Чималий подив на Саміті НАТО у Вільнюсі викликала специфічна позиція США (разом із Німеччиною) щодо перспектив «вже завтра» приєднання України до НАТО. США – перша у світі економіка, головний союзник України у війні з РФ, головний ворог Росії (самі росіяни саме так і вважають), а тут начебто така невизначеність щодо членства України: ні дати запрошення, ні термінів для набуття членства. Все начебто є, але немає «коли». Чому так виходить?
Тут хотів би детально пояснити настрої простих людей та політиків США щодо вступу України до Альянсу. Вважаю, що багато чого стане зрозумілим з того, що вже сьогодні викликає чимало питань та дискусій у самих українців та громадян інших країн, які їм цілком симпатизують.
З того, що я чую та читаю у нас, у США, тобто різні підходи, які конкурують один з одним.
Один підхід: США потрібно, щоб Росія втрималася у тому вигляді, в якому вона є. Бо в нас кажуть, що вона може розпадатись після повстання «Вагнера». Ця тема у США дуже гаряча. Чимало американців вважають, що краще вже мати якусь одну Росію (якою б вона не стала після Путіна), ніж мати п'ять чи шість незрозумілих уламків великої РФ, окремі з яких можуть мати, наприклад, ультраісламський напрямок розвитку, буде повно незрозумілих ядерних кнопок у різних державах тощо. Такі дискусії йдуть переважно серед республіканців. У нас зараз це все пережовується і як просто діалог у суспільстві, і так само серед політиків у контексті виборів, що наближаються.
Паралельно є рух, представники якого кажуть, що Україна має скоріше увійти до НАТО, що вона цього заслужила. Зрозуміло, що під час війни якісь речі не можна робити, але такі люди переконані, що НАТО має мати короткий план, щоб Україна швидше вступила до Альянсу. Це у нас на популярному рівні обговорюють і демократи, і республіканці, і навіть громадяни, які далекі від політики.
Я не чув про прискорений варіант вступу до НАТО України серед політиків США. Не можу сказати, що з багатьма саме на цю тему розмовляв, але я знаю кількох людей, які глибоко в цій темі. Наприклад, члена Палати представників Бреда Шермана, який працює у міжнародному Комітеті Конгресу США. У мене була кілька годин тому розмова з представниками його штаб-квартири, тож вони не беруть подібну позицію. Тому я б так сказав, що тема якнайшвидшого вступу України до НАТО – більш популярна тема серед простих американців, аніж серйозно сьогодні обговорювана серед політиків США.
У минулому ми порушували питання, що, незважаючи на підтримку України, вона поки що, по суті, не є адекватним кандидатом на вступ до НАТО. Нині ця тема відійшла, вже не говорять про це саме у таких формулюваннях. Але коли подібна тема піднімається, то більше критикують, я б так сказав, уже саме НАТО.
Ось такі у нас вектори, які не зливаються. Я думаю, що США може скористатися цією темою як якоюсь картою для якоїсь торгівлі. Але, як я вже сказав, у США психологічно побоюються атомної загрози від РФ, яка може стати цілком реальною через божевілля сьогоднішньої влади Росії. І що можуть виникнути якісь незрозумілі країни після умовного розвалу РФ, які можуть почати конфліктувати одна з одною, маючи під руками ядерні кнопки. Ось ця непередбачуваність якоюсь мірою лякає. Тому, якщо і республіканці, і демократи разом тиснуть на те, щоб розпочався якийсь мир або відбулася якась зупинка гарячого періоду війни, то, можливо, тема НАТО стане певним чинником для збереження обличчя Росії. Можливо.
Одна справа – ідеологічна солідарність з Україною у цивілізованих країн світу у боротьбі зі злом, а інша – наявність високих стандартів та правил у самої України. Корумпована Україна, яка є нестійкою, не потрібна ні ЄС, ні НАТО. Україна має себе винайти в плані свого, скажу так, соціо-морального обличчя.
Зараз дуже багато прикрито воєнними діями та військовою ситуацією в Україні. У той же час, республіканці США продовжують говорити про те, що вони схильні продовжувати допомагати, але не хочуть давати Києву «відкритий чек». Безвідповідально фінансувати все, що завгодно, не вийде. Потрібна звітність та відповідальність. Діловий підхід крім суто ідеологічного. Така позиція у республіканців. Я даю щонайменше 50% на те, що наступним президентом США може стати республіканець. Україні варто це врахувати.
Давайте також не забувати, що НАТО є військово-політичною організацією. І для того, щоб відповідати критеріям та бути на гідному рівні з іншими країнами-членами Альянсу, Україна повинна мати не лише висококласних та хоробрих військових. Із цим в України якраз усе добре. Україна повинна мати чисту судову владу, випалювати корупцію, не заохочувати чи заплющувати очі на будь-які зловживання чиновників. Якщо комусь здається, що США недостатньо орієнтуються в тому, що відбувається у житті та політикумі України, то дуже помиляються.
Очевидно, що якихось прізвищ більшість американців з ходу й не назвуть, але наші люди точно чули про те, як беруться хабарі українськими політиками, як трапляються зловживання лінією гуманітарної допомоги, як за долари людям призовного віку депутати пропонують «оформити» виїзд за кордон, як хтось когось підкуповує, а той підкуповується з великим задоволенням. І так далі. У нас про це знають та багато пишуть ЗМІ. Тому, без доведення України до рівня цивілізованої країни, членство в НАТО буде їй не під силу, я б так висловився. Це дуже важливо для самого НАТО та його критеріїв прийому нових членів.
НАТО – це не лише військовий Альянс. Це – про демократію, свободу слова, права людини, верховенство права. НАТО – це цінності. Тут Україні ще добре треба попрацювати.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
