийняття України до своїх лав. Саме так багаторічний господар Кремля пояснив запропонований РФ проект угод із США, який на Заході охрестили не інакше як ультиматумом. Росія також вимагає вивести війська та озброєння “старих членів” НАТО з території нових учасників  Альянсу. Таких країн, як Польща чи країни Балтії, які долучились до блоку після розпаду СРСР.

У США та НАТО заявили, що неприйнятно вирішувати подібного штибу питання без участі всіх членів Альянсу та країн-партнерів, в тому числі власне України. У вітчизняному МЗС своєю чергою відзначили, що “лише Україна та члени НАТО мають право вирішувати вектор подальшого розвитку своїх відносин, у тому числі щодо отримання Україною членства в Альянсі”.

Читайте також: Чотири сценарії вторгнення РФ: у якому разі НАТО застосує авіацію

Ситуація, нагадаємо, значно загострилася на початку листопада, коли у міжнародній пресі стали писати про концентрацію російських військ неподалік українських кордонів. Було опублікувано знімки накопичення техніки у Смоленській області, а в багатьох інших європейських медіа з’явилися статті із повідомленнями про скупчення військ РФ.

На Заході ці дії Російської Федерації вважають підготовкою до широкомасштабної війни з Україною. Міжнародна спільнота вже попередила, що Москві доведеться платити за можливу агресію високу ціну – санкційну. Але чи стане це фактором стримування для Кремля — велике питання, яке Realist-online, серед іншого, адресував відомому політологу-міжнароднику, директору Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорію Перепелиці.

-  Як ви оцінюєте за формою і змістом “пакет” РФ з низкою вимог до США та НАТО?

- В цьому питанні відштовхуватися слід від того, в якій парадигмі Росія веде свою політику — в формі миру чи в діапазоні війни? Звісно, що про мир не йдеться від слова взагалі, оскільки Путін веде війну з Заходом за перегляд світового порядку. І саме цим обумовлені умови, які висунула Російська Федерація. З урахуванням того, що Путін діє у форматі війни, то він не підіймає ставки, як говорять деякі експерти, а виставляє ультиматум про капітуляцію НАТО. Чому? Тому що головний меседж, який висунутий Кремлем — це перерозподіл сфер впливу в Європі. Вони (очільники РФ- авт.) публічно вимагають юридично завірених гарантій Альянсу про не розширення на Схід. Це прямо і безпосередньо стосується України, причому в першу чергу. Йдемо далі. Кремль вимагає аби НАТО відмовилося від будь-якої військової діяльності в нашій державі, Східній Європі, Закавказзі і Центральній Азії. Крім того, згідно з “хотєлками” РФ, Альянс має відмовитися від розміщення ракет середньої і меншої дальності в районах, звідки вони (РФ і країни НАТО-авт.) можуть вражати один одного. Крім усього вищеперерахованого, у Путіна наполягають, що РФ і НАТО мають дати документальні зобов’язання щодо того, щоб не розглядати один одного в якості противника і не  створювати умови, які можна розцінювати, як загрозу. Ну, послухайте... це ж абсурд, тому що усі ці гарантії  є в основоположному Акті між Росією і НАТО.

- Так, і навряд чи про це не знає російська дипломатія. Навіщо ж в такому разі РФ здійснює цей демонстративно-ультимативний крок?

- Росія таким чином актуалізує питання, нагнітає ситуацію з однією-єдиною метою: щоб США і НАТО остаточно і безповоротно капітулювали.

- А що стало фундаментом того, щоб Російська Федерація відчула таку впевненість і висувала подібного роду глобальні ультиматуми?

- Зміна балансу сил на користь Росії, перше за все у воєнній сфері. Власне, саме тому Путін і вдався до війни — поки що в гібридній її формі, але його тактика свідчить, що йде підготовка до війни конвенційної. Наразі чітко видно, що Росія усіляко намагається досягти перевершеної переваги абсолютно на усіх напрямках: в плані застосування ядерної зброї, блокування летальної і нелетальної зброї Україні і так далі.

- Москва, як на вашу думку, просто грає м’язами чи справді готова до рішучих дій щодо України?

- Путін справді готовий до рішучих дій, і це не банальна дипломатія тиску - мова йде про досягнення стратегічної переваги. З урахуванням нерішучості НАТО, Росія, виставляючи ультиматуми, атакує і каже: “Здавайтесь без бою”.

- Свіжа соціологія, оприлюднена днями групою “Рейтинг” свідчить про те, що кожен третій українець готовий боронити свою країну зі зброєю в руках. Враховуючи це, а також багато інших чинників, навіщо, запитується, Путіну вв’язуватися у широкомасштабну війну з негативними, в тому числі, в історичному сенсі наслідками?

-  Річ у тім, що Путін не розраховує вести окупаційну війну. Його розрахунок — це знищення наших Збройних сил та воєнної інфраструктури, що за законами війни приведе Україну до капітуляції та смерті державного суверенітету. Сьогодні Україна пручається, чинить спротив, тому гібридні методи Кремля не діють і він переходить до конвенційних, будучи переконаним, що консолідованої відповіді колективного Заходу не буде.

- Чим обумовлена ця впевненість?

-  В тому числі, запевненням Байдена у тому, що жодної військової допомоги Україні не буде, а будуть лише економічні санкції та й то — лише тоді, коли Росія здійснить широкомасштабну воєнну інтервенцію. А до того часу, поки війська РФ стоять на кордоні, на низькому старті супроти нас, ніхто проти Росії жодні санкції впроваджувати не збирається. А взагалі... Знаєте, мені видається, що Україна просто попала першою під роздачу. Путін що сказав? Сказав, що розпад СРСР був геополітичною катастрофою, яку він має виправити. А “катастрофа” — це не лише втрата України та інших колишніх радянських республік. Це втрата домінування в Європі. Ось тому РФ і ставить питання руба: “Відступіть, бо ваша межа — західна Європа, а східна — вся моя”. Нині він поки що діє гібридними методами, але в будь-якій гібридній війні фінальною фазою є воєнна: з нанесенням воєнно-бомбових ударів.

- І як ці удари лягають в контекст однієї із найулюбленіших мантр Путіна, що ми, мовляв, один народ?

-  В логіці війни це і є ідеологічним обґрунтуванням справедливості агресії і права Росії на захоплення нашої території. Він так і каже: “Мы — единый народ, который должен жить в едином государстве”.

- У проектах своїх ультимативних документів російська влада апелює до США і окремо до країн-членів НАТО, але ж очевидно, що усі 30 держав не “заспівають” в унісон. В чому тоді сенс?

-  А Путіну усі — це мішура. Він передає “привіт” передусім Сполученим Штатам. Викликаючи Байдена на чергову розмову, він демонструє усім і вся, що Росія піднялася до рівня не просто держави, а держави світової ваги і, відповідно, має мати сфери глобального впливу, як і США.

Щодо членів НАТО... Путін також висуває їм цілий ряд ультиматумів. І якщо країни західної Європи в певних частках схильні прийняти ці ультиматуми, то держави східного флангу НАТО це категорично відкидають. Напевно, ні в кого не виникає жодних сумнівів у тому, що Дуда (президент Польщі Анджей Дуда - авт.) погодиться хоча б на йоту капітулювати перед Росією. В той же час міністр оборони Німеччини вже заявила, що вони готові до діалогу з Росією, навіть враховуючи те, що вона висуває ультиматуми.

- Буквально вчора у президентській резиденції “Синьогора”, що на Івано-Франківщині, відбулася зустріч Зеленського з його литовським та польським колегами. Як ви оцінюєте потенціал “Люблінського трикутника” в контексті наступальної позиції РФ?

- Польща, країни Балтії та інші держави, які знаходяться на східному фланзі НАТО, сьогодні реально відчувають російську воєнну загрозу. Франція, Люксембург, Іспанія, Італія та Німеччина не відчувають, тому вони більше схильні до компромісів з Росією, ніж до конфронтації. Тобто, одностайності в цьому питанні в таборі НАТО стовідсотково не буде. Але ми чітко розуміємо, що нас відрізали, бо і США, і НАТО в один голос кажуть: “Ви — не члени Альянсу і ми вам нічим не зобов’язані”. Так, вони запевняють, що введуть санкції проти Росії. Але, даруйте, ідентичні економічні обмеження відносно РФ діють вже вісім років поспіль. І що? А нічого. Як з гуся вода.

- У 2008-му на саміті НАТО в Бухаресті було чітко зафіксовано перспективу надання Києву та Тбілісі Плану дій щодо членства (ПДЧ) в Північно-атлантичному Альянсі. І як сьогодні окремі країни, йдучи назустріч путінським ультиматумам, мають викручуватися?

- А ніяк. Вони просто скажуть, що це вже нікому не цікаве і давно забуте минуле. Хто сьогодні, скажіть, згадує про Будапештський меморандум, хоча чіткі гарантії там були дані? Ніхто. І тут питання полягає ще й у тому, що таке міжнародне право. Міжнародне право — це консенсус, який базується на певному співвідношенні сил. Тому, коли Росія була слабкою, вона обіцяла що завгодно, а сьогодні розтоптала переважну більшість міжнародних конвенцій і договорів. Ну, і що РФ отримала за такі дії? Нічогісінько. Зрештою, Росія побудувала “Північний потік-2”, за який французи “топили” обома руками, будучи переконаними, що опиняться в теплі та комфорті. А як тільки росіяни побудували той потік, то влупили Франції ціну на газ у дві тисячі доларів за тисячу кубометрів. Це і є стратегічна перевага Путіна над усією Європою, яка живиться його блакитним паливом. І що при таких розкладах робило НАТО? Менше 1% витрачало на самовдосконалення після закінчення “холодної війни”. А що робив Путін? Більше п’яти відсотків ВВП (валового внутрішнього продукту — авт.) вкладав у модернізацію збройних сил. В результаті армія РФ - друга в світі після США, а по сухопутнім військам росіяни взагалі тримають першість. Тобто, на європейському континенті Росія має чітку перевагу.

- Послухайте, якщо керуватися тією логікою, яку Ви щойно окреслили, то офіційний Київ зі спокійною душею може констатувати, що “Мінські угоди”, про які чи не з кожної праски кричить РФ, такі самі “фількині грамоти”, як і інші міжнародні меморандуми, чи не так?

- Так, подібну за змістовним наповненням тактику ми зможемо собі дозволити, але лише у тому випадку, коли наші збройні сили будуть в змозі давати хоча б часткову відсіч ЗС РФ. А що ми? Військовий стан при окупації Криму не ввели. В результаті втратили АРК. Військовий стан під час вторгнення російських військ на Донбас не ввели і втратили цей регіон. І тепер Зеленський нам говорить, що ми й надалі не будемо вводити військовий стан... Такими темпами ми скоро втратимо всю країну. А тим часом Путін сидить, дивиться на це все і думає: “А чому ж не брати, коли самі до рук йдуть?”.

- Зрозуміло, що історія не має зворотного відліку, але тим не менше: що і як змінилося б, якби військовий стан було б введено?

- Траекторія змінилася б таким чином, що “Мінські угоди” були б переписані і там був би пункт про те, що вибори відбуваються лише після виведення російських військ з Криму та Донбасу. А існуючий зараз “Мінськ-1” і “Мінськ-2” писалися в умовах трьох поразок українських збройних сил. З тим, щоби уникнути повної капітуляції, Порошенко дав команду завізувати ці папери, що були написані Путіним, який усі пункти розставляв в вигідному для себе порядку.

- Розставляв пункти, облаштовуючи капкани, тут жодних сумніві не має. А як ви гадаєте, чи мав змогу Володимир Зеленський акурат після інаугураційного “медового місяця” поставити жирний хрест на “Мінських угодах”?

- Мав змогу, проте для цього йому потрібно було готувати Україну до військового стану, а збройні сили — до контрнаступальних операцій. А ми, що чули: “Не стрелять! У нас мир”. Подібна лінія поведінки вищого керівництва держави призвела до того, що командири, які мають бойовий досвід (60%), пішли із ЗСУ,  оскільки не мали бажання бути живими мішенями для російських снайперів. В результаті наші збройні сили перетворилися в воєнізовану охорону, бо дипломатія, яку обрав Зеленський у війні завжди відіграє лише допоміжну роль, а вирішується все військовою силою.

- Подобається це комусь чи ні, але факт залишається фактом: “Мінські угоди” чинному господарю Банкової дісталися у спадок від попередника. Як тепер віднайти золоту середину, щоб уникнути протестів з червоними лініями і таке інше?

- Насправді, ці червоні лінії та інші так звані зради — маячня, тому що фактично зрадив Порошенко, коли він, граючись з Путіним у перемир’я, підставив наші війська і дав можливість росіянам не просто зайти на нашу землю, а й техніку завести. І наші війська, які “кишкою” вишикувалися вздовж кордону опинилися в оточенні і 80% їхньої техніки попалили. А скільки там попалили живцем ракетною артилерією, поки що ніхто достеменно не знає... Наші бійці тоді рятувалися, і, аби вийти з пекла, забігали навіть на територію Росії.

А з донецьким аеропортом що сталося? Хто дав команду припинити вогонь на Різдвяні свята? З порошенківським перемир’ям туди зайшли бойовики і заклали на другому поверсі вибухівку. Ось так і закінчився донецький аеропорт.  А Іловайськ? Хто зробив коридор смерті? А дебальцівський котел? І при цьому всьому, багато хто сьогодні аплодує вчорашньому верховному головно командуючому.

(Збір фактів за подіями під Іловайськом та Дебальцевим повністю не закінчено досі. А порушення домовленостей з боку окупантів та військ РФ, які заперечували свою присутність на території Донбасу – визнано багатьма міжнародними експертами та є доказами для Гаазького трибуналу. Звинувачення на адресу конкретних політиків, озвучені вище, є особистою думкою експерта - Ред.)

Втім, тут криється й інша проблема — наявності олігархату, який фактично керує країною. Зеленський лише зараз, перебуваючи на екваторі президентської каденції збагнув, що якщо не покінчить з олігархатом він, то покінчать з ним. Але тут ще потрібно враховувати той факт, що Зеленський є гуманістом і пацифістом. Ви ж бачите, що він говорить? Каже, мовляв, головне не перемога, а живі воїни. Ну, але якщо ми будемо сидіти, не підіймаючи голови і діяти, керуючись правилом: “Не стрелять”, то ми стовідсотково програємо, тому що війна є війна, і противника потрібно атакувати та знищувати. Зеленському ж головне не це, а те, як зберегти життя бійців і він розуміє, що якщо зараз огризатися активними діями, значить будуть втрати, а їх він не хоче, ось і все...

Для того, щоб чинний глава держави діяв у професійній парадигмі, має бути відповідна кадрова збірна: командувачів, радників, які володіють ситуацією, стратегічним мисленням та військовим мистецтвом. А в нас протягом усієї війни були генерали-комерсанти, генерали-миротворці, але не було генералів-полководців. Щоправда, Зеленський шукає їх... Ось, наприклад, поставив Залужного (генерал-лейтенант Валерій Залужний — головнокомандувач ЗСУ з липня 2021 року — авт.), це добре. Але він же не може диктувати політикам, яке політичне рішення приймати.

Свого часу Черчіль, коли вони стояли на межі капітуляції, почав буквально в пожежному режимі шукати бойових генералів, які здатні вести війська на перемогу. У нас є такі? Сьогодні це велике питання...

- Де ви бачите перемовно-локаційну перспективу: в мінській ТКГ, “нормандці” чи поки що ефемерному новому форматі за участю США?

-  Ми марно сподіваємося на Америку, оскільки, починаючи з 2008 року почався її глобальний, говорячи російською, “закат”. США вже мають три слабких президента: Обаму, Трампа і Байдена. Особисто я переконаний в тому, що очікувати від США сильних кроків на захист України, не доводиться. І Путін це чудово розуміє. Як розуміє і те, що НАТО за нас не заступиться. Тому в ситуації, коли великі гравці від нас фактично відмовляються, потрібно думати і діяти.

Читай також:  Загроза вторгнення Росії: з України можуть евакуювати американців

- І, напевно, шукати альтернативи. Чи може цю роль зіграти Туманний Альбіон?

- Британці, до речі, вийшовши з Євросоюзу, отримали свободу дій та прийняли зовнішньополітичну доктрину “Global Britain”. Тобто, вони хочуть повернутися на такий державний рівень, який Великобританія мала у 18-19 столітті. І в отриманій свободі дій Лондон усіляко намагається використовувати своє право відкрито визначати своїх союзників і ворогів. Британці чітко ідентифікували Україну, як свого воєнного союзника, якому намагаються допомогти. Зокрема, вони пообіцяли побудувати дві військово-морські бази і дати не якісь там катерки берегової охорони, які практично не мають ніякого озброєння, а 11 бойових ракетних катерів. Це вже є велика сила, яка може протистояти Чорноморському флоту РФ.

Є ще й моральні нюанси. Що сказав командир британського есмінця “Дефендер”, проходячи біля кримських берегів, які росіяни вважають своїми? Сказав, що має “добро”  на проходження територіальних вод України, а все решта його не цікавить. Ось вам — яскравий приклад практичної реалізації політичної волі. Тому я переконаний, що так, на британців можна і потрібно ставити. І Польща також наш надійний союзник. Третій партнер — Туреччина, незважаючи на те, що Путін виставляє Ердогану жорсткі ультиматуми.

- До речі, пан Ердоган нещодавно кілька разів поспіль виступив з ініціативою стати альтернативою мінської перемовної площадки щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Де тут “зарита собака” і чи зарита в принципі?

- Яка стратегічна зовнішньополітична мета Туреччини? Повернути собі право регіонального лідера в усьому чорноморському і каспійському регіоні. Так ось, для Ердогана, з тим, аби стати таким лідером, потрібні союзники, тому що виходити один на один з Росією він не може. І сьогодні Анкара бачить в цьому плані своїм партнером саме Україну. Хоча, відверто кажучи, Туреччина для нас не є надійним союзником, тому що в неї свої інтереси і нас вона використовує в якості додаткової зброї проти РФ.

Разом з тим, це хоч і тимчасовий, але союзник, який і досі “вигрібає” від Кремля за надані нам “Байрактари”, тоді як американці дали нам 30 “Джавелінів”, коли проти нас стоїть близько тисячі російських танків. Безперечно, Туреччина не збиралася і не збирається відправляти своїх бійців на Донбас, але вона надає нам реальну воєнну допомогу, яка змінює баланс сил на нашу користь і в цьому наша наразі очевидна вигода. А ось коли ми станемо сильнішими і у нас буде не 30 “Джавелінів”, а дві тисячі в купі з протиракетною обороною, тоді Росія погодиться на зміну мінського формату однозначно. А зараз, коли Резніков (Олексій Резніков — міністр оборони України — авт.) каже, звертаючись до росіян, що ви, мовляв, вмиєтесь кров’ю і до ваших матерів ешелонами підуть так звані "вантажі-200", їм від цього, ні холодно, ні жарко, бо в Кремлі розуміють, що топити їх у крові банально не має чим.

Загалом, в ситуації, що склалася, пріоритетом повинна бути не дипломатія, а обороноздатність країни. У влади має, врешті-решт прийти усвідомлення, що ми знаходимося у війні і діяти потрібно рішуче, не зволікаючи.

Читайте також: Вибір України у війні з РФ: між Ізраїлем та Фінляндією

Проти грипу та ГРВІ: вчимося правильно заварювати імбирний чай
27 сiчня 2022
Загинув до прибуття "швидкої": на Київщині військовий збив офіцера ЗСУ
27 сiчня 2022
З'явилося відео, як Рябчук холоднокровно розстрілює військовослужбовців
27 сiчня 2022
Тяжкий місяць для Раків і Скорпіонів: кому у лютому зірки обіцяють неприємності
27 сiчня 2022
Строковика, який розстріляв людей, упіймали: новi фото, імена вбитих
27 сiчня 2022
З'явилося перше відео з Рябчуком, який влаштував бійню у Дніпрі
27 сiчня 2022
Масове вбивство у Дніпрі: що відомо про нацгвардійця Артема Рябчука
27 сiчня 2022
У Європі підтримали відповідь США щодо "гарантій безпеки"
27 сiчня 2022