Майже 80% з 125 млрд дол держборгу - це заборгованість або за ОВДП (внутрішній борг), або перед міжнародними фінансовими організаціями та країнами - союзниками.
ОВДП - це значною мірою НБУ і держбанки.
Тобто, за внутрішнім боргом потрібно реструктуризувати борг на більш тривалий термін без списання, наприклад на 15-20 років.
ОВДП, що належать населенню, не чіпати.
Реструктуризація проводиться шляхом заміни випусків в обігу на нові облігації з тривалішим терміном погашення.
Так уже успішно робили 1998 року під час кризи, коли замість ОВДП випустили КОВДП, конверсійні облігації.
Портфель облігацій у власності НБУ теж потрібно реструктуризувати - називається цей процес репрофайлінгом і досвід теж є.
Списати цей борг проблематично, оскільки постраждає ліквідність держбанків.
А ось відстрочити в часі - цілком.
Якщо держбанкам знадобляться гроші, вони зможуть взяти рефінансування в НБУ під заставу КОВГЗ.
Друга частина боргу - перед МФО і країнами-партнерами. Паризький клуб кредиторів.
Тут тільки списання, якщо ми дійсно такі важливі для партнерів і робимо таку небезпечну роботу, виконуючи яку, гинули б солдати НАТО.
Для наших партнерів списання 55 млрд дол - це рівнозначно 0,1% їхнього річного ВВП.
Решта 20% держборгу - це єврооблігації.
Вони не відіграють критичної ролі, хоча й дорогі в обслуговуванні.
Тут частково списання (50% боргу), частково реструктуризація (решта 50% на ті самі 10-15 років) і зниження ставки за купоном з 6-7% до 3%.
Так, це не ринкова ставка, але ж Україна потрапила в класичний міжнародний форс-мажор.
Тобто, ви розумієте в чому суть?
Нам пудрять мізки, що не можна "кидати" приватних кредиторів, ті самі яструбині фонди.
А їх у структурі нашого боргу - кіт наплакав.
По суті, Україна перебуває в боргових кайданах у внутрішніх схем із держборгом і зовнішніх - міжнародних фінансових організацій і країн-партнерів.
Жодних розумних пояснень, чому цей борг не оптимізується, на сьогодні немає.
У 2023 році можна було системно оздоровити нашу боргову історію, списавши борг на 40-50 млрд дол і реструктуризувавши борг на 70 млрд на 15-20 років.
У такому разі витрати на обслуговування і погашення держборгу впали б у кілька разів, а співвідношення держборгу до ВВП становило б менше ніж 50% (критичний рівень - понад 60%).
Сума держборгу в такому варіанті знизилася б до 70-80 млрд дол.
Але замість цього, наш Мінфін спрямує у 2024 році на погашення боргу 600 млрд грн, а на обслуговування - понад 400 млрд.
Сумарно - 1 трлн 29 млрд грн.
Це всього на 100 млрд грн менше, ніж на ЗСУ і в кілька разів більше, ніж на медицину й освіту разом узяті (витрати центрального бюджету).
Ну і сама сума боргу швидко наблизиться до критичної позначки у 100% ВВП.
З таким рівнем боргів, економіка не розвивається і в ЄС таких країн не беруть.
Маастрихтські критерії членства в ЄС говорять про не більше ніж 60% боргу до ВВП.
Звичайно, нам будуть говорити про списання боргу після війни.
Але на той час у нас накопичиться така купа заборгованості, що переговори щодо її списання обставлять купою вимог і умов.
Ну і наше значення для союзників після війни знизиться по експоненті.
Запам'ятаємо, що завершення війни збіжиться з формуванням нового геополітичного світопорядку і наш потенціал до цього часу піде на спад.
Саме тому держборг потрібно списувати кількома ітераціями, як мінімум у два етапи: зараз і після війни.
Стратегія вирішення цієї проблеми виключно після війни - вкрай помилкова.
Ми отримаємо набагато гірші умови і більш жорсткі вимоги.
Умови виділення фінансування Україні погіршуються з кожним місяцем.
Не помітити це може тільки сліпий.
